Поняття про хімічно-небезпечні об’єкти СДОР та їх синдромологічна класифікація.
Реферат на тему:
Поняття про хімічно-небезпечні об’єкти СДОР та їх синдромологічна класифікація.
Вплив СДОР на оточуюче середовище, населення та особовий склад військ можливий при руйнуванні ХНО внаслідок аварійних ситуацій, стихійних лих, а також під час військових дій.
Пiд хiмiчно небезпечним об’єктом (ХНО) розумiють об’єкт народного господарства, де виробляються або зберiгаються СДОР, при аварії або руйнуванні якого можуть виникнути масові ураження людей і тварин, а також пошкодження рослинності. В мирний час усi цi об’єкти належать до потенцiйно небезпечних хiмiчних виробництв, а у воєнний час – до додаткових джерел хiмiчної небезпеки для вiйськ та цивiльного населення. Усього в Україні функціонує більше 2000 об’єктів промисловості, на яких виробляється, зберігається або використовується в виробничій діяльності більше 300 тис. тон СДОР, у тому числі близько 10 тис. тон хлору та 180 тис. тон аміаку.
До ХНО відносяться:
Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної, целюлозно-паперової, текстильної, металургійної та ін. видів промисловості.
Підприємства, обладнані холодильними установками, водопровідні станції та водоочисні споруди, що використовують аміак і хлор, трубопроводи.
Залізничні станції що мають для відстою рухомий потяг, який перевозить СДОР, транспортні засоби.
Склади і бази з запасом речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації сховищ з зерном та продовольством.
Склади і бази з запасами отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві.
Дослідницькі центри, термінали.
Військові хімічні об’єкти (склади і полігони, заводи по знищенню хімічних боєприпасів, спецтранспорт, склади і об’єкти ракетних палив).
Хімічно-небезпечні об’єкти характеризуються ступенем хімічної небезпеки.
Так за кількістю населення, що проживає у зонах можливого хімічного зараження виділяють 4 ступені хімічної небезпеки об’єкту.
1 ступінь хімічної небезпеки — у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.;
2 ступінь хімічної небезпеки — у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. чол.;
3 ступінь хімічної небезпеки — у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 40 тис. чол.;
4 ступінь хімічної небезпеки — не виходить за межі об’єкту.
Всього в зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає близько 22 млн чол.
В місті Києві всього нараховується 40 ХНО, серед них 8 – відносяться до І ступеню небезпеки.
За кількістю СДОР, що зберігаються на ХНО виділяють 3 ступеня хімічної небезпеки об’єкту:–
по хлору І ступінь 250 тон і більше
ІІ ступінь 250-50 т.
ІІІ ступінь 50-0,8 тон.
Для характеристики ХНО, де використовуються інші СДОР застосовується коефіцієнт еквівалентності токсичної речовини до І тони хлору.
аміак – 10, сірководень – 10, окисли азоту, – 6, синильна кислота – 2, фосген – 0,75.
На хімічному підприємстві зберігається в середньому 3–15 добовий запас СДОР.
Крім того, ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначають за показниками токсичності СДОР, які зберігаються на ХНО. За цією класифікацією виділяють 4 ступені небезпечності ХНО.
Ступені хімічної небезпеки об’єкту за показниками токсичності СДОР
Показник токсичності | Надзвичайно небезпечні
(І ступінь) | Високоне-безпечні
(ІІ ступінь) | Помірно не-безпечні
(ІІІ ступінь) | Малонебез-печні
(ІV ступінь)
Гранично допустима концентрація у повітрі робочої зони мг/м3 | менше 0,1 | 0,1-1,0 | 1,1-10,0 | більше 10,0
Середньо смертельна доза при введенні у шлунок мг/кг | менше 15,0 | 15-150 | 151-5000 | більше 5000
Середньо смертельна доза при нанесенні на шкіру мг/кг | менше 100 | 100-500 | 501-2500 | більше 2500
Середньо смертельна концентрація в атмосфері мг/м3 | менше 500 | 500-5000 | 5001-50000 | більше 50000
Таким чином, ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначається кількістю населення, що проживає у зонах можливого зараження, а також кількістю та токсичністю СДОР, що зберігається, використовується або застосовується на ХНО.
