Грошові реформи та їх види
Реферат на тему:
Грошові реформи та їх види
Проблему використання грошей і управління ними як товаром людство розв'язує упродовж усієї історії.
Кожний етап історичного розвитку вносить якісні зміни в суспільні відносини. Кожне суспільство, маючи своє історичне і культурне минуле, свої традиції і звичаї, своє національне багатство, по-різному підходить до вирішення проблем. Те, що прийнятне в одній країні й дає високий економічний ефект, може призвести до протилежних результатів в іншій.
Розглянемо спільні умови, які істотно впливають на хід і результат реформування економіки.
По-перше, реформи здійснюються в умовах загострення економічної кризи, що виявляється в економічному спаді, загостренні енергетичної кризи, зниженні рівня життя населення, погіршенні зовнішньоекономічних показників тощо.
Економічна криза вносить певні суперечності у хід реформ. З одного боку, вона підштовхує, прискорює проведення реформ, з іншого — внаслідок дезорганізації господарського життя створюються умови для оперативного адміністративного втручання з метою підтримати функціонування економіки і забезпечити населенню прожитковий мінімум.
По-друге, у багатьох країнах радикальні реформи здійснюються в умовах політичної нестабільності, тому всі спроби реформувати економіку виявляються непослідовними, компромісними і не дають очікуваних результатів. Намагання сил різних напрямків реформування дійти компромісу призводить до того, що ухвалені закони, з одного боку, начебто уможливлюють здійснення реформ, а з іншого — гальмують їх.
По-третє, реформи здійснюються в умовах нестабільності. Старі адміністративні важелі регулювання вже втратили силу, а нові ринкові механізми (конкуренція, банкрутство, перетікання капіталу) ще не повністю врегульовані.
Зазначене стосується країн СНД та Східної Європи. Тому, говорячи про грошову реформу, треба враховувати фактори, які її викликають.
Сьогодні нестійкість, знецінення національної валюти є загрозою економічному курсу держави з негативними соціальними наслідками у суспільстві.
Економічні реформи, що здійснюються у країнах СНД і Східної Європи, полягають у загальноекономічній стабілізації, зміні відносин власності та структурній перебудові національного господарства. Стабілізація економічних процесів посідає першочергове місце як основа для створення умов і стимулів розгортання докорінних, довготривалих ринкових перетворень. Вона передбачає насамперед подолання інфляції та заповнення ринку товарами, урівноваження попиту і пропозиції. Для досягнення цієї мети використовуються такі методи:*
обмеження попиту суб'єктів господарювання;*
зменшення грошової маси;*
лібералізація валютних операцій;*
запровадження внутрішньої конвертованості національної валюти та ін.
Попит населення обмежують через лібералізацію цін. Підвищення цін збалансовує попит і пропозицію. Попит суб'єктів господарювання зменшується насамперед встановленням високих податків, запровадженням ставок за кредити, які мають враховувати темпи інфляції. Зменшити попит суб'єктів господарювання можна також зниженням бюджетних видатків за рахунок скорочення субсидій, дотацій, фінансуванням капітального будівництва за кошти державного бюджету, зменшенням військових витрат.
Важливим чинником стабілізації є впровадження внутрішньої конвертованості національної валюти, що уможливлює вільну купівлю та продаж іноземної валюти для юридичних і фізичних осіб; при цьому, звичайно, забороняються розрахунки в іноземній валюті під час здійснення господарських операцій у країні. Внутрішня конвертованість зміцнює національну грошову одиницю, створює умови для залучення у країну іноземних інвестицій.
Політика стабілізації, елементи якої запроваджуються комплексно і синхронно з метою забезпечення різкої зміни ситуації в економіці, дістала назву " шокової терапії".
Найпослідовніше політика стабілізації здійснювалась у Польщі, Чехії і колишній Югославії. Використовувались такі основні елементи:*
лібералізація цін;*
скорочення дефіциту бюджету з покриттям його з неемісійних джерел (кредити комерційних банків, випуск державних цінних паперів тощо);*
збільшення плати за кредити;*
запровадження внутрішньої конвертованості національної валюти;*
стримування збільшення доходів.
Здійснення "шокової терапії" супроводжувалося спадом виробництва, зниженням рівня життя населення, безробіттям. Проте сьогодні в цих країнах спостерігається поступове економічне піднесення.
Економічна криза породжує грошово-кредитну кризу. Вона погіршує умови світової торгівлі, призводить до різких змін курсу валют, що загострює відносини між країнами. Тому країни періодично здійснюють грошові реформи — повні або часткові перетворення грошової системи з метою стабілізації та зміцнення грошового обігу. Грошові реформи здійснюються різними методами залежно від економічного і політичного становища країни та ступеня знецінення грошей.
