Виникнення і сутність грошей
Виникнення і сутність грошей
План
1. Еволюція форм вартості та виникнення грошей.
2. Системна сутність та основні функції грошей.
3. Грошові системи та основні види грошей в процесі їх еволюції
4. Література
Еволюція форм вартості та виникнення грошей.
Вартість товарів (як суспільно необхідна праця, затрачена на їх виробництво) є внутрішньою субстанцією, яку не можна виміряти безпосередньо. Своє остаточне суспільне визначення (частково воно здійснюється при безпосередньому виробництві у процесі суспільного поділу праці) товари отримують лише на ринку під час купівлі-продажу, де зовнішнім виявом вартості є мінова вартість.
Форми вартості — форми вираження вартості товарів у процесі еволюції товарного виробництва.
Форми вартості еволюціонували від найпростішої до грошової (найрозвинутішої і найскладнішої). Епізодичний обмін продуктами відбувався ще в первісному суспільстві. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок добутої іншою общиною риби. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини = 200 одиниць риби. Ця формула не лише найпростіша, а й випадкова, оскільки обмін не мав регулярного характеру, довільно обирались продукти і пропорції обміну. У формулі вартість туші тварини виражена у рибі, тобто другий товар є засобом вираження вартості дичини. Останній товар відігравав активну роль, тобто виражав свою вартість певною кількістю споживчої вартості риби і перебував у відносній формі вартості, бо його вартість співвідносилась з вартістю іншого товару. Товар у формі риби відігравав пасивну роль, оскільки був лише засобом для вираження вартості дичини. Тому він перебував в еквівалентній формі вартості, тобто протистояв першому товару у вигляді рівної вартості (еквівалента). Якщо цей обмін розглядати з погляду общини, яка здобула надлишок риби, то еквівалентом стане туша тварини (дичини).
У товарі-еквіваленті споживча вартість подвоюється: з одного боку, як продукт праці він має споживчу вартість (у розглянутому прикладі риба є предметом харчування), з іншого — у його споживчій вартості виражається вартість іншого товару. Отже, вже у простій формі вартості зароджувалося розмежування товару на два полюси: на одному — товар, що перебуває у відносній формі вартості, виступає як вартість, на другому — товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості, виступає як споживча вартість.
Внутрішні суперечності товару (між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею) виявляються у зовнішніх формах суперечності між двома товарами. Товар у відносній формі вартості — це споживча вартість, продукт конкретної приватної праці, а товар в еквівалентній формі вартості — вартість абстрактна, продукт суспільної праці. Уже у простій формі вартості в зародку існували гроші, грошові відносини. При цьому суперечність між споживчою вартістю і вартістю (між конкретною і абстрактною працею) перебувала у фазі єдності, оскільки відсутньою була сама вартість (вона була також у зародковій формі), еквівалентність.
З розвитком виробництва суспільний поділ праці поглиблювався, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та виникненням додаткового продукту. Першим поділом праці було відокремлення тваринництва від землеробства. Надлишки продуктів тваринництва (худоба, м'ясо, шерсть і т. д.) уже не випадково, а регулярно почали обмінювати на надлишки продуктів землеробства. За цих умов тварини, систематично обмінювані на інші товари, набували переважно відносної форми вартості, а інші товари (хліб, овочі та ін.) — еквівалентної. Кожен з них став не випадковим, а особливим еквівалентом, до якого прирівнюють тварин. Так проста форма вартості перетворилася на повну, або розгорнуту (зустрічалася в окремих регіонах Африки навіть у XIX ст.), яка виражається формулою:
= 2 мішкам зерна,
1 туша тварини = 1 сокира ,
= 5 м полотна,
та ін.
Паралельно розвиваються і відносини економічної власності. У сфері виробництва та обміну товаровиробниками стають окремі індивіди, приватні власники.
