Лівія
Рослинність. Найпомітнішою особливістю розподілу рослинності в Африці є повторюваність її основних типів та формацій по обидва боки від екватора як результат послідовної та рівномірної зміни зволоження в північній та південній частинах материка. Флора нараховує понад 40 тисяч видів квіткових рослин, з яких близько 9000 ендемічні. Більша частина Африки між Сахарою та південною окраїною континенту має багато рослин, що поширені в Південній Америці (родина бромелієвих, олійна пальма, ріпсаліс з родини кактусових та Ін.) та Австралії (деякі протейні, деревовидні папороті та ін.). Сахара перешкоджає поширенню цієї флори на північ.
Північне узбережжя материка поблизу Атлаських гір - це головним чином жорстколисті вічнозелені мезо- і ксерофітні дерева та чагарники, які дуже схожі на рослинність Південної Європи. Для узбережжя та підніжжя гір (до 400 м) характерний маквіс - вторинні зарості ксерофітних вічнозелених жорстколистих чагарників і невисоких дерев (суничник, чист, рокитник, мирт, лаврове дерево, олеандр та ін.). Є представники і з Південно-Східної Азії, наприклад євфратська тополя. Поширені гаї карликової пальми хамеропс. До висоти 1200 м ростуть ліси з вічнозеленого коркового дуба, який не витримує заморозків, з підліском з вічнозелених чагарників, а вище, до 2000 м - листопадні та мішані ліси з вічнозеленого кам'яного дуба з домішками кленів, каштанолистого дуба, алепської сосни, які поступово змінюються хвойними лісами з атласького кедру та тису, а також ялівцем. Вище ростуть низькі кедри, а також туя та ялівець з домішками смереки та осики. Верхня межа лісу досягає 3200 м. В багатьох районах ліси вирубані і на їх місці росте вторинна рослинність, в основному чагарники. На оброблених землях вирощують оливкове дерево, цитрусові, виноград, зернові та садові культури.
На крайньому півдні материка флора дуже ендемічна, реліктова. Тут є майже 700 родів та 6000 видів рослин, причому видовий склад рослинності південного сходу та південного заходу суттєво відрізняється. На атлантичному узбережжі багато вересових, протейних, дикої масли-ни, носорогового куща тощо. Багато квітів з родин амарилісових, ірисових, орхідних, різних видів пеларгонії, гіацинтів, тюльпанів та ін. Рослинний світ цієї території дуже нагадує південний захід Австралії.
Типовий ландшафт внутрішніх районів Східно-Африканського плоскогір'я
На південному сході Африки, вздовж схилів Капських та Драко-нових гір простягається зона субтропічних мішаних лісів з вічнозе-лених порід. Тут багато пальм, троторусів, подокарпусів, фікусів, склерокарій, трихілій тощо. Ці багаті на ліани та епіфіти ліси рос-туть до висоти 600 м, в основному вони вирубані. В них багато цінних порід - залізне і жовте дерева, капський гостролист, деревовидні папороті. На галявинах ростуть високі трави, наприклад, стерліція. яка поширена в Австралії.
Межі основних типів рослинності склалися в другій половині четвертинного періоду, коли встановилися сучасні кліматичні умови. В алювіальні епохи тропічна флора проникала в субтропічні райони, а флора субтропіків - в тропічні широти. Рослини-мігранти в засушливих районах набувають нових властивостей і ознак - з рослин гідрофітів вони перетворювалися в ксерофіти (головним чином сукуленти). Найбільш яскраво така еволюція помітна на вельвічії -
Рослинність африканських пустель дуже бідна. Ксерофітна рос-линність має ряд морфоанатомічних та фізіологічних особливостей, що дозволяє їм витримувати засуху. Рослини, як правило, мають дуже розвинену кореневу систему, без листя, а якщо воно і є, то невеликого розміру, вкрите восковою плівкою. Є однорічні рослини, життєвий цикл яких обмежений декількома тижнями і навіть днями, на протязі яких вони проходять період вегетації. Найбідніші на рослинність кам'яні пустелі (гамади), де ростуть лише лишайники. На піщаних ділянках (ергах) поширені багаторічні колючі напівчагарники (ретам, верблюжа колючка) та безлисті злаки (дрін), а на засолених (шоттах) росте тамарикс, полин, курай, солянка, солерос та ін. В оазисах Сахари основною рослиною є фінікова пальма.
В Південній півкулі у внутрішніх районах пустельних ландшафтів практично немає, а Калахарі, де поширені акації, алое, молочаї та інші сукуленти, які часто за зовнішнім виглядом нагадують каміння, є типовою напівпустелею. Прикладом своєрідної пустелі на атлантичному узбережжі є Наміб. Тут збереглися унікальні рослини-релікти, зокрема вельвічія. Австрійський ботанік Ф. Вельвіч, який першим з європейців побачив цю рослину в 1860 p., назвав її «мірабіліс», тобто «дивна». Це дерево з товстим, до метра в діаметрі, стовбуром, що піднімається на 20-25 см над землею. Від стовбура відходять два твердих листки завдовжки до 3 м, які зберіга-ються на протязі всього життя рослини. А живе вона 100 років. Цікавою рослиною тут є і диня нара, яка плодоносить лише один раз за 10 років. Особливо багато рослин, які нагадують гірські породи, їх уламки (представники роду мезембрі-антемум, аргіродема та ін.). Вони помітні лише під час цвітіння, тому пустелю Наміб часто називають «країною кві-тучого каміння».
Майже 40% площі Африки займають савани, виникнення яких часто пов'язане з діяльніс-тю людини (розорювання, випас худоби), тобто вони з'явилися на місці вирубаних лісів, які колись поширювалися аж до межі з тропічними пустелями. А в природних ландшафтах рослинність саван була лише на рівнинах - гаї чи окремі дерева з травостоєм злаків, галерейними густими лісами та рідколіссям в річкових долинах. Поблизу пустель рослинність ксерофітна - дернинні злаки та безлисті невисокі дерева з колючими чагарниками, де домінують акації. Це опустинена савана. Поступово з віддаленням від пустель трав'яний покрив стає густішим, з'являються невисокі, зі своєрідною плоскою кроною баобаби, хеглік, ардейб, багато різних видів акацій. Цікаво, що акації в саванах Африки в сухий період, коли листя інших дерев часто опадає, зеленіють, а в період дощів, навпаки, скидають листя. Це - типова савана.