Розрізняють такі грошові реформи:*
створення нової грошової системи (перехід від біметалізму до монометалізму і нерозмінних кредитних грошей);*
часткове перетворення грошової системи (зміна порядку емісії, масштабу цін, назви грошової одиниці, видів грошових знаків, органів, що регулюють грошовий обіг);*
стабілізація грошового обігу з метою стримати інфляцію. Грошові реформи збігалися з методами стабілізації валюти —
нуліфікацією, девальвацією, ревальвацією — і супроводжувалися поверненням до золотого чи срібного стандарту.
Нуліфікація — це оголошення державою знецінених паперових грошей недійсними (проводиться у разі сильної інфляції).
Найпоширенішим методом стабілізації валют є девальвація — зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют і міжнародних розрахункових грошових одиниць. Так, у Німеччині після Першої світової війни (1924 р.) обмін здійснювався у співвідношенні одна нова марка за один трильйон старих.
Якщо інфляція в одній країні розвивається повільнішими темпами, ніж в інших, то використовують ревальвацію — підвищення курсу національної валюти щодо іноземної.
Після Першої світової війни масові грошові реформи здійснювалися майже в усіх європейських країнах: 1922 р. — у Швеції, 1924 — у Росії (деномінація 1:100), 1930 р. — в Японії. Здебільшого це були девальвація та обмін старих грошей на нові за низьким курсом, близьким до нуліфікації (у Німеччині, Австрії, Угорщині, Польщі). Вперше в історії грошові реформи було здійснено за допомогою міждержавних "стабілізаційних" позик, наданих США, Великобританією і Францією. Під час
світової економічної кризи 1929—1933 pp., яка супроводжувалася грошово-кредитною і валютною кризами, в результаті грошових реформ систему золотого стандарту було замінено системою нерозмінних кредитних грошей.
Після Другої світової війни країни, що брали в ній участь, дуже постраждали. У найгіршому становищі опинилися Німеччина і Японія.
В Японії інфляція в 1945—1950 pp. становила 7000 %. Основними чинниками, що викликали таку інфляцію, були спад виробництва і надмірна пропозиція грошей. Незважаючи на скасування урядом своїх зобов'язань (крім державних акцій), спостерігався величезний дефіцит бюджету, який покривався випусками державних облігацій і кредитами Банку Японії. Підвищення швидкості обігу грошей посилювало інфляцію. Стабілізаційна політика здійснювалась поетапно:*
1946 р. — уряд заморожує банківські депозити, запроваджує новий податок на власність і нову систему фіксованих цін; у такий спосіб інфляцію було знижено вдвічі;*
1947 р. — уряд пожвавлює виробництво;*
1948 р. — перегляд фіксованих цін. Після досягнення розриву між фіксованими і ринковими цінами рівень інфляції знизився;*
1949 р. — скорочення субсидій; жорсткий контроль за грошовою масою; єдиний обмінний курс валюти. Структура цін зрівнялася зі світовою;*
1952 р. — відмова від контролю за цінами.
Для регулювання грошових потоків через кордон було створено Бюджетну систему іноземної валюти, прийнято закон про іноземні інвестиції, який діяв до 1980 р.
У Німеччині поразка у війні призвела до повного розвалу економіки і грошово-кредитної системи. У 1948 р. було проведено сепаратну грошову реформу — упроваджено нову марку. Кожний громадянин міг обміняти 60 старих марок на 60 нових, а решту — у співвідношенні 10:1. За таким самим співвідношенням переоцінювалися вклади у кредитних установах. Одночасно з випуском нової грошової одиниці було скасовано обмеження підвищувати ціни на більшість товарів. Це ще сильніше загострило інфляцію. 28 вересня 1949 р. марку було девальвовано, курс із 33,3 марки за 1 дол. знизився до 4,2. Це була єдина офіційна девальвація марки.
Список використаної літератури:
Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. — М.: Финстатинформ, 1995.
16. Анулова Г. Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран. — М.: Финансы и статистика, 1992.
Бухвальд Б. Техника банковского дела. — М.: Финансы, 1993.
Быстрое Ф. Валютные и кредитные отношения в международной торговле. — М.: Финансы и статистика, 1972.
Гальчинський А. С. Теорії грошей. — К.: Основи, 1996.
Дерев'янко О. Г. Фінансово-кредитний механізм у системі стратегічного управління // Фінанси України. — 1998. — № 7. — С 28—35.
Долан Э. Дж, Кэмбелл К. Д., Кэмбелл Р. Д. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л.: Профино, 1991.
Иришев Б. К Денежно-кредитная политика: концепции и механизм. — Алма-Ата: Тылым, 1990.