Унаслідок регулярного обміну мінові пропорції стійкішали, наближалися до затрат праці. Оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, обмін між общинами (колективний обмін) з розпадом первісного ладу замінив індивідуальний. Так, власник шкури міг придбати зерно лише тоді, якщо вона не була йому потрібна, що інколи унеможливлювало обмін. Вартість окремого товару не мала остаточного, загальноприйнятого вираження. Безпосередній товарообмін ускладнювали внутрішні суперечності товару та товарного виробництва між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею, які із фази єдності (тотожності) переходять у фазу відмінності та частково у фазу суперечності. Потрібний був товар, який мав би однакову споживчу вартість для всього суспільства.
Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, збільшення асортименту обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення товару, на який обмінювалися всі інші. Поступово всі вироблені товари починають виражати свою вартість в єдиному товарі — загальному еквіваленті, який має властивість загальної обмінюваності. Закономірність його появи була зу-
мовлена перетворенням обміну на постійну миттєву потребу. Розгорнута форма вартості перетворилася у загальну:
2 мішки зерна
1 сокира = 1 туші тварини.
5 м полотна
та ін.
Товарам у відносній формі вартості протистоїть один загальний еквівалент, у споживчій вартості якого відображають вартість інші товари. Абстрактна праця, що міститься у всіх товарах, виражається в одному і тому самому виді конкретної приватної праці. Внаслідок цього споживча вартість товару-еквівалента роздвоюється — задовольняє потреби людини і виконує функції загальної обмінюваності, а суперечність між споживчою вартістю і відповідними видами праці досягає фази конфлікту.
На етапі розвитку продуктивних сил, коли обмін стає регулярним явищем і визначає умови життя певної частини виробників, розширення масштабів товарного виробництва загострює внутрішні суперечності обміну товару, які вирішує лише поява грошей. До їх появи роль загального еквівалента на різних етапах історичного розвитку, у різних країнах і місцевостях виконували найрізноманітніші товари — переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці, наприклад, у Давній Греції — худоба, хутро і шкіра — у скандинавських народів, сіль — у Судані, Абісінії. У Київській Русі тривалий час функцію загального еквівалента виконували хутра родини куниць (куни). Іноді загальним еквівалентом слугував один із привозних важливих товарів, або той, що був одним з основних предметів ринкового обміну, наприклад раби або полонені, що ставали рабами. З часом еквіваленти змінювалися (худобу витіснили сіль, хутро). Поступово гроші набували таких властивостей: однорідність, міцність, збереження, компактність, висока вартість в одиниці ваги, порівняно постійна вартість. Це стало матеріальною основою для зростання ролі загального еквівалента як суспільної форми (відносин економічної власності).
Отже, розвиток виробництва і обміну (який поширюється за межі місцевого ринку) зумовлює поступове закріплення ролі загального еквівалента за одним товаром, тобто перетворення загальної форми вартості у грошову.
З IV до ІІІ ст. до н. е. загальним еквівалентом були срібло і золото. Спочатку злитки золота клеймили (в Єгипті наприкінці IV тисячоліття клеймо з написом фараона ставили на злитках золота вагою 14 кг, а чеканити монети почали в Лідії (Малій Азії) у XII ст. до н. е.). За свідченням сучасної археології монети в Індії з'явилися на 600 років раніше. З часом загальним еквівалентом стає золото, а у другій половині XIX ст. встановлюється золотий стандарт. Це відбулося завдяки таким властивостям золота, як однорідність, ковкість, м'якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі та ін. Золоті гроші були повноцінними, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився, і золото виконувало всі функції грошей (роль загального еквівалента).
Гроші — особливий товар, який служить загальним еквівалентом при обміні товарів (при загальній всеобмінюваності), є для них найрозвинутішою суспільною формою вартості.
Завдяки появі грошей виникають та розвиваються сутнісно нові типи і форми економічної власності, прискорюється розвиток продуктивних сил.
Економічна роль загального еквівалента полягає в тому, що у ньому представлена абстрактна праця, він обмінюється на всі інші товари і створює якісно нову форму руху для суперечностей товару. Грошова форма вартості виражається формулою:
1 мішок зерна
15 м полотна = 2 г золота.
10 сокир
та ін.
Із появою грошової форми вартості товарний світ розпадається на товар і гроші — зовнішню протилежність товару — протилежність між споживчою вартістю і вартістю.