Існують кілька способів зберігання СДОР:–
в резервуарах під високим тиском (до 100 атм);–
в ізотермічних сховищах під тиском;–
в закритих ємностях без тиску при t оточуючого середовища.
При всіх способах зберігання можливе руйнування ємності з СДОР і вихід його в оточуюче середовище.
При прогнозуванні наслідків аварії прийнято, що в мирний час можливе руйнування однієї ємності, а у воєнний час одночасне руйнування всіх ємностей, що знаходяться на ХНО.
В Україні найбільш потенційно небезпечними СДОР вважаються хлор та аміак.
Хлор (Cl2) відноситься до сильнодіючих токсичних речовин, запаси якого на об’єктах народного господарства особливо великі. Так, на водоочисній станції великого міста може знаходитись більше 10 т цієї речовини. При руйнуванні такого об’єкта формується вогнище хімічного ураження, де кількість отруєних може перевищити декілька тисяч.
Знаходить широке застосування через інтенсивну окислювальну дію (відбілювач, дезінсекційний і дезінфікуючий засіб). Транспортується в рідкому стані.
Хімічно-небезпечні об’єкти, на яких використовуються і зберігаються велика кількість хлору, хлормісних та інших летких токсичних речовин (склади рідкого хлору, водопровідно-каналізаційні станції, хімічні підприємства Мінпромполітики) у значній мірі оснащені застарілим або зношеним обладнанням.
Нещасні випадки найчастіше пов’язані з розгерметизацією резервуарів або газопроводів. Може вільно виділятися при реакції отримання хлорного вапна.
Аміак (NH3) використовується для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива, як холодоагент в холодильних установках.
Крім залізничних, автомобільних та морських перевезень, аміак в значних кількостях транспортується трубопроводами, в зв’язку з чим можливі аварійні викиди в атмосферу.
Технічний стан холодильно-компресорного обладнання, апаратів, запірної та регулюючої апаратури, систем електропостачання, контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на переважній більшості (близько 90%) підприємств не гарантує безпечну роботу аміачних холодильних установок.
У холодопроводах, по яких аміак надходить з машинних відділень до охолоджувальних камер, під час роботи міститься від 0,5 до 6 тонн аміаку. Правилами улаштування у холодопроводах не передбачено розділення їх на окремі секції, що у разі пошкодження траси робить неможливою зупинку подачі аміаку і призводить до повного його витоку.
На близько 40% перевірених підприємств через порушення герметичності холодильних систем щорічно здійснюється їх дозаправка рідким аміаком у кількостях від 5 до 36 тонн. Систематичний витік аміаку з цих систем створює загрозу вибуху у машинних відділеннях та холодильних камерах, приточно-витяжна вентиляція яких у 50% випадків не повністю відповідає нормативним вимогам.
Майже на кожному третьому підприємстві у тій чи іншій мірі порушуються правила складування та зберігання рідкого аміаку. Основними недоліками, які спостерігаються на цих підприємствах, є відсутність або пошкодження обвалування навколо резервуарів та ресиверів, відсутність резервних ємностей, відсутність або несправність аварійних насосів, незахищеність ємностей від блискавки та прямої дії сонячних променів. На близько 60% підприємств, які зберігають аміак у балонах (це, як правило, малі підприємства, підприємства споживчих спілок, окремі цехи та дільниці), балони зберігаються у непристосованих складах, а іноді складуються на землі або у виробничих приміщеннях. Перевіркою встановлено, що на значній кількості підприємств установки для створення водяної завіси навколо резервуарів рідкого аміаку не забезпечують первинної локалізації аміачної хмари у разі аварії з його викидом, а в деяких випадках взагалі не працюють.
Крім хлору та аміаку, в Україні широко застосовуються такі СДОР як етиленхлоргідрин, 2,4-динітрофенол, акрилонітрил, сірководень, сірковуглець, бромистий метил, етиленоксид та діоксин.
Окремо необхідно зупинитися на діоксині. У В’єтнамі, як дефоліант у воєнних цілях застосовувався гербіцид 2,4,5-Т (трихлорфеноксиоцтова кислота), в якому був як побічний продукт високотоксичний діоксин (2,3,7,8-тетрахлордібензо-n-діоксин). Діоксину тоді не надавалось належного токсикологічного значення. У теперішній час відома значна кількість хімічних технологій, при яких, як побічний продукт утворюється діоксин: при хлоруванні води, виробництві паперу, крім того, при горінні хлорорганічних сполук.