Грошові реформи та їх види
Проблему використання грошей і управління ними як товаром людство розв'язує упродовж усієї історії.
Кожний етап історичного розвитку вносить якісні зміни в суспільні відносини. Кожне суспільство, маючи своє історичне і культурне минуле, свої традиції і звичаї, своє національне багатство, по-різному підходить до вирішення проблем. Те, що прийнятне в одній країні й дає високий економічний ефект, може призвести до протилежних результатів в іншій.
Розглянемо спільні умови, які істотно впливають на хід і результат реформування економіки.
По-перше, реформи здійснюються в умовах загострення економічної кризи, що виявляється в економічному спаді, загостренні енергетичної кризи, зниженні рівня життя населення, погіршенні зовнішньоекономічних показників тощо.
Економічна криза вносить певні суперечності у хід реформ. З одного боку, вона підштовхує, прискорює проведення реформ, з іншого — внаслідок дезорганізації господарського життя створюються умови для оперативного адміністративного втручання з метою підтримати функціонування економіки і забезпечити населенню прожитковий мінімум.
По-друге, у багатьох країнах радикальні реформи здійснюються в умовах політичної нестабільності, тому всі спроби реформувати економіку виявляються непослідовними, компромісними і не дають очікуваних результатів. Намагання сил різних напрямків реформування дійти компромісу призводить до того, що ухвалені закони, з одного боку, начебто уможливлюють здійснення реформ, а з іншого — гальмують їх.
По-третє, реформи здійснюються в умовах нестабільності. Старі адміністративні важелі регулювання вже втратили силу, а нові ринкові механізми (конкуренція, банкрутство, перетікання капіталу) ще не повністю врегульовані.
Зазначене стосується країн СНД та Східної Європи. Тому, говорячи про грошову реформу, треба враховувати фактори, які її викликають.
Сьогодні нестійкість, знецінення національної валюти є загрозою економічному курсу держави з негативними соціальними наслідками у суспільстві.
Економічні реформи, що здійснюються у країнах СНД і Східної Європи, полягають у загальноекономічній стабілізації, зміні відносин власності та структурній перебудові національного господарства. Стабілізація економічних процесів посідає першочергове місце як основа для створення умов і стимулів розгортання докорінних, довготривалих ринкових перетворень. Вона передбачає насамперед подолання інфляції та заповнення ринку товарами, урівноваження попиту і пропозиції. Для досягнення цієї мети використовуються такі методи:*
обмеження попиту суб'єктів господарювання;*
зменшення грошової маси;*
лібералізація валютних операцій;*
запровадження внутрішньої конвертованості національної валюти та ін.
Попит населення обмежують через лібералізацію цін. Підвищення цін збалансовує попит і пропозицію. Попит суб'єктів господарювання зменшується насамперед встановленням високих податків, запровадженням ставок за кредити, які мають враховувати темпи інфляції. Зменшити попит суб'єктів господарювання можна також зниженням бюджетних видатків за рахунок скорочення субсидій, дотацій, фінансуванням капітального будівництва за кошти державного бюджету, зменшенням військових витрат.
Важливим чинником стабілізації є впровадження внутрішньої конвертованості національної валюти, що уможливлює вільну купівлю та продаж іноземної валюти для юридичних і фізичних осіб; при цьому, звичайно, забороняються розрахунки в іноземній валюті під час здійснення господарських операцій у країні. Внутрішня конвертованість зміцнює національну грошову одиницю, створює умови для залучення у країну іноземних інвестицій.
Політика стабілізації, елементи якої запроваджуються комплексно і синхронно з метою забезпечення різкої зміни ситуації в економіці, дістала назву " шокової терапії".
Найпослідовніше політика стабілізації здійснювалась у Польщі, Чехії і колишній Югославії. Використовувались такі основні елементи:*
лібералізація цін;*
скорочення дефіциту бюджету з покриттям його з неемісійних джерел (кредити комерційних банків, випуск державних цінних паперів тощо);*
збільшення плати за кредити;*
запровадження внутрішньої конвертованості національної валюти;*
стримування збільшення доходів.
Здійснення "шокової терапії" супроводжувалося спадом виробництва, зниженням рівня життя населення, безробіттям. Проте сьогодні в цих країнах спостерігається поступове економічне піднесення.
Економічна криза породжує грошово-кредитну кризу. Вона погіршує умови світової торгівлі, призводить до різких змін курсу валют, що загострює відносини між країнами. Тому країни періодично здійснюють грошові реформи — повні або часткові перетворення грошової системи з метою стабілізації та зміцнення грошового обігу. Грошові реформи здійснюються різними методами залежно від економічного і політичного становища країни та ступеня знецінення грошей.