Перехід від однієї форми вартості до іншої супроводжується істотними змінами суспільної форми товару. Кожна наступна (після простої) форма вартості формувала все складнішу систему техніко-економічних відносин та відносин економічної власності щодо кількості їх об'єктів і суб'єктів. Розвинутий вид еквівалента мав більшу цінність, а отже, і вартість. Тому він ставав усе важливішим об'єктом власності, з приводу привласнення якого розвивалась дедалі складніша сукупність відносин економічної власності, які через сферу торгівлі частково поширювалися за межі інших країн.
Гроші також є найрухомішим елементом економічної власності, оскільки за них власник може придбати будь-яке інше багатство (підприємства, землю, цінні папери, золото тощо), політичну владу, вплив на державний апарат.
Більш повно суть грошей розкривається у виконуваних ними функціях.
Системна сутність та основні функції грошей.
Більшість сучасних економістів пропонують визначення сутності грошей, адекватні реаліям ХVI- XIX ст. Так, у "Сучасному економічному словнику" гроші охарактеризовано як "особливий вид універсального товару, що використовується в якості всіх інших товарів". У "Великому економічному словнику" гроші визначено як "...міра вартості при купівлі-продажу і виконують роль всезагального еквівалента, тобто виражають вартість всіх інших товарів і обмінюються на будь-який з них". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна грошима називають "блага, які виконують функції засобу вимірювання цінності інших благ (загального еквівалента) або засобу здійснення розрахунків при обміні (засобу обміну); блага, що мають повну (рівну або близьку до одиниці) ліквідність".
У підручнику за редакцією В. Камаєва гроші визначаються як "активи, суспільні засоби платежу, що служать засобом обігу, одиницею рахунку і засобом нагромадження",4 а функція міри вартості не названа.
Різнопланові визначення грошей дають і українські економісти. Так, А. Задоя та Ю. Петруня стверджують, що гроші — це "загальновизначений в економічних відносинах засіб обміну", а з урахуванням функції грошей — це "будь-який товар, який функціонує в якості обігу, міри цінності і засобу збереження цінності".
У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана" за редакцією англійського економіста Д. Пірса охарактеризовано паперові гроші, металеві, товарні та інші, але визначення цієї категорії відсутнє1.
Найбільш спрощене визначення сутності грошей, яке повністю позбавлене пізнавальної цінності, дається в одному з підручників "Економікс": гроші — "зручний засіб для обміну товару", все те, "що виконує функцію грошей".
Основними недоліками наведених визначень є обмеження сутності грошей лише окремими функціями; їх трактування у найпростішому сенсі (як загального еквівалента); відсутність концептуального визначення сучасних грошей з урахуванням історичного аспекту; перерахування виконуваних грошима функцій без узагальнюючої характеристики їх сутності на основі цих функцій.
Вітчизняні та зарубіжні економісти функції грошей розглядають неоднозначно. Як правило, українські вчені, наслідуючи Маркса, виділяють п'ять основних функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу і світові гроші. Деякі науковці виділяли таку функцію грошей, як засіб експлуатації. А. Гальчинський вважає, що єдність функцій міри вартості й засобу обігу у матеріальному значенні внаслідок ускладнення економічних зв'язків стає неможливою, а формою вирішення цієї суперечності є якісно нова єдність функцій — поєднання функцій нагромадження і грошей як загального засобу платежу. М. Савлук замість функції засобу платежу виокремлює функцію засобу нагромадження.
Американські економісти К. Макконнелл і С. Брю основними функціями грошей вважають засіб обігу, міру вартості і засіб збереження. Інші американські автори (Е. Долан, К. Кемпбел, Р. Кемпбел) виокремлюють функцію засобу нагромадження. Л. Харріс, визначаючи сутність грошей через їх функції, виділяє функції засобу обігу, одиниці розрахунку і збереження вартості.