Великою проблемою для України, на сьогоднішній день, залишається низький рівень оснащеності ХНО системами автоматизованого виявлення СДОР у повітрі. Наявність таких систем складає лише 19%.
Локальними системами оповіщення обладнанні в середньому 60% підприємств, але на більшості з них вони не мають достатнього забезпечення приладами: автоматичного зв’язку з локальними системами виявлення, метеоприладами, автоматичної обробки інформації та подання сигналу про зараження, що передбачено Правилами експлуатації аміачних холодильних установок та іншими нормативними документами. Іншими недоліками, які спостерігаються в організації оповіщення, є відсутність прямого зв’язку зі штабами цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій відповідного рівня, органами внутрішніх справ, аварійно-рятувальними підрозділами, низька якість зв’язку та частий вихід його з ладу через технічні причини, низький рівень підготовки чергових диспетчерів щодо здійснення оповіщення. До цього слід додати, що працюючий персонал переважної більшості підприємств недостатньо проінформований про сигнали оповіщення та про дії після їх подання.
Об’єктові спеціалізовані формування створені практично на всіх підприємствах, але, як свідчать результати перевірки їх готовності до дій за призначенням, на майже 70% підприємств вони не спроможні у повному обсязі забезпечити локалізацію та первинну ліквідацію наслідків можливої аварії, пов’язаної з викидом СДОР, у зв’язку зі скороченням штату працюючого персоналу, брак або застарілість необхідної для цього техніки та майна.
На підприємствах існує проблема утримання сховищ у готовності до використання. Основними фактами, які систематично виявляються під час перевірок, є негерметичність сховищ, невідповідність їх улаштування вимогам нормативів, відсутність засобів контролю складу повітря, кисневого або повітряного підпору, засобів первинного пожежегасіння, зв’язку, наявність ґрунтових вод у сховищах. Такі недоліки спостерігаються на кожному другому перевіреному підприємстві. На більше ніж 80% підприємств фільтровентиляційні установки сховищ через брак або застарілість регенераційних патронів не працюють у режимі регенерації повітря.
Промисловими протигазами марки КД, які забезпечують захист від аміаку, працюючий персонал підприємств в середньому забезпечений на 80-90% (з урахуванням непостійності чисельності персоналу).
Рiзноманiтнiсть хiмiчних сполук, якi вiдносяться до СДОР, та суттєва вiдмiннiсть між ними за способом дiї на людину зумовлює iснування декiлькох класифікацій токсичних речовин, що застосовуються в промисловостi.
За величиною небезпеки для організму СДОР класифікують використовуючи різні показники.
У класифікації, в основу якої покладені гранично-допустимі концентрації СДОР у повітрі робочої зони, виділяють чотири класи їх токсичності.
Клас токсичності |
Основні токсичні речовини | ГДК у повітрі робочої зони, мг/м3
речовини надзвичайно токсичні | 3,4-бензпірен, ртуть, свинець, озон, фосген | 0,1
високо токсичні | оксиди азоту, бензол, йод, марганець, мідь, сірководень, їдкі луги, хлор | 0,1–1
помірно токсичні | ацетон, ксилол, сірчаний ангідрид, метиловий спирт | 1–10
мало токсичні | аміак, бензин, скіпідар, етиловий спирт, оксид вуглецю | >10
За класифікацією, яка використовує показник LD50 виділяють 6 класів токсичності СДОР.
Клас токсичності | LD50 (мг/л)
Надзвичайно токсичні | <1
Високотоксичні | 1-5
Сильнотоксичні | 6-20
Помірнотоксичні | 21-80
Малотоксичні | 81-160
Практично нетоксичні | >160
Необхідно враховувати, що і мало небезпечні речовини при тривалій дії при великих концентраціях викликають тяжкі отруєння.
За будовою і фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна. Біологічні ефекти отрут багатозначні. Таким чином, класифікувати їх можна на основі первинного синдрому, який виникає при гострій інтоксикації. А тому речовини, якi можуть викликати масовi отруєння при руйнуваннi хiмiчних об’єктiв, розподіляють (за синдромологічною класифікацією) на такі групи:
1. Речовини з домінуючою задушливою дiєю
а) з вираженою припікаючою дією (хлор, оксихлорид фосфору, 3-х хлористий фосфор);
б) з слабкою припікаючою дією (хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоцианат).