З наближенням до екваторіального поясу з'являються високі злаки (слонова трава, бородач), галерейні ліси в долинах річок - це високотравна савана, яка особливо часто своїм походженням завдячує людині. Тут зустрічаються рідколісся, де рослини скидають листя в сухий сезон. Колись тут панували перемінно-вологі ліси, які оконтурювали вологі екваторіальні ліси їх людина особливо активно вирубувала . та випалювала, відвойовуючи собі ділянки під сільськогосподарські угіддя, які через деякий час припиняла обробляти, бо родючість падала і ґрунти швидко виснажувалися. На місці таких ділянок часто з'являлася савана, де серед суцільного моря злаків височать окремі гаї чи окремі дерева: баобаби, пальми дум, олійні та віялові пальми.
Гілеї відзначаються багатством видів. В цих густих лісах росте близько 3000 порід дерев. Ліси багатоярусні - це результат боротьби за світло, в якій беруть участь дерева, ліани та епіфіти. Дерева верхнього ярусу (фікуси, олійна та винна пальми, дерево кола, пальма сейба та ін.) заввишки до 70 м, мають листя ксероморфної структури, яке велике, тверде, з восковим блиском, що є необхідною умовою для захисту від надмірної транспірації вологи та інсоляції в спекотливі полуденні години. Щільний покрив листя захищає його також і від пошкодження при потужних ударах дощових крапель, а блискуча поверхня сприяє стіканню крапель, які могли б відігравати роль лінзи і пошкодити листок. Стовбури дерев незначного діаметра і мають дуже тонку кору, яка не перешкоджає розвитку квітів та плодів безпосередньо на стовбурах (явище кауліфлорії). Дерева кожного ярусу могли б бути і вищими, але насичені водою пухкі латеритні ґрунти не в змозі втримати від падіння високі та масивні дерева. Тому коренева система поширюється головним чином у горизонтальному напрямку. Крім того, часто в дерев розвиваються ходульні або дошкоподібні корені-підпорки. Стійкості дерев сприяє також густа сітка ліан - пальма ротанг, каучуконосна ландольфія, отруйний строфант та ін. В заболочених місцях у дерев розвиваються повітряні корені. Видовий склад дерев дуже різноманітний (до 100 видів на гектар). Сезонні ритми періоду вегетації тут відсутні. Різні види дерев цвітуть, плодоносять, скидають листя в різний час. Часто одні рослини тільки цвітуть, а на інших уже дозріли плоди. Багато епіфітів - фікуси, орхідеї, папороті, мохи тощо. На низьких терасах ростуть заболочені гілеї - вони періодично затоплюються під час повеней. Видовий склад їх значно бідніший, дерева нижчі, з ходульними та повітряними коренями.
Під деревами верхнього ярусу ростуть також ярусами рослини, висота яких нижча - банани, різні види пальм, ліберійське кавове дерево тощо, а також понад 50 видів дерев з цінною деревиною - ебенове або чорне, окуме, сандал, червоне дерево та ін. Експлуатація лісів для заготовки цінної деревини повсюди веде до глибоких і часто незворотніх процесів деградації природного рослинного покриву.
Найнижчий ярус гілей займає густий непрохідний підлісок з чагарниками. Тут багато каучуконосів, деревовидних папоротей, де-рева кола та ін.
З рослин гілей особливу цінність для населення мають олійна пальма, яка дає технічну та харчову олію, шоколадне (кавове) дерево, винна пальма, каучуконоси, лікарські рослини, а також уже згадувані дерева з «кольоровою» деревиною.
На схилах масиву Камерун та на високих вершинах Східної Аф-рики поширені гірські гілеї з великою кількістю епіфітних мохів та папоротей, де ростуть дика маслина, окотея, подокарпус, макаранга, фікус тощо. Дерева мають викривлений стовбур та широкі густі крони. В підліску домінують деревовидні папороті з вересом та ялівцем. Рослини невисокі, витримують сильні вітри та низькі температури.
В дельтах річок та на узбережжі, які затоплюються під час при-пливів (особливо в районі Гвінейської затоки) панують мангрові ліси.
Дуже цікавими є дихальні корені мангрів - пневматофори з великою кількістю дрібних отворів, які пропускають повітря і затримують воду. При затопленні поглинутий кисень засвоюється. Ланцетоподібний проросток завдовжки 25 см відривається від дереза і падає в воду або мул і швидко вкорінюється. Він здатний довго мандрувати по океану - рік і навіть більше і лише потім, якщо не зустріне субстрату - гине. Цікаво, що спочатку проросток пливе в горизонтальному положенні, а через місяць - у вертикальному і готовий до зустрічі з твердою основою. Одне дерево дає 360 проростків на рік
Флора Мадагаскару має 75% ендемічних видів і займає перехідне від Африки до Азії положення. Зі зменшенням кількості опадів з північного сходу на південний захід змінюється і рослинність Мадагаскару: від вологих тропічних лісів до саван, рідколісь та сухого чагарникового степу. Поширеним деревом на острові є равенала або дерево мандрівників, на якому є 20-30 довгих листків (до 3 м), які згорнуті в трубку і в них накопичується чиста і прохолодна вода - 24 літри з одного дерева.
Практично скрізь природна рослинність Африки дуже змінена людиною. Особливо значної шкоди їй завдали підсічно-вогнева система землеробства, знищення лісів та екстенсивне тваринництво. Багато типів рослинності часто є вторинними: савани, маквіс, пустелі, напівпустелі, рідколісся, чагарники. В багатьох районах материка сучасні межі рослинних формацій обумовлені не природними факторами, а діяльністю людини.
Так, перевипас худоби викликає активне розвіювання пісків Сахари, які колись були закріплені рослинністю і тому пустеля швидко просувається на південь від своєї кліматичної межі. Збереження рослинного покриву -одне з основних завдань в питанні охорони природи континенту.
Африка - батьківщина багатьох культурних рослин: сорго, проса, рису, бананів, кавового дерева, кунжуту, кавуна, олійної пальми тощо. Всьому світові відомі такі квіткові рослини, як герань, цінерарія, алое, пеларгонія та багато інших. Тут батьківщина цінних технічних культур абаки та сизалю. Особливе місце займають інтродуковані рослини. Це, в першу чергу, фінікова пальма в Сахарі, дерево какао на узбережжі Гвінейської затоки, евкаліпти та кактуси в середземноморських регіонах (зокрема, опунція).