Найважливішими передумовами правильного теоретико-методологічного підходу до з'ясування основних функцій грошей є їх органічне поєднання з процесом еволюції товарного виробництва і суспільного відтворення (а отже, і з структурою цих процесів), аналіз таких функцій у процесі діалектичної взаємодії (що передбачає їх взаємообумовленість і взаємопроникнення, діалектичне заперечення кожною наступною функцією попередньої менш розвинутої). Можна виокремити функції у такій послідовності: функція міри вартості, засобу обігу, утворення скарбів та нагромадження, засобу платежу, світових грошей.
Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва.
Практика ціноутворення багатьох країн свідчила, що в період виконання золотом функції грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів протягом тривалого часу були стабільними. Наприклад, у XIX ст. загальне підвищення цін відбувалося лише у роки війни (коли припинився обмін паперових грошей на золото), а по війні ціни поверталися до попередніх масштабів.
Виконання грошима функції міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін — вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю — це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.
Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін.
Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.
Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.
В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.
Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів.
Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий — боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.
За період реалізації товару і виплати боргу можуть змінитися особи боржника, кредитора, а також вартість грошей. Тому товарно-грошові відносини, які виникають при здійсненні функції засобу платежу, відображають широке коло економічних явищ і процесів, у тому числі можливу зміну позичкового відсотка, коливання цій на товари і послуги та ін. Це ускладнює дію законів грошового обігу, оскільки сукупна маса грошей в обігу залежить від виконання ними функції засобу платежу.
У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству.
Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.
Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла після функції засобу обігу. Обов'язковою умовою цього була поява таких обсягів додаткового прибутку, які дали змогу відкласти на майбутнє частину отриманих від реалізації продуктів грошей.
Процес утворення скарбів кількісно та якісно змінюється з розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми — функції нагромадження. її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку.
Накопичення грошей за капіталізму здійснюється з метою придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін.
За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.
Після остаточної відмови від золотого стандарту тезаврація (грец. thesauros — скарб), тобто накопичення приватними особами золота, скарбів або страхових фондів зумовлена насамперед прагненням застрахувати капітали і заощадження від знецінення, інфляції, можливих втрат внаслідок соціальних потрясінь, глибоких економічних криз, війн та ін. Тому у розвинутих країнах постійно збільшується чисельність тезавраторів, а також страхових фондів. Тільки за період 1968—1981 рр. у скарби приватних осіб потрапило до 6 тис. т золота у вигляді злитків, монет, медалей. Найбільші масштаби тезаврації у Франції та Індії.
Тезаврація золота використовується з метою ухилення від сплати податків на спадщину, також перетворюють в золото доходи від нелегальної торгівлі тіньові структури. Багато приватних тезавраторів купують відповідні титули — золоті сертифікати, а золото зберігають в банку.
Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету.
У другій половині XIX ст. (за золотого стандарту) широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото — здебільшого для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів), що обмежувало його використання у світовому обігу. Із середини 70-х років XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів на золото) центральні банки використовують золото як світові гроші, лише продаючи його на приватних ринках золота. Нині міжнародним платіжним і купівельним засобом слугують резервні національні валюти — американський долар, англійський фунт стерлінгів та інші.
Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій можна комплексно визначити економічну категорію "гроші".
Гроші (у сучасному контексті) — це особливий товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої власності, на основі чого виконуються всі функції грошей, значною мірою встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства.
Еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем.
Література
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.
2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.
3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с
4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.
5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С
6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с
7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.
8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.
9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.
10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с
11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.
12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.
13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.
14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення:
План
1. Еволюція форм вартості та виникнення грошей.
2. Системна сутність та основні функції грошей.
3. Грошові системи та основні види грошей в процесі їх еволюції
4. Література
Еволюція форм вартості та виникнення грошей.
Вартість товарів (як суспільно необхідна праця, затрачена на їх виробництво) є внутрішньою субстанцією, яку не можна виміряти безпосередньо. Своє остаточне суспільне визначення (частково воно здійснюється при безпосередньому виробництві у процесі суспільного поділу праці) товари отримують лише на ринку під час купівлі-продажу, де зовнішнім виявом вартості є мінова вартість.