2. Речовини з домінуючою загальноотруйною дiєю (динітрофенол, етиленхлоридгідрин, етиленфторидгідрин).
3. Речовини, якi володiють задушливою та загальноотруйною дiєю:
а) із вираженою припікаючою дiєю (акрилонiтрил, азотна кислота);
б) iз слабкою припікаючою дiєю (сiрчистий ангiдрид, сiрководень, оксиди азоту, фтористий водень).
4. Речовини, що порушують генерацiю, проведення та передачу нервового iмпульсу (сiрковуглець, фосфорорганічні сполуки (ФОС).
5. Речовини, якi володiють задушливою та нейротропною дiєю (амiак).
6. Цитотоксичні (метаболічні) отрути (оксид етилену, метилбромід, діхлорметилбромiд, метилхлоргiдрин, етан, діметилсульфат, діоксин, галогенiзовані вуглеводні).
Таким чином, висока потенційна загроза яку складають ХНО і токсичність СДОР вимагають від лікарів досконалих знань їх токсикології, яка буде розглянута в наступному питанні.
Література
Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За ред. Ю.М. Скалецького, І.Р. Місули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 122-134, 135-138, 141-144.
Сильнодіючі отруйні речовини. - К.: ВМІ УВМА, 1996. – 62 с
Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под ред. Н.В. Саватеева. - Л.: ВМА им. С.М. Кирова, 1987. – С. 163-178.
Лужников Е.А., Костомарова Л.Г. Острые отравления. - М.: Медицина, 1989. – С. 289-362.
Оптимизация экстренной медицинской помощи населению при стихийных и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. В.В. Мешкова. - М., 1991. – 148 с.
Жиляев Е.Г. и др. Прогностическая оценка медицинских последствий химических аварий для населения и войск // Воен.-мед. журн. - 1994. - № 6. - С. 16-20.
Поняття про хімічно-небезпечні об’єкти СДОР та їх синдромологічна класифікація.
Вплив СДОР на оточуюче середовище, населення та особовий склад військ можливий при руйнуванні ХНО внаслідок аварійних ситуацій, стихійних лих, а також під час військових дій.
Пiд хiмiчно небезпечним об’єктом (ХНО) розумiють об’єкт народного господарства, де виробляються або зберiгаються СДОР, при аварії або руйнуванні якого можуть виникнути масові ураження людей і тварин, а також пошкодження рослинності. В мирний час усi цi об’єкти належать до потенцiйно небезпечних хiмiчних виробництв, а у воєнний час – до додаткових джерел хiмiчної небезпеки для вiйськ та цивiльного населення. Усього в Україні функціонує більше 2000 об’єктів промисловості, на яких виробляється, зберігається або використовується в виробничій діяльності більше 300 тис. тон СДОР, у тому числі близько 10 тис. тон хлору та 180 тис. тон аміаку.
До ХНО відносяться:
Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної, целюлозно-паперової, текстильної, металургійної та ін. видів промисловості.
Підприємства, обладнані холодильними установками, водопровідні станції та водоочисні споруди, що використовують аміак і хлор, трубопроводи.
Залізничні станції що мають для відстою рухомий потяг, який перевозить СДОР, транспортні засоби.
Склади і бази з запасом речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації сховищ з зерном та продовольством.
Склади і бази з запасами отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві.
Дослідницькі центри, термінали.
Військові хімічні об’єкти (склади і полігони, заводи по знищенню хімічних боєприпасів, спецтранспорт, склади і об’єкти ракетних палив).
Хімічно-небезпечні об’єкти характеризуються ступенем хімічної небезпеки.
Так за кількістю населення, що проживає у зонах можливого хімічного зараження виділяють 4 ступені хімічної небезпеки об’єкту.
1 ступінь хімічної небезпеки — у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. чол.;
2 ступінь хімічної небезпеки — у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. чол.;
3 ступінь хімічної небезпеки — у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 40 тис. чол.;
4 ступінь хімічної небезпеки — не виходить за межі об’єкту.