Рослинні ресурси мате-рика, незважаючи на нега-тивний вплив господарської діяльності людини залиша-ються в багатьох районах значними і різноманітними, особливо гілеї. В Східній Африці важливе економічне значення мають гірські хвойні ліси з ялівцем, а в Атлаських горах - ліси з коркового дуба _______ та кедра. Багаторічні злаки Каракаті саван є основними пасови-щними ресурсами, незважаючи на розвиток тропічного землеробства, чому сприяють кліматичні та грунтові ресурси. Найпоширенішими культурами тут t бавовник, арахіс, кукурудза, тютюн, сорго, рис, батат, маніок, але практично повсюди для їх вирощування потрібне зрошення. Фауна. Порівняно з фауною Австралії тваринний світ Африки значно давніший. Його особливістю є виключне видове багатство ссавців, серед яких особливо багато копитних, бо переважають рівнинні простори. В неогені та на початку четвертинного періоду фауна Африки проникла в Євразію. В льодовикові епохи ця фауна вимерла в Європі, але досить довго зберігалася в Сахарі. Проте аридизація Сахари привела до міграції більшості тварин в інші регіони материка. Багато видів зникли зовсім. Цей період закінчився 3-5 тис. років тому.
В субтропічному поясі Північної Африки поширені шакали, вівери, дикий кіт, гієни, алжирські лисиці, леопарди, а також невеликі ведмеді Кроутера. З гризунів - дикобрази, тушканчики, дикі кролі, а з комахоїдних - алжирські їжаки. В лісах Атласу зустрічаються олені, лані, кабани, безхвості макаки (маго), а також гривасті барани. Багата орнітофауна - кам'яні куріпки, чорноголові грифи, білоголові сипи, стерв'ятники, ягнятники. Численні ящірки, змії, різні комахи. Великої шкоди людям завдає сарана.
Краще зберігся тваринний світ субтропічного поясу Південної півкулі, де поширені слони, леви, леопарди, бегемоти, буйволи, різні антилопи, мавпи, ендемічні види птахів. Тут збереглися дуже рідкісні білі носороги. На берегах водойм багато пеліканів, фламінго, чапель, водяних козлів та африканських бородавочників. Багато змій, особливо пітонів. Поширені антилопи, в тому числі одна з найбільших - антилопа еланд та рідкісні сіро-коричнева ньяла, голуба куду та карликова антилопа.
В пустелях та напівпустелях Північної півкулі поширені численні гризуни (піщанки, тушканчики), декілька видів антилоп (мендес, бубал, аддакс, газель та ін.), хижаки - гієни, сахарські лисиці феньок, шакали. Характерні птахи - дрофи, журавлі красавки, жайворонки, а на берегах водойм - фламінго, пелікани, чаплі. Поширені також численні плазуни
(гадюки, кобри, піщані удави), зустрічаються шилохвости та варани.
В засушливих областях Південної Африки типовими тваринами є довгоніг, капський сліпак, землекоп та своєрідні види зайців, златокріт (з комахоїдних), трубкозуб. З копитних типові кафрський буйвол, деякі види антилоп, Трубкозуб зокрема невеликі антилопи-стрибуни, а з хижаків - лисиця кама, земляний вовк.
Савани Африки мають найбагатшу фауну, бо мають значні кор-мові ресурси. Особливо вражає кількість копитних та хижаків. Лише антилоп тут понад 40 видів: гну, канна, газелі тощо. Листям акацій живиться жираф. Відносно поширені слони та носороги, збереглися зебри, бегемоти. Багато хижаків - лев, гієна, леопард, гепард, каракал. Цікавими тваринами є копитні трубкозуби - вони схожі на мурахоїдів і живляться термітами та комахами. З гризунів поширені землекопи. В гаях багато мавп, особливо павіанів, бабуїнів, гелад, мандрилів. Орнітофауна нараховує понад 400 видів птахів - страуси, цесарки, грифи, турачі, марабу, птах-секретар, а на водоймах - чайка звичайна, чаплі, пелікани. Багато плазунів та рептилій - ящірки, хамелеони,
гекони, агами, варани, черепахи, пітони.Повсюди в Африці зустрічаються термітники - споруди термітів, далеких родичів тарганів, В кожному з термітників живе 2-3 мільйони термітів. Вони різні і кожна група виконує свої функції: одні охороняють житло, інші передають різноманітну інформацію, але більшість -це робітники. За декілька годин вони будують двометровий термітник, в якому передбачені вентиляційні канали, коридори для походів у підвали за вологою, галереї для руху, камери для їжі тощо. Терміти сліпі, очі є лише у «цариці» та її близьких. Лише запахи дозволяють реалізувати спадкову профану при будівництві житла. В центрі - покої «цариці», яка завдовжки до 13 см і завширшки до 3 см. її справа - безперервно на протязі 7-Ю років відкладати одне яйце за одну секунду. Терміти-робггники відносять яйця в потрібне місце. Із загибеллю «цариці» гинуть всі терміти. Харчуються терміти лише рослинними рештками та відмерлою деревиною, чим завдають шкоди дерев'яним будівлям. З окремих яєць з'являються терміти, що мають очі, а з часом і крила. Вони в певний час покидають термітник і, зробивши нетривалий політ, зариваються в землю, скидають крила і самка, відклавши перші 5-6 яєць стає царицею і з'являється новий термітник. Мурахоїд з клейким язиком є основним ворогом термітів.
До цього часу поширена і завдає значної шкоди муха цеце. Вона переносить трипаносоми і викликає сонну хворобу у людини та хворобу нагана у великої рогатої худоби. Вперше це виявив Девід Брюс в кінці XIX ст. Від звичайної мухи вона відрізняється тим, що крила складені одне на одне та довгим хоботом. З 1000 мух цеце три є носіями трипаносом, які попадають до них з кров'ю диких тварин, головним чином буйволів, антилоп та мавп. На 6 млн. км2 площі Африки поширена ця комаха і щороку завдає значної шкоди, незважаючи па помітні успіхи у вакцинації населення та худоби, а також застосування різних методів боротьби з нею.
Тваринний світ африканських гілей дуже різноманітний за видовим складом, але не такий багатий, як у саванах. В лісах зустрічаються людиноподібні мавпи (шимпанзе та горила, в тому числі гірська), мартишки, павіани, лемури. Типовими тваринами тут є водяний олень, звичайний та карликовий буйволи, бегемот, родич жирафа - окапі, деревний даман, китицехвостий дикобраз, шипохвоста летяга. Збереглися леопарди та лісові коти, а на узліссях — слони. Багато птахів, а саме: папуг, носорогів, бананоїдів, лісових удодів, павичів, турако, нектарниць тощо. Численні ящірки та змії, поширений крокодил.