Форми вартості — форми вираження вартості товарів у процесі еволюції товарного виробництва.
Форми вартості еволюціонували від найпростішої до грошової (найрозвинутішої і найскладнішої). Епізодичний обмін продуктами відбувався ще в первісному суспільстві. Наприклад, одна община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок добутої іншою общиною риби. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини = 200 одиниць риби. Ця формула не лише найпростіша, а й випадкова, оскільки обмін не мав регулярного характеру, довільно обирались продукти і пропорції обміну. У формулі вартість туші тварини виражена у рибі, тобто другий товар є засобом вираження вартості дичини. Останній товар відігравав активну роль, тобто виражав свою вартість певною кількістю споживчої вартості риби і перебував у відносній формі вартості, бо його вартість співвідносилась з вартістю іншого товару. Товар у формі риби відігравав пасивну роль, оскільки був лише засобом для вираження вартості дичини. Тому він перебував в еквівалентній формі вартості, тобто протистояв першому товару у вигляді рівної вартості (еквівалента). Якщо цей обмін розглядати з погляду общини, яка здобула надлишок риби, то еквівалентом стане туша тварини (дичини).
У товарі-еквіваленті споживча вартість подвоюється: з одного боку, як продукт праці він має споживчу вартість (у розглянутому прикладі риба є предметом харчування), з іншого — у його споживчій вартості виражається вартість іншого товару. Отже, вже у простій формі вартості зароджувалося розмежування товару на два полюси: на одному — товар, що перебуває у відносній формі вартості, виступає як вартість, на другому — товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості, виступає як споживча вартість.
Внутрішні суперечності товару (між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею) виявляються у зовнішніх формах суперечності між двома товарами. Товар у відносній формі вартості — це споживча вартість, продукт конкретної приватної праці, а товар в еквівалентній формі вартості — вартість абстрактна, продукт суспільної праці. Уже у простій формі вартості в зародку існували гроші, грошові відносини. При цьому суперечність між споживчою вартістю і вартістю (між конкретною і абстрактною працею) перебувала у фазі єдності, оскільки відсутньою була сама вартість (вона була також у зародковій формі), еквівалентність.
З розвитком виробництва суспільний поділ праці поглиблювався, що супроводжувалося зростанням її продуктивності та виникненням додаткового продукту. Першим поділом праці було відокремлення тваринництва від землеробства. Надлишки продуктів тваринництва (худоба, м'ясо, шерсть і т. д.) уже не випадково, а регулярно почали обмінювати на надлишки продуктів землеробства. За цих умов тварини, систематично обмінювані на інші товари, набували переважно відносної форми вартості, а інші товари (хліб, овочі та ін.) — еквівалентної. Кожен з них став не випадковим, а особливим еквівалентом, до якого прирівнюють тварин. Так проста форма вартості перетворилася на повну, або розгорнуту (зустрічалася в окремих регіонах Африки навіть у XIX ст.), яка виражається формулою:
= 2 мішкам зерна,
1 туша тварини = 1 сокира ,
= 5 м полотна,
та ін.
Паралельно розвиваються і відносини економічної власності. У сфері виробництва та обміну товаровиробниками стають окремі індивіди, приватні власники.
Унаслідок регулярного обміну мінові пропорції стійкішали, наближалися до затрат праці. Оскільки товар безпосередньо обмінювався на інший, обмін між общинами (колективний обмін) з розпадом первісного ладу замінив індивідуальний. Так, власник шкури міг придбати зерно лише тоді, якщо вона не була йому потрібна, що інколи унеможливлювало обмін. Вартість окремого товару не мала остаточного, загальноприйнятого вираження. Безпосередній товарообмін ускладнювали внутрішні суперечності товару та товарного виробництва між споживчою вартістю і вартістю, конкретною і абстрактною працею, які із фази єдності (тотожності) переходять у фазу відмінності та частково у фазу суперечності. Потрібний був товар, який мав би однакову споживчу вартість для всього суспільства.