Всього в зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає близько 22 млн чол.
В місті Києві всього нараховується 40 ХНО, серед них 8 – відносяться до І ступеню небезпеки.
За кількістю СДОР, що зберігаються на ХНО виділяють 3 ступеня хімічної небезпеки об’єкту:–
по хлору І ступінь 250 тон і більше
ІІ ступінь 250-50 т.
ІІІ ступінь 50-0,8 тон.
Для характеристики ХНО, де використовуються інші СДОР застосовується коефіцієнт еквівалентності токсичної речовини до І тони хлору.
аміак – 10, сірководень – 10, окисли азоту, – 6, синильна кислота – 2, фосген – 0,75.
На хімічному підприємстві зберігається в середньому 3–15 добовий запас СДОР.
Крім того, ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначають за показниками токсичності СДОР, які зберігаються на ХНО. За цією класифікацією виділяють 4 ступені небезпечності ХНО.
Ступені хімічної небезпеки об’єкту за показниками токсичності СДОР
Показник токсичності | Надзвичайно небезпечні
(І ступінь) | Високоне-безпечні
(ІІ ступінь) | Помірно не-безпечні
(ІІІ ступінь) | Малонебез-печні
(ІV ступінь)
Гранично допустима концентрація у повітрі робочої зони мг/м3 | менше 0,1 | 0,1-1,0 | 1,1-10,0 | більше 10,0
Середньо смертельна доза при введенні у шлунок мг/кг | менше 15,0 | 15-150 | 151-5000 | більше 5000
Середньо смертельна доза при нанесенні на шкіру мг/кг | менше 100 | 100-500 | 501-2500 | більше 2500
Середньо смертельна концентрація в атмосфері мг/м3 | менше 500 | 500-5000 | 5001-50000 | більше 50000
Таким чином, ступінь хімічної небезпеки об’єкту визначається кількістю населення, що проживає у зонах можливого зараження, а також кількістю та токсичністю СДОР, що зберігається, використовується або застосовується на ХНО.
Існують кілька способів зберігання СДОР:–
в резервуарах під високим тиском (до 100 атм);–
в ізотермічних сховищах під тиском;–
в закритих ємностях без тиску при t оточуючого середовища.
При всіх способах зберігання можливе руйнування ємності з СДОР і вихід його в оточуюче середовище.
При прогнозуванні наслідків аварії прийнято, що в мирний час можливе руйнування однієї ємності, а у воєнний час одночасне руйнування всіх ємностей, що знаходяться на ХНО.
В Україні найбільш потенційно небезпечними СДОР вважаються хлор та аміак.
Хлор (Cl2) відноситься до сильнодіючих токсичних речовин, запаси якого на об’єктах народного господарства особливо великі. Так, на водоочисній станції великого міста може знаходитись більше 10 т цієї речовини. При руйнуванні такого об’єкта формується вогнище хімічного ураження, де кількість отруєних може перевищити декілька тисяч.
Знаходить широке застосування через інтенсивну окислювальну дію (відбілювач, дезінсекційний і дезінфікуючий засіб). Транспортується в рідкому стані.
Хімічно-небезпечні об’єкти, на яких використовуються і зберігаються велика кількість хлору, хлормісних та інших летких токсичних речовин (склади рідкого хлору, водопровідно-каналізаційні станції, хімічні підприємства Мінпромполітики) у значній мірі оснащені застарілим або зношеним обладнанням.
Нещасні випадки найчастіше пов’язані з розгерметизацією резервуарів або газопроводів. Може вільно виділятися при реакції отримання хлорного вапна.
Аміак (NH3) використовується для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива, як холодоагент в холодильних установках.
Крім залізничних, автомобільних та морських перевезень, аміак в значних кількостях транспортується трубопроводами, в зв’язку з чим можливі аварійні викиди в атмосферу.
Технічний стан холодильно-компресорного обладнання, апаратів, запірної та регулюючої апаратури, систем електропостачання, контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на переважній більшості (близько 90%) підприємств не гарантує безпечну роботу аміачних холодильних установок.
У холодопроводах, по яких аміак надходить з машинних відділень до охолоджувальних камер, під час роботи міститься від 0,5 до 6 тонн аміаку. Правилами улаштування у холодопроводах не передбачено розділення їх на окремі секції, що у разі пошкодження траси робить неможливою зупинку подачі аміаку і призводить до повного його витоку.