Фауна Мадагаскару дуже давня і ендемічна. Заслуговують на увагу комахоїдні щетинисті їжаки (тенреки), що відносяться до найпримітивніших сучасних плацентарних ссавців та значна кількість напівмавп - лемурів. З хижаків с лише віверові. Багато птахів, що швидко бігають.
Тваринний світ 1 материка, як і росли-нний, дуже змінений людиною. Особливої шкоди йому було завдано в XX ст. Деякі види тварин (наприк-лад, зебра квагга, у якої смугастою була лише половина тіла) були знищені повністю, інші (чорний та білий носоріг, чорна зебра, дикий осел онагр) Антилопи орікс зустрічаються дуже рідко. Все менше стає слонів, левів, бегемотів - вони стають об'єктами полювання туристів з Європи та Америки, які приїздять в Африку на сафарі. На материку створено близько 180 національних парків та резерватів для охорони тварин, найбільшими та найвідомішими з яких є Серенгеті в Танзанії, Рувензорі в Уганді, Крюгера в Південно-Африканській Рес-публіці, Кафує в Замбії, Цаво в Кенії.
Природні зони
Завдяки значним розмірам материка та рівнинності його рельєфу широтна зональність природи тут виражена дуже чітко, особливо в Північній півкулі. Географічні пояси (екваторіальний, субеква-торіальний, тропічний, субтропічний) та природні зони в кожному з них повторюють-ся по обидва боки від екватора. В еквато-ріальному поясі домінують гілеї, в суб-екваторіальному-перемінно-вологі ліси та савани, а також рідколісся та чагарники, в тропічному - напівпустелі та пустелі, а для субтропічного географічного поясу характерні на-півпустелі, степи, вічнозелені ліси та чагарники. Природні зони, як правило, поступово змінюють одна одну, але простягання та конфігурація їх в Північній та Південній півкулях неоднакові. Якщо на північ від екватора домінує широтне простягання, то на вузькій і менш засушливій південній частині природні зони, особливо на окраїнах, витягнуті з півночі на південь, тобто меридіональне.
Національний парк Цаво в Кенії
В субтропічному поясі Північної півкулі зона жорстколистих вічнозелених лісів та чагарників має локальне поширення - це вузька смуга на узбережжі вздовж північних схилів Атлаських гір. Саме гірські хребти перешкоджають проникненню у внутрішні райони вологих західних вітрів з Атлантики, які дмуть взимку і приносять багато опадів. Тому у внутрішніх районах Атласу та вздовж єгипетсько-лівійського узбережжя простягається зона субтропічних напівпустель, яка південніше поступово переходить у зону тропічних пустель.
В тропічному поясі знаходиться пустеля Сахара - найбільша пустеля світу, яка на сході переходить у пустелі півострова Аравія. Там, де вздовж атлантичного узбережжя в результаті місцевої циклонічної діяльності починають випадати незначні опади знаходиться дуже вузька смуга тропічних напівпустель.
Субекваторіальний пояс, як відомо, характеризується двома се-зонами - сухим та вологим. Тривалість вологого періоду та кількість опадів швидко зростають при наближенні до екватора. Це знаходить своє відображення на зміні багатьох компонентів природи, зокрема флори, фауни та особливо процесів ґрунтоутворення. Тому тропічні пустелі змінюються зонами напівпустель та саван. В саванах дуже чітко помітні підзони. На півночі, ближче до пустель, знаходяться сухі та опустинені савани, які дуже схожі на напівпустелі. Поступово ця підзона переходить у підзону помірно вологої типової савани, в якій значну площу займають рідколісся та чагарники. Вона в свою чергу при просуванні в бік екватора переходить у високотравну савану. Ця підзона,
де опади випадають 6-9 місяців на рік виділяється багатим трав'яним покри-вом та значною площею гаїв. Поступово савани переходять у вузьку смугу листопадних помірно воло-гих та сухих лісів і, нареш-ті, в напіввічнозелені воло-гі та помірно-вологі ліси. Листопадне-вічнозелені ліси оконтурюють зону
Лавові поля на заході національного гілей, які займають еквато-парку Цаво Гілеї Африки неоднорідні. Типові вологі екваторіальні ліси ро-стуть на вододілах, терасах річок, які не затоплюються під час повеней чи паводків. Вони особливо різноманітні за видовим складом. Перезволожені гілеї займають заплави та низькі тераси річок, які більшу частину року знаходяться під водою. На Східно-Африканському плоскогір'ї у зв'язку з його припіднятістю чітко виділяється сухий сезон, тому тут немає умов для існування гілей, незважаючи на те, що значна площа плоскогір'я знаходиться в екваторіальному поясі. Навіть вологі та помірно-вологі ліси, а також високотравні савани тут обмежені у своєму поширенні районом озера Вікторія. На цьому плоскогір'ї панують типові та опустинені савани.
Якщо в північній частині Африки розміщення природних зон визначається наростанням зволоження від Сахари до субтропіків та до екватора, то в Південній півкулі крім помітних поясних зако-номірностей досить чітко проявляється секторність. Південніше 20° пд. ш. чітко виділяється східний приокеанічний сектор, внутрішній континентальний і західний приокеанічний. Причиною секторності є загальна тенденція наростання сухості клімату зі сходу на захід. Контрасти жаркого і вологого східного узбережжя з.пустельним західним посилюються орографією - крутими схилами Великого Уступу (гір та нагір'їв на окраїнах материка) на східному узбережжі, які затримують вологі вітри з Індійського океану. Температурні ж показники змінюються поступово і практично не помітні відміни між північними та південними частинами секторів. Тому і природні зони в тропічному поясі Південної півкулі залягають субмеридіонально.
У східному приокеанічному секторі на навітряних гірських схи-лах та рівнинах узбережжя з півночі на південь простягається зона лісів: до 20° пд. ш. зона перемінно-вологих напіввічнозелених лісів, яка переходить у зону тропічних вологих мусонних лісів. Південніше 30° пд. ш. поширені субтропічні мусонні ліси.
В континентальному секторі субекваторіального поясу домінують зони помірно-вологих та сухих листопадних напіввічнозелених лісів та рідколісь, а також саван.
Континентальний сектор тропічного поясу займає зона сухих та опустинених саван, а також напівпустель (Калахарі). Слід підкреслити, що сахарських ландшафтів типових тропічних пустель у Південній півкулі майже немає, бо клімат тут дещо вологіший і не такий засушливий. Лише в районі Кару зустрічаються ділянки злаково-чагарничкових пустель, які нагадують сахарські.
Північне узбережжя материка поблизу Атлаських гір - це головним чином жорстколисті вічнозелені мезо- і ксерофітні дерева та чагарники, які дуже схожі на рослинність Південної Європи. Для узбережжя та підніжжя гір (до 400 м) характерний маквіс - вторинні зарості ксерофітних вічнозелених жорстколистих чагарників і невисоких дерев (суничник, чист, рокитник, мирт, лаврове дерево, олеандр та ін.). Є представники і з Південно-Східної Азії, наприклад євфратська тополя. Поширені гаї карликової пальми хамеропс. До висоти 1200 м ростуть ліси з вічнозеленого коркового дуба, який не витримує заморозків, з підліском з вічнозелених чагарників, а вище, до 2000 м - листопадні та мішані ліси з вічнозеленого кам'яного дуба з домішками кленів, каштанолистого дуба, алепської сосни, які поступово змінюються хвойними лісами з атласького кедру та тису, а також ялівцем. Вище ростуть низькі кедри, а також туя та ялівець з домішками смереки та осики. Верхня межа лісу досягає 3200 м. В багатьох районах ліси вирубані і на їх місці росте вторинна рослинність, в основному чагарники. На оброблених землях вирощують оливкове дерево, цитрусові, виноград, зернові та садові культури.
На крайньому півдні материка флора дуже ендемічна, реліктова. Тут є майже 700 родів та 6000 видів рослин, причому видовий склад рослинності південного сходу та південного заходу суттєво відрізняється. На атлантичному узбережжі багато вересових, протейних, дикої масли-ни, носорогового куща тощо. Багато квітів з родин амарилісових, ірисових, орхідних, різних видів пеларгонії, гіацинтів, тюльпанів та ін. Рослинний світ цієї території дуже нагадує південний захід Австралії.
Типовий ландшафт внутрішніх районів Східно-Африканського плоскогір'я
На південному сході Африки, вздовж схилів Капських та Драко-нових гір простягається зона субтропічних мішаних лісів з вічнозе-лених порід. Тут багато пальм, троторусів, подокарпусів, фікусів, склерокарій, трихілій тощо. Ці багаті на ліани та епіфіти ліси рос-туть до висоти 600 м, в основному вони вирубані. В них багато цінних порід - залізне і жовте дерева, капський гостролист, деревовидні папороті. На галявинах ростуть високі трави, наприклад, стерліція. яка поширена в Австралії.
Межі основних типів рослинності склалися в другій половині четвертинного періоду, коли встановилися сучасні кліматичні умови. В алювіальні епохи тропічна флора проникала в субтропічні райони, а флора субтропіків - в тропічні широти. Рослини-мігранти в засушливих районах набувають нових властивостей і ознак - з рослин гідрофітів вони перетворювалися в ксерофіти (головним чином сукуленти). Найбільш яскраво така еволюція помітна на вельвічії -
Рослинність африканських пустель дуже бідна. Ксерофітна рос-линність має ряд морфоанатомічних та фізіологічних особливостей, що дозволяє їм витримувати засуху. Рослини, як правило, мають дуже розвинену кореневу систему, без листя, а якщо воно і є, то невеликого розміру, вкрите восковою плівкою. Є однорічні рослини, життєвий цикл яких обмежений декількома тижнями і навіть днями, на протязі яких вони проходять період вегетації. Найбідніші на рослинність кам'яні пустелі (гамади), де ростуть лише лишайники. На піщаних ділянках (ергах) поширені багаторічні колючі напівчагарники (ретам, верблюжа колючка) та безлисті злаки (дрін), а на засолених (шоттах) росте тамарикс, полин, курай, солянка, солерос та ін. В оазисах Сахари основною рослиною є фінікова пальма.
В Південній півкулі у внутрішніх районах пустельних ландшафтів практично немає, а Калахарі, де поширені акації, алое, молочаї та інші сукуленти, які часто за зовнішнім виглядом нагадують каміння, є типовою напівпустелею. Прикладом своєрідної пустелі на атлантичному узбережжі є Наміб. Тут збереглися унікальні рослини-релікти, зокрема вельвічія. Австрійський ботанік Ф. Вельвіч, який першим з європейців побачив цю рослину в 1860 p., назвав її «мірабіліс», тобто «дивна». Це дерево з товстим, до метра в діаметрі, стовбуром, що піднімається на 20-25 см над землею. Від стовбура відходять два твердих листки завдовжки до 3 м, які зберіга-ються на протязі всього життя рослини. А живе вона 100 років. Цікавою рослиною тут є і диня нара, яка плодоносить лише один раз за 10 років. Особливо багато рослин, які нагадують гірські породи, їх уламки (представники роду мезембрі-антемум, аргіродема та ін.). Вони помітні лише під час цвітіння, тому пустелю Наміб часто називають «країною кві-тучого каміння».
Майже 40% площі Африки займають савани, виникнення яких часто пов'язане з діяльніс-тю людини (розорювання, випас худоби), тобто вони з'явилися на місці вирубаних лісів, які колись поширювалися аж до межі з тропічними пустелями. А в природних ландшафтах рослинність саван була лише на рівнинах - гаї чи окремі дерева з травостоєм злаків, галерейними густими лісами та рідколіссям в річкових долинах. Поблизу пустель рослинність ксерофітна - дернинні злаки та безлисті невисокі дерева з колючими чагарниками, де домінують акації. Це опустинена савана. Поступово з віддаленням від пустель трав'яний покрив стає густішим, з'являються невисокі, зі своєрідною плоскою кроною баобаби, хеглік, ардейб, багато різних видів акацій. Цікаво, що акації в саванах Африки в сухий період, коли листя інших дерев часто опадає, зеленіють, а в період дощів, навпаки, скидають листя. Це - типова савана.
З наближенням до екваторіального поясу з'являються високі злаки (слонова трава, бородач), галерейні ліси в долинах річок - це високотравна савана, яка особливо часто своїм походженням завдячує людині. Тут зустрічаються рідколісся, де рослини скидають листя в сухий сезон. Колись тут панували перемінно-вологі ліси, які оконтурювали вологі екваторіальні ліси їх людина особливо активно вирубувала . та випалювала, відвойовуючи собі ділянки під сільськогосподарські угіддя, які через деякий час припиняла обробляти, бо родючість падала і ґрунти швидко виснажувалися. На місці таких ділянок часто з'являлася савана, де серед суцільного моря злаків височать окремі гаї чи окремі дерева: баобаби, пальми дум, олійні та віялові пальми.
Гілеї відзначаються багатством видів. В цих густих лісах росте близько 3000 порід дерев. Ліси багатоярусні - це результат боротьби за світло, в якій беруть участь дерева, ліани та епіфіти. Дерева верхнього ярусу (фікуси, олійна та винна пальми, дерево кола, пальма сейба та ін.) заввишки до 70 м, мають листя ксероморфної структури, яке велике, тверде, з восковим блиском, що є необхідною умовою для захисту від надмірної транспірації вологи та інсоляції в спекотливі полуденні години. Щільний покрив листя захищає його також і від пошкодження при потужних ударах дощових крапель, а блискуча поверхня сприяє стіканню крапель, які могли б відігравати роль лінзи і пошкодити листок. Стовбури дерев незначного діаметра і мають дуже тонку кору, яка не перешкоджає розвитку квітів та плодів безпосередньо на стовбурах (явище кауліфлорії). Дерева кожного ярусу могли б бути і вищими, але насичені водою пухкі латеритні ґрунти не в змозі втримати від падіння високі та масивні дерева. Тому коренева система поширюється головним чином у горизонтальному напрямку. Крім того, часто в дерев розвиваються ходульні або дошкоподібні корені-підпорки. Стійкості дерев сприяє також густа сітка ліан - пальма ротанг, каучуконосна ландольфія, отруйний строфант та ін. В заболочених місцях у дерев розвиваються повітряні корені. Видовий склад дерев дуже різноманітний (до 100 видів на гектар). Сезонні ритми періоду вегетації тут відсутні. Різні види дерев цвітуть, плодоносять, скидають листя в різний час. Часто одні рослини тільки цвітуть, а на інших уже дозріли плоди. Багато епіфітів - фікуси, орхідеї, папороті, мохи тощо. На низьких терасах ростуть заболочені гілеї - вони періодично затоплюються під час повеней. Видовий склад їх значно бідніший, дерева нижчі, з ходульними та повітряними коренями.
Під деревами верхнього ярусу ростуть також ярусами рослини, висота яких нижча - банани, різні види пальм, ліберійське кавове дерево тощо, а також понад 50 видів дерев з цінною деревиною - ебенове або чорне, окуме, сандал, червоне дерево та ін. Експлуатація лісів для заготовки цінної деревини повсюди веде до глибоких і часто незворотніх процесів деградації природного рослинного покриву.
Найнижчий ярус гілей займає густий непрохідний підлісок з чагарниками. Тут багато каучуконосів, деревовидних папоротей, де-рева кола та ін.
З рослин гілей особливу цінність для населення мають олійна пальма, яка дає технічну та харчову олію, шоколадне (кавове) дерево, винна пальма, каучуконоси, лікарські рослини, а також уже згадувані дерева з «кольоровою» деревиною.
На схилах масиву Камерун та на високих вершинах Східної Аф-рики поширені гірські гілеї з великою кількістю епіфітних мохів та папоротей, де ростуть дика маслина, окотея, подокарпус, макаранга, фікус тощо. Дерева мають викривлений стовбур та широкі густі крони. В підліску домінують деревовидні папороті з вересом та ялівцем. Рослини невисокі, витримують сильні вітри та низькі температури.
В дельтах річок та на узбережжі, які затоплюються під час при-пливів (особливо в районі Гвінейської затоки) панують мангрові ліси.
Дуже цікавими є дихальні корені мангрів - пневматофори з великою кількістю дрібних отворів, які пропускають повітря і затримують воду. При затопленні поглинутий кисень засвоюється. Ланцетоподібний проросток завдовжки 25 см відривається від дереза і падає в воду або мул і швидко вкорінюється. Він здатний довго мандрувати по океану - рік і навіть більше і лише потім, якщо не зустріне субстрату - гине. Цікаво, що спочатку проросток пливе в горизонтальному положенні, а через місяць - у вертикальному і готовий до зустрічі з твердою основою. Одне дерево дає 360 проростків на рік
Флора Мадагаскару має 75% ендемічних видів і займає перехідне від Африки до Азії положення. Зі зменшенням кількості опадів з північного сходу на південний захід змінюється і рослинність Мадагаскару: від вологих тропічних лісів до саван, рідколісь та сухого чагарникового степу. Поширеним деревом на острові є равенала або дерево мандрівників, на якому є 20-30 довгих листків (до 3 м), які згорнуті в трубку і в них накопичується чиста і прохолодна вода - 24 літри з одного дерева.
Практично скрізь природна рослинність Африки дуже змінена людиною. Особливо значної шкоди їй завдали підсічно-вогнева система землеробства, знищення лісів та екстенсивне тваринництво. Багато типів рослинності часто є вторинними: савани, маквіс, пустелі, напівпустелі, рідколісся, чагарники. В багатьох районах материка сучасні межі рослинних формацій обумовлені не природними факторами, а діяльністю людини.
Так, перевипас худоби викликає активне розвіювання пісків Сахари, які колись були закріплені рослинністю і тому пустеля швидко просувається на південь від своєї кліматичної межі. Збереження рослинного покриву -одне з основних завдань в питанні охорони природи континенту.
Африка - батьківщина багатьох культурних рослин: сорго, проса, рису, бананів, кавового дерева, кунжуту, кавуна, олійної пальми тощо. Всьому світові відомі такі квіткові рослини, як герань, цінерарія, алое, пеларгонія та багато інших. Тут батьківщина цінних технічних культур абаки та сизалю. Особливе місце займають інтродуковані рослини. Це, в першу чергу, фінікова пальма в Сахарі, дерево какао на узбережжі Гвінейської затоки, евкаліпти та кактуси в середземноморських регіонах (зокрема, опунція).
Рослинні ресурси мате-рика, незважаючи на нега-тивний вплив господарської діяльності людини залиша-ються в багатьох районах значними і різноманітними, особливо гілеї. В Східній Африці важливе економічне значення мають гірські хвойні ліси з ялівцем, а в Атлаських горах - ліси з коркового дуба _______ та кедра. Багаторічні злаки Каракаті саван є основними пасови-щними ресурсами, незважаючи на розвиток тропічного землеробства, чому сприяють кліматичні та грунтові ресурси. Найпоширенішими культурами тут t бавовник, арахіс, кукурудза, тютюн, сорго, рис, батат, маніок, але практично повсюди для їх вирощування потрібне зрошення. Фауна. Порівняно з фауною Австралії тваринний світ Африки значно давніший. Його особливістю є виключне видове багатство ссавців, серед яких особливо багато копитних, бо переважають рівнинні простори. В неогені та на початку четвертинного періоду фауна Африки проникла в Євразію. В льодовикові епохи ця фауна вимерла в Європі, але досить довго зберігалася в Сахарі. Проте аридизація Сахари привела до міграції більшості тварин в інші регіони материка. Багато видів зникли зовсім. Цей період закінчився 3-5 тис. років тому.
В субтропічному поясі Північної Африки поширені шакали, вівери, дикий кіт, гієни, алжирські лисиці, леопарди, а також невеликі ведмеді Кроутера. З гризунів - дикобрази, тушканчики, дикі кролі, а з комахоїдних - алжирські їжаки. В лісах Атласу зустрічаються олені, лані, кабани, безхвості макаки (маго), а також гривасті барани. Багата орнітофауна - кам'яні куріпки, чорноголові грифи, білоголові сипи, стерв'ятники, ягнятники. Численні ящірки, змії, різні комахи. Великої шкоди людям завдає сарана.
Краще зберігся тваринний світ субтропічного поясу Південної півкулі, де поширені слони, леви, леопарди, бегемоти, буйволи, різні антилопи, мавпи, ендемічні види птахів. Тут збереглися дуже рідкісні білі носороги. На берегах водойм багато пеліканів, фламінго, чапель, водяних козлів та африканських бородавочників. Багато змій, особливо пітонів. Поширені антилопи, в тому числі одна з найбільших - антилопа еланд та рідкісні сіро-коричнева ньяла, голуба куду та карликова антилопа.
В пустелях та напівпустелях Північної півкулі поширені численні гризуни (піщанки, тушканчики), декілька видів антилоп (мендес, бубал, аддакс, газель та ін.), хижаки - гієни, сахарські лисиці феньок, шакали. Характерні птахи - дрофи, журавлі красавки, жайворонки, а на берегах водойм - фламінго, пелікани, чаплі. Поширені також численні плазуни
(гадюки, кобри, піщані удави), зустрічаються шилохвости та варани.
В засушливих областях Південної Африки типовими тваринами є довгоніг, капський сліпак, землекоп та своєрідні види зайців, златокріт (з комахоїдних), трубкозуб. З копитних типові кафрський буйвол, деякі види антилоп, Трубкозуб зокрема невеликі антилопи-стрибуни, а з хижаків - лисиця кама, земляний вовк.
Савани Африки мають найбагатшу фауну, бо мають значні кор-мові ресурси. Особливо вражає кількість копитних та хижаків. Лише антилоп тут понад 40 видів: гну, канна, газелі тощо. Листям акацій живиться жираф. Відносно поширені слони та носороги, збереглися зебри, бегемоти. Багато хижаків - лев, гієна, леопард, гепард, каракал. Цікавими тваринами є копитні трубкозуби - вони схожі на мурахоїдів і живляться термітами та комахами. З гризунів поширені землекопи. В гаях багато мавп, особливо павіанів, бабуїнів, гелад, мандрилів. Орнітофауна нараховує понад 400 видів птахів - страуси, цесарки, грифи, турачі, марабу, птах-секретар, а на водоймах - чайка звичайна, чаплі, пелікани. Багато плазунів та рептилій - ящірки, хамелеони,
гекони, агами, варани, черепахи, пітони.Повсюди в Африці зустрічаються термітники - споруди термітів, далеких родичів тарганів, В кожному з термітників живе 2-3 мільйони термітів. Вони різні і кожна група виконує свої функції: одні охороняють житло, інші передають різноманітну інформацію, але більшість -це робітники. За декілька годин вони будують двометровий термітник, в якому передбачені вентиляційні канали, коридори для походів у підвали за вологою, галереї для руху, камери для їжі тощо. Терміти сліпі, очі є лише у «цариці» та її близьких. Лише запахи дозволяють реалізувати спадкову профану при будівництві житла. В центрі - покої «цариці», яка завдовжки до 13 см і завширшки до 3 см. її справа - безперервно на протязі 7-Ю років відкладати одне яйце за одну секунду. Терміти-робггники відносять яйця в потрібне місце. Із загибеллю «цариці» гинуть всі терміти. Харчуються терміти лише рослинними рештками та відмерлою деревиною, чим завдають шкоди дерев'яним будівлям. З окремих яєць з'являються терміти, що мають очі, а з часом і крила. Вони в певний час покидають термітник і, зробивши нетривалий політ, зариваються в землю, скидають крила і самка, відклавши перші 5-6 яєць стає царицею і з'являється новий термітник. Мурахоїд з клейким язиком є основним ворогом термітів.
До цього часу поширена і завдає значної шкоди муха цеце. Вона переносить трипаносоми і викликає сонну хворобу у людини та хворобу нагана у великої рогатої худоби. Вперше це виявив Девід Брюс в кінці XIX ст. Від звичайної мухи вона відрізняється тим, що крила складені одне на одне та довгим хоботом. З 1000 мух цеце три є носіями трипаносом, які попадають до них з кров'ю диких тварин, головним чином буйволів, антилоп та мавп. На 6 млн. км2 площі Африки поширена ця комаха і щороку завдає значної шкоди, незважаючи па помітні успіхи у вакцинації населення та худоби, а також застосування різних методів боротьби з нею.
Тваринний світ африканських гілей дуже різноманітний за видовим складом, але не такий багатий, як у саванах. В лісах зустрічаються людиноподібні мавпи (шимпанзе та горила, в тому числі гірська), мартишки, павіани, лемури. Типовими тваринами тут є водяний олень, звичайний та карликовий буйволи, бегемот, родич жирафа - окапі, деревний даман, китицехвостий дикобраз, шипохвоста летяга. Збереглися леопарди та лісові коти, а на узліссях — слони. Багато птахів, а саме: папуг, носорогів, бананоїдів, лісових удодів, павичів, турако, нектарниць тощо. Численні ящірки та змії, поширений крокодил.
Фауна Мадагаскару дуже давня і ендемічна. Заслуговують на увагу комахоїдні щетинисті їжаки (тенреки), що відносяться до найпримітивніших сучасних плацентарних ссавців та значна кількість напівмавп - лемурів. З хижаків с лише віверові. Багато птахів, що швидко бігають.
Тваринний світ 1 материка, як і росли-нний, дуже змінений людиною. Особливої шкоди йому було завдано в XX ст. Деякі види тварин (наприк-лад, зебра квагга, у якої смугастою була лише половина тіла) були знищені повністю, інші (чорний та білий носоріг, чорна зебра, дикий осел онагр) Антилопи орікс зустрічаються дуже рідко. Все менше стає слонів, левів, бегемотів - вони стають об'єктами полювання туристів з Європи та Америки, які приїздять в Африку на сафарі. На материку створено близько 180 національних парків та резерватів для охорони тварин, найбільшими та найвідомішими з яких є Серенгеті в Танзанії, Рувензорі в Уганді, Крюгера в Південно-Африканській Рес-публіці, Кафує в Замбії, Цаво в Кенії.
Природні зони
Завдяки значним розмірам материка та рівнинності його рельєфу широтна зональність природи тут виражена дуже чітко, особливо в Північній півкулі. Географічні пояси (екваторіальний, субеква-торіальний, тропічний, субтропічний) та природні зони в кожному з них повторюють-ся по обидва боки від екватора. В еквато-ріальному поясі домінують гілеї, в суб-екваторіальному-перемінно-вологі ліси та савани, а також рідколісся та чагарники, в тропічному - напівпустелі та пустелі, а для субтропічного географічного поясу характерні на-півпустелі, степи, вічнозелені ліси та чагарники. Природні зони, як правило, поступово змінюють одна одну, але простягання та конфігурація їх в Північній та Південній півкулях неоднакові. Якщо на північ від екватора домінує широтне простягання, то на вузькій і менш засушливій південній частині природні зони, особливо на окраїнах, витягнуті з півночі на південь, тобто меридіональне.
Національний парк Цаво в Кенії
В субтропічному поясі Північної півкулі зона жорстколистих вічнозелених лісів та чагарників має локальне поширення - це вузька смуга на узбережжі вздовж північних схилів Атлаських гір. Саме гірські хребти перешкоджають проникненню у внутрішні райони вологих західних вітрів з Атлантики, які дмуть взимку і приносять багато опадів. Тому у внутрішніх районах Атласу та вздовж єгипетсько-лівійського узбережжя простягається зона субтропічних напівпустель, яка південніше поступово переходить у зону тропічних пустель.
В тропічному поясі знаходиться пустеля Сахара - найбільша пустеля світу, яка на сході переходить у пустелі півострова Аравія. Там, де вздовж атлантичного узбережжя в результаті місцевої циклонічної діяльності починають випадати незначні опади знаходиться дуже вузька смуга тропічних напівпустель.
Субекваторіальний пояс, як відомо, характеризується двома се-зонами - сухим та вологим. Тривалість вологого періоду та кількість опадів швидко зростають при наближенні до екватора. Це знаходить своє відображення на зміні багатьох компонентів природи, зокрема флори, фауни та особливо процесів ґрунтоутворення. Тому тропічні пустелі змінюються зонами напівпустель та саван. В саванах дуже чітко помітні підзони. На півночі, ближче до пустель, знаходяться сухі та опустинені савани, які дуже схожі на напівпустелі. Поступово ця підзона переходить у підзону помірно вологої типової савани, в якій значну площу займають рідколісся та чагарники. Вона в свою чергу при просуванні в бік екватора переходить у високотравну савану. Ця підзона,
де опади випадають 6-9 місяців на рік виділяється багатим трав'яним покри-вом та значною площею гаїв. Поступово савани переходять у вузьку смугу листопадних помірно воло-гих та сухих лісів і, нареш-ті, в напіввічнозелені воло-гі та помірно-вологі ліси. Листопадне-вічнозелені ліси оконтурюють зону
Лавові поля на заході національного гілей, які займають еквато-парку Цаво Гілеї Африки неоднорідні. Типові вологі екваторіальні ліси ро-стуть на вододілах, терасах річок, які не затоплюються під час повеней чи паводків. Вони особливо різноманітні за видовим складом. Перезволожені гілеї займають заплави та низькі тераси річок, які більшу частину року знаходяться під водою. На Східно-Африканському плоскогір'ї у зв'язку з його припіднятістю чітко виділяється сухий сезон, тому тут немає умов для існування гілей, незважаючи на те, що значна площа плоскогір'я знаходиться в екваторіальному поясі. Навіть вологі та помірно-вологі ліси, а також високотравні савани тут обмежені у своєму поширенні районом озера Вікторія. На цьому плоскогір'ї панують типові та опустинені савани.
Якщо в північній частині Африки розміщення природних зон визначається наростанням зволоження від Сахари до субтропіків та до екватора, то в Південній півкулі крім помітних поясних зако-номірностей досить чітко проявляється секторність. Південніше 20° пд. ш. чітко виділяється східний приокеанічний сектор, внутрішній континентальний і західний приокеанічний. Причиною секторності є загальна тенденція наростання сухості клімату зі сходу на захід. Контрасти жаркого і вологого східного узбережжя з.пустельним західним посилюються орографією - крутими схилами Великого Уступу (гір та нагір'їв на окраїнах материка) на східному узбережжі, які затримують вологі вітри з Індійського океану. Температурні ж показники змінюються поступово і практично не помітні відміни між північними та південними частинами секторів. Тому і природні зони в тропічному поясі Південної півкулі залягають субмеридіонально.
У східному приокеанічному секторі на навітряних гірських схи-лах та рівнинах узбережжя з півночі на південь простягається зона лісів: до 20° пд. ш. зона перемінно-вологих напіввічнозелених лісів, яка переходить у зону тропічних вологих мусонних лісів. Південніше 30° пд. ш. поширені субтропічні мусонні ліси.
В континентальному секторі субекваторіального поясу домінують зони помірно-вологих та сухих листопадних напіввічнозелених лісів та рідколісь, а також саван.
Континентальний сектор тропічного поясу займає зона сухих та опустинених саван, а також напівпустель (Калахарі). Слід підкреслити, що сахарських ландшафтів типових тропічних пустель у Південній півкулі майже немає, бо клімат тут дещо вологіший і не такий засушливий. Лише в районі Кару зустрічаються ділянки злаково-чагарничкових пустель, які нагадують сахарські.