Розвиток виробництва, поглиблення суспільного поділу праці, збільшення асортименту обмінюваних продуктів зумовили стихійне виокремлення товару, на який обмінювалися всі інші. Поступово всі вироблені товари починають виражати свою вартість в єдиному товарі — загальному еквіваленті, який має властивість загальної обмінюваності. Закономірність його появи була зу-
мовлена перетворенням обміну на постійну миттєву потребу. Розгорнута форма вартості перетворилася у загальну:
2 мішки зерна
1 сокира = 1 туші тварини.
5 м полотна
та ін.
Товарам у відносній формі вартості протистоїть один загальний еквівалент, у споживчій вартості якого відображають вартість інші товари. Абстрактна праця, що міститься у всіх товарах, виражається в одному і тому самому виді конкретної приватної праці. Внаслідок цього споживча вартість товару-еквівалента роздвоюється — задовольняє потреби людини і виконує функції загальної обмінюваності, а суперечність між споживчою вартістю і відповідними видами праці досягає фази конфлікту.
На етапі розвитку продуктивних сил, коли обмін стає регулярним явищем і визначає умови життя певної частини виробників, розширення масштабів товарного виробництва загострює внутрішні суперечності обміну товару, які вирішує лише поява грошей. До їх появи роль загального еквівалента на різних етапах історичного розвитку, у різних країнах і місцевостях виконували найрізноманітніші товари — переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці, наприклад, у Давній Греції — худоба, хутро і шкіра — у скандинавських народів, сіль — у Судані, Абісінії. У Київській Русі тривалий час функцію загального еквівалента виконували хутра родини куниць (куни). Іноді загальним еквівалентом слугував один із привозних важливих товарів, або той, що був одним з основних предметів ринкового обміну, наприклад раби або полонені, що ставали рабами. З часом еквіваленти змінювалися (худобу витіснили сіль, хутро). Поступово гроші набували таких властивостей: однорідність, міцність, збереження, компактність, висока вартість в одиниці ваги, порівняно постійна вартість. Це стало матеріальною основою для зростання ролі загального еквівалента як суспільної форми (відносин економічної власності).
Отже, розвиток виробництва і обміну (який поширюється за межі місцевого ринку) зумовлює поступове закріплення ролі загального еквівалента за одним товаром, тобто перетворення загальної форми вартості у грошову.
З IV до ІІІ ст. до н. е. загальним еквівалентом були срібло і золото. Спочатку злитки золота клеймили (в Єгипті наприкінці IV тисячоліття клеймо з написом фараона ставили на злитках золота вагою 14 кг, а чеканити монети почали в Лідії (Малій Азії) у XII ст. до н. е.). За свідченням сучасної археології монети в Індії з'явилися на 600 років раніше. З часом загальним еквівалентом стає золото, а у другій половині XIX ст. встановлюється золотий стандарт. Це відбулося завдяки таким властивостям золота, як однорідність, ковкість, м'якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі та ін. Золоті гроші були повноцінними, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився, і золото виконувало всі функції грошей (роль загального еквівалента).
Гроші — особливий товар, який служить загальним еквівалентом при обміні товарів (при загальній всеобмінюваності), є для них найрозвинутішою суспільною формою вартості.
Завдяки появі грошей виникають та розвиваються сутнісно нові типи і форми економічної власності, прискорюється розвиток продуктивних сил.
Економічна роль загального еквівалента полягає в тому, що у ньому представлена абстрактна праця, він обмінюється на всі інші товари і створює якісно нову форму руху для суперечностей товару. Грошова форма вартості виражається формулою:
1 мішок зерна
15 м полотна = 2 г золота.
10 сокир
та ін.
Із появою грошової форми вартості товарний світ розпадається на товар і гроші — зовнішню протилежність товару — протилежність між споживчою вартістю і вартістю.
Перехід від однієї форми вартості до іншої супроводжується істотними змінами суспільної форми товару. Кожна наступна (після простої) форма вартості формувала все складнішу систему техніко-економічних відносин та відносин економічної власності щодо кількості їх об'єктів і суб'єктів. Розвинутий вид еквівалента мав більшу цінність, а отже, і вартість. Тому він ставав усе важливішим об'єктом власності, з приводу привласнення якого розвивалась дедалі складніша сукупність відносин економічної власності, які через сферу торгівлі частково поширювалися за межі інших країн.