На близько 40% перевірених підприємств через порушення герметичності холодильних систем щорічно здійснюється їх дозаправка рідким аміаком у кількостях від 5 до 36 тонн. Систематичний витік аміаку з цих систем створює загрозу вибуху у машинних відділеннях та холодильних камерах, приточно-витяжна вентиляція яких у 50% випадків не повністю відповідає нормативним вимогам.
Майже на кожному третьому підприємстві у тій чи іншій мірі порушуються правила складування та зберігання рідкого аміаку. Основними недоліками, які спостерігаються на цих підприємствах, є відсутність або пошкодження обвалування навколо резервуарів та ресиверів, відсутність резервних ємностей, відсутність або несправність аварійних насосів, незахищеність ємностей від блискавки та прямої дії сонячних променів. На близько 60% підприємств, які зберігають аміак у балонах (це, як правило, малі підприємства, підприємства споживчих спілок, окремі цехи та дільниці), балони зберігаються у непристосованих складах, а іноді складуються на землі або у виробничих приміщеннях. Перевіркою встановлено, що на значній кількості підприємств установки для створення водяної завіси навколо резервуарів рідкого аміаку не забезпечують первинної локалізації аміачної хмари у разі аварії з його викидом, а в деяких випадках взагалі не працюють.
Крім хлору та аміаку, в Україні широко застосовуються такі СДОР як етиленхлоргідрин, 2,4-динітрофенол, акрилонітрил, сірководень, сірковуглець, бромистий метил, етиленоксид та діоксин.
Окремо необхідно зупинитися на діоксині. У В’єтнамі, як дефоліант у воєнних цілях застосовувався гербіцид 2,4,5-Т (трихлорфеноксиоцтова кислота), в якому був як побічний продукт високотоксичний діоксин (2,3,7,8-тетрахлордібензо-n-діоксин). Діоксину тоді не надавалось належного токсикологічного значення. У теперішній час відома значна кількість хімічних технологій, при яких, як побічний продукт утворюється діоксин: при хлоруванні води, виробництві паперу, крім того, при горінні хлорорганічних сполук.
Великою проблемою для України, на сьогоднішній день, залишається низький рівень оснащеності ХНО системами автоматизованого виявлення СДОР у повітрі. Наявність таких систем складає лише 19%.
Локальними системами оповіщення обладнанні в середньому 60% підприємств, але на більшості з них вони не мають достатнього забезпечення приладами: автоматичного зв’язку з локальними системами виявлення, метеоприладами, автоматичної обробки інформації та подання сигналу про зараження, що передбачено Правилами експлуатації аміачних холодильних установок та іншими нормативними документами. Іншими недоліками, які спостерігаються в організації оповіщення, є відсутність прямого зв’язку зі штабами цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій відповідного рівня, органами внутрішніх справ, аварійно-рятувальними підрозділами, низька якість зв’язку та частий вихід його з ладу через технічні причини, низький рівень підготовки чергових диспетчерів щодо здійснення оповіщення. До цього слід додати, що працюючий персонал переважної більшості підприємств недостатньо проінформований про сигнали оповіщення та про дії після їх подання.
Об’єктові спеціалізовані формування створені практично на всіх підприємствах, але, як свідчать результати перевірки їх готовності до дій за призначенням, на майже 70% підприємств вони не спроможні у повному обсязі забезпечити локалізацію та первинну ліквідацію наслідків можливої аварії, пов’язаної з викидом СДОР, у зв’язку зі скороченням штату працюючого персоналу, брак або застарілість необхідної для цього техніки та майна.
На підприємствах існує проблема утримання сховищ у готовності до використання. Основними фактами, які систематично виявляються під час перевірок, є негерметичність сховищ, невідповідність їх улаштування вимогам нормативів, відсутність засобів контролю складу повітря, кисневого або повітряного підпору, засобів первинного пожежегасіння, зв’язку, наявність ґрунтових вод у сховищах. Такі недоліки спостерігаються на кожному другому перевіреному підприємстві. На більше ніж 80% підприємств фільтровентиляційні установки сховищ через брак або застарілість регенераційних патронів не працюють у режимі регенерації повітря.
Промисловими протигазами марки КД, які забезпечують захист від аміаку, працюючий персонал підприємств в середньому забезпечений на 80-90% (з урахуванням непостійності чисельності персоналу).
Рiзноманiтнiсть хiмiчних сполук, якi вiдносяться до СДОР, та суттєва вiдмiннiсть між ними за способом дiї на людину зумовлює iснування декiлькох класифікацій токсичних речовин, що застосовуються в промисловостi.
За величиною небезпеки для організму СДОР класифікують використовуючи різні показники.
У класифікації, в основу якої покладені гранично-допустимі концентрації СДОР у повітрі робочої зони, виділяють чотири класи їх токсичності.
Клас токсичності |
Основні токсичні речовини | ГДК у повітрі робочої зони, мг/м3
речовини надзвичайно токсичні | 3,4-бензпірен, ртуть, свинець, озон, фосген | 0,1
високо токсичні | оксиди азоту, бензол, йод, марганець, мідь, сірководень, їдкі луги, хлор | 0,1–1
помірно токсичні | ацетон, ксилол, сірчаний ангідрид, метиловий спирт | 1–10
мало токсичні | аміак, бензин, скіпідар, етиловий спирт, оксид вуглецю | >10
За класифікацією, яка використовує показник LD50 виділяють 6 класів токсичності СДОР.
Клас токсичності | LD50 (мг/л)
Надзвичайно токсичні | <1
Високотоксичні | 1-5
Сильнотоксичні | 6-20
Помірнотоксичні | 21-80
Малотоксичні | 81-160
Практично нетоксичні | >160
Необхідно враховувати, що і мало небезпечні речовини при тривалій дії при великих концентраціях викликають тяжкі отруєння.
За будовою і фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна. Біологічні ефекти отрут багатозначні. Таким чином, класифікувати їх можна на основі первинного синдрому, який виникає при гострій інтоксикації. А тому речовини, якi можуть викликати масовi отруєння при руйнуваннi хiмiчних об’єктiв, розподіляють (за синдромологічною класифікацією) на такі групи:
1. Речовини з домінуючою задушливою дiєю
а) з вираженою припікаючою дією (хлор, оксихлорид фосфору, 3-х хлористий фосфор);
б) з слабкою припікаючою дією (хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоцианат).
2. Речовини з домінуючою загальноотруйною дiєю (динітрофенол, етиленхлоридгідрин, етиленфторидгідрин).
3. Речовини, якi володiють задушливою та загальноотруйною дiєю:
а) із вираженою припікаючою дiєю (акрилонiтрил, азотна кислота);
б) iз слабкою припікаючою дiєю (сiрчистий ангiдрид, сiрководень, оксиди азоту, фтористий водень).
4. Речовини, що порушують генерацiю, проведення та передачу нервового iмпульсу (сiрковуглець, фосфорорганічні сполуки (ФОС).
5. Речовини, якi володiють задушливою та нейротропною дiєю (амiак).
6. Цитотоксичні (метаболічні) отрути (оксид етилену, метилбромід, діхлорметилбромiд, метилхлоргiдрин, етан, діметилсульфат, діоксин, галогенiзовані вуглеводні).
Таким чином, висока потенційна загроза яку складають ХНО і токсичність СДОР вимагають від лікарів досконалих знань їх токсикології, яка буде розглянута в наступному питанні.
Література
Військова токсикологія, радіологія та медичний захист: Підручник / За ред. Ю.М. Скалецького, І.Р. Місули. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – С. 122-134, 135-138, 141-144.
Сильнодіючі отруйні речовини. - К.: ВМІ УВМА, 1996. – 62 с
Военная токсикология, радиология и медицинская защита: Учебник / Под ред. Н.В. Саватеева. - Л.: ВМА им. С.М. Кирова, 1987. – С. 163-178.
Лужников Е.А., Костомарова Л.Г. Острые отравления. - М.: Медицина, 1989. – С. 289-362.
Оптимизация экстренной медицинской помощи населению при стихийных и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. В.В. Мешкова. - М., 1991. – 148 с.
Жиляев Е.Г. и др. Прогностическая оценка медицинских последствий химических аварий для населения и войск // Воен.-мед. журн. - 1994. - № 6. - С. 16-20.