Розрізняють такі грошові реформи:*
створення нової грошової системи (перехід від біметалізму до монометалізму і нерозмінних кредитних грошей);*
часткове перетворення грошової системи (зміна порядку емісії, масштабу цін, назви грошової одиниці, видів грошових знаків, органів, що регулюють грошовий обіг);*
стабілізація грошового обігу з метою стримати інфляцію. Грошові реформи збігалися з методами стабілізації валюти —
нуліфікацією, девальвацією, ревальвацією — і супроводжувалися поверненням до золотого чи срібного стандарту.
Нуліфікація — це оголошення державою знецінених паперових грошей недійсними (проводиться у разі сильної інфляції).
Найпоширенішим методом стабілізації валют є девальвація — зниження курсу національної валюти щодо іноземних валют і міжнародних розрахункових грошових одиниць. Так, у Німеччині після Першої світової війни (1924 р.) обмін здійснювався у співвідношенні одна нова марка за один трильйон старих.
Якщо інфляція в одній країні розвивається повільнішими темпами, ніж в інших, то використовують ревальвацію — підвищення курсу національної валюти щодо іноземної.
Після Першої світової війни масові грошові реформи здійснювалися майже в усіх європейських країнах: 1922 р. — у Швеції, 1924 — у Росії (деномінація 1:100), 1930 р. — в Японії. Здебільшого це були девальвація та обмін старих грошей на нові за низьким курсом, близьким до нуліфікації (у Німеччині, Австрії, Угорщині, Польщі). Вперше в історії грошові реформи було здійснено за допомогою міждержавних "стабілізаційних" позик, наданих США, Великобританією і Францією. Під час
світової економічної кризи 1929—1933 pp., яка супроводжувалася грошово-кредитною і валютною кризами, в результаті грошових реформ систему золотого стандарту було замінено системою нерозмінних кредитних грошей.
Після Другої світової війни країни, що брали в ній участь, дуже постраждали. У найгіршому становищі опинилися Німеччина і Японія.
В Японії інфляція в 1945—1950 pp. становила 7000 %. Основними чинниками, що викликали таку інфляцію, були спад виробництва і надмірна пропозиція грошей. Незважаючи на скасування урядом своїх зобов'язань (крім державних акцій), спостерігався величезний дефіцит бюджету, який покривався випусками державних облігацій і кредитами Банку Японії. Підвищення швидкості обігу грошей посилювало інфляцію. Стабілізаційна політика здійснювалась поетапно:*
1946 р. — уряд заморожує банківські депозити, запроваджує новий податок на власність і нову систему фіксованих цін; у такий спосіб інфляцію було знижено вдвічі;*
1947 р. — уряд пожвавлює виробництво;*
1948 р. — перегляд фіксованих цін. Після досягнення розриву між фіксованими і ринковими цінами рівень інфляції знизився;*
1949 р. — скорочення субсидій; жорсткий контроль за грошовою масою; єдиний обмінний курс валюти. Структура цін зрівнялася зі світовою;*
1952 р. — відмова від контролю за цінами.
Для регулювання грошових потоків через кордон було створено Бюджетну систему іноземної валюти, прийнято закон про іноземні інвестиції, який діяв до 1980 р.
У Німеччині поразка у війні призвела до повного розвалу економіки і грошово-кредитної системи. У 1948 р. було проведено сепаратну грошову реформу — упроваджено нову марку. Кожний громадянин міг обміняти 60 старих марок на 60 нових, а решту — у співвідношенні 10:1. За таким самим співвідношенням переоцінювалися вклади у кредитних установах. Одночасно з випуском нової грошової одиниці було скасовано обмеження підвищувати ціни на більшість товарів. Це ще сильніше загострило інфляцію. 28 вересня 1949 р. марку було девальвовано, курс із 33,3 марки за 1 дол. знизився до 4,2. Це була єдина офіційна девальвація марки.
Список використаної літератури:
Антонов Н. Г., Пессель М. А. Денежное обращение, кредит и банки. — М.: Финстатинформ, 1995.
16. Анулова Г. Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихся стран. — М.: Финансы и статистика, 1992.
Бухвальд Б. Техника банковского дела. — М.: Финансы, 1993.
Быстрое Ф. Валютные и кредитные отношения в международной торговле. — М.: Финансы и статистика, 1972.
Гальчинський А. С. Теорії грошей. — К.: Основи, 1996.
Дерев'янко О. Г. Фінансово-кредитний механізм у системі стратегічного управління // Фінанси України. — 1998. — № 7. — С 28—35.
Долан Э. Дж, Кэмбелл К. Д., Кэмбелл Р. Д. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л.: Профино, 1991.
Иришев Б. К Денежно-кредитная политика: концепции и механизм. — Алма-Ата: Тылым, 1990.