Гроші також є найрухомішим елементом економічної власності, оскільки за них власник може придбати будь-яке інше багатство (підприємства, землю, цінні папери, золото тощо), політичну владу, вплив на державний апарат.
Більш повно суть грошей розкривається у виконуваних ними функціях.
Системна сутність та основні функції грошей.
Більшість сучасних економістів пропонують визначення сутності грошей, адекватні реаліям ХVI- XIX ст. Так, у "Сучасному економічному словнику" гроші охарактеризовано як "особливий вид універсального товару, що використовується в якості всіх інших товарів". У "Великому економічному словнику" гроші визначено як "...міра вартості при купівлі-продажу і виконують роль всезагального еквівалента, тобто виражають вартість всіх інших товарів і обмінюються на будь-який з них". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна грошима називають "блага, які виконують функції засобу вимірювання цінності інших благ (загального еквівалента) або засобу здійснення розрахунків при обміні (засобу обміну); блага, що мають повну (рівну або близьку до одиниці) ліквідність".
У підручнику за редакцією В. Камаєва гроші визначаються як "активи, суспільні засоби платежу, що служать засобом обігу, одиницею рахунку і засобом нагромадження",4 а функція міри вартості не названа.
Різнопланові визначення грошей дають і українські економісти. Так, А. Задоя та Ю. Петруня стверджують, що гроші — це "загальновизначений в економічних відносинах засіб обміну", а з урахуванням функції грошей — це "будь-який товар, який функціонує в якості обігу, міри цінності і засобу збереження цінності".
У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана" за редакцією англійського економіста Д. Пірса охарактеризовано паперові гроші, металеві, товарні та інші, але визначення цієї категорії відсутнє1.
Найбільш спрощене визначення сутності грошей, яке повністю позбавлене пізнавальної цінності, дається в одному з підручників "Економікс": гроші — "зручний засіб для обміну товару", все те, "що виконує функцію грошей".
Основними недоліками наведених визначень є обмеження сутності грошей лише окремими функціями; їх трактування у найпростішому сенсі (як загального еквівалента); відсутність концептуального визначення сучасних грошей з урахуванням історичного аспекту; перерахування виконуваних грошима функцій без узагальнюючої характеристики їх сутності на основі цих функцій.
Вітчизняні та зарубіжні економісти функції грошей розглядають неоднозначно. Як правило, українські вчені, наслідуючи Маркса, виділяють п'ять основних функцій грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу і світові гроші. Деякі науковці виділяли таку функцію грошей, як засіб експлуатації. А. Гальчинський вважає, що єдність функцій міри вартості й засобу обігу у матеріальному значенні внаслідок ускладнення економічних зв'язків стає неможливою, а формою вирішення цієї суперечності є якісно нова єдність функцій — поєднання функцій нагромадження і грошей як загального засобу платежу. М. Савлук замість функції засобу платежу виокремлює функцію засобу нагромадження.
Американські економісти К. Макконнелл і С. Брю основними функціями грошей вважають засіб обігу, міру вартості і засіб збереження. Інші американські автори (Е. Долан, К. Кемпбел, Р. Кемпбел) виокремлюють функцію засобу нагромадження. Л. Харріс, визначаючи сутність грошей через їх функції, виділяє функції засобу обігу, одиниці розрахунку і збереження вартості.
Найважливішими передумовами правильного теоретико-методологічного підходу до з'ясування основних функцій грошей є їх органічне поєднання з процесом еволюції товарного виробництва і суспільного відтворення (а отже, і з структурою цих процесів), аналіз таких функцій у процесі діалектичної взаємодії (що передбачає їх взаємообумовленість і взаємопроникнення, діалектичне заперечення кожною наступною функцією попередньої менш розвинутої). Можна виокремити функції у такій послідовності: функція міри вартості, засобу обігу, утворення скарбів та нагромадження, засобу платежу, світових грошей.
Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва.
Практика ціноутворення багатьох країн свідчила, що в період виконання золотом функції грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів протягом тривалого часу були стабільними. Наприклад, у XIX ст. загальне підвищення цін відбувалося лише у роки війни (коли припинився обмін паперових грошей на золото), а по війні ціни поверталися до попередніх масштабів.
Виконання грошима функції міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін — вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю — це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.
Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін.
Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.
Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.
В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.
Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів.
Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий — боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.
За період реалізації товару і виплати боргу можуть змінитися особи боржника, кредитора, а також вартість грошей. Тому товарно-грошові відносини, які виникають при здійсненні функції засобу платежу, відображають широке коло економічних явищ і процесів, у тому числі можливу зміну позичкового відсотка, коливання цій на товари і послуги та ін. Це ускладнює дію законів грошового обігу, оскільки сукупна маса грошей в обігу залежить від виконання ними функції засобу платежу.
У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству.
Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.
Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла після функції засобу обігу. Обов'язковою умовою цього була поява таких обсягів додаткового прибутку, які дали змогу відкласти на майбутнє частину отриманих від реалізації продуктів грошей.
Процес утворення скарбів кількісно та якісно змінюється з розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми — функції нагромадження. її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку.
Накопичення грошей за капіталізму здійснюється з метою придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін.
За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.
Після остаточної відмови від золотого стандарту тезаврація (грец. thesauros — скарб), тобто накопичення приватними особами золота, скарбів або страхових фондів зумовлена насамперед прагненням застрахувати капітали і заощадження від знецінення, інфляції, можливих втрат внаслідок соціальних потрясінь, глибоких економічних криз, війн та ін. Тому у розвинутих країнах постійно збільшується чисельність тезавраторів, а також страхових фондів. Тільки за період 1968—1981 рр. у скарби приватних осіб потрапило до 6 тис. т золота у вигляді злитків, монет, медалей. Найбільші масштаби тезаврації у Франції та Індії.
Тезаврація золота використовується з метою ухилення від сплати податків на спадщину, також перетворюють в золото доходи від нелегальної торгівлі тіньові структури. Багато приватних тезавраторів купують відповідні титули — золоті сертифікати, а золото зберігають в банку.
Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету.
У другій половині XIX ст. (за золотого стандарту) широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото — здебільшого для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів), що обмежувало його використання у світовому обігу. Із середини 70-х років XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів на золото) центральні банки використовують золото як світові гроші, лише продаючи його на приватних ринках золота. Нині міжнародним платіжним і купівельним засобом слугують резервні національні валюти — американський долар, англійський фунт стерлінгів та інші.
Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій можна комплексно визначити економічну категорію "гроші".
Гроші (у сучасному контексті) — це особливий товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої власності, на основі чого виконуються всі функції грошей, значною мірою встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства.
Еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем.
Література
1. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-ст. екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. — 1008 с.
2. Економічна енциклопедія: У 3 т, / Редкол.: ...С. В. Мочерний (відп. ред) та ін. — К,: ВЦ -Академія". 2000—2002.
3. Економічний словник-довідник / За ред. С. В. Мочерного. — К.: Феміна. 1995. — 368 с
4. Жбанкова И. И. Философские принципы в научном познании. — Минск, 1974.
5. ЗагородніЙ А. Г., Вознюк Г. Л., Смовженко Т. С. Фінансовий словник. — К,: -Знання-. 2000. — 587 С
6. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории. — М.: "Рубари", 2000. — 479 с
7. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. — М., 1998.
8. Иноземцев В. Л. К теории постэкономической общественной информации. — М., 1995.
9. Исследования по общей теории систем. — М„ 1969.
10. Історія економічних учень / За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999. — 564 с
11. Історія економічної думки. — К.: Фенікс, 1996. — 412 с.
12. Канторович Л. В. Оптимальные решения в экономике. — М.: Наука, 1972.
13. Кейнс Дж. М. Избранные произведения. — М.: Экономика. 1993.
14. Ковальчук В., Сарай М. Економічна думка минулого і сьогодення:
