«Людей любив і до людей співав»(за мотивами творчості Андрія Малишка)
У циклах «Пісня дороги», «Пісня яворів», «Сонети обухівської дороги» він з вершин життєвого досвіду й мудрості осмислює минуле й сучасне, розмірковує над майбутнім. Віршами «Я з тих країв, де сині оболоні…», «Я з тих країв, де за Дніпром кургани…», «І ти з такого ж поля» Андрій Малишко переносить читача на свою батьківщину. Замислюючись над своїм корінням. Він створює яскраву галерею поетичних портретів своїх учителів і друзів. Поезії, присвячені їм, названо піснями – «Пісня Тараса Шевченка», «Пісня Максима Рильського», «Пісня Олександра Довженка». Отож, пісня – жанр для найсокровеннішого. І це не фразерство чи претензія на оригінальність. Пісенність і музичність – природна стихія Малишкового вірша. Не випадково так багато творів інтимної лірики Малишка покладено на музику: «Ти мене накличешся ночами», «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу…», «Я забув, що й плачуть з поцілунку»…
Але не тільки музичністю строф пояснюється цей феномен. Вирішальну роль в подальшій «пісенній» долі віршів Малишка відіграла, без сумніву, щира любов до людей, яку вони так щедро випромінюють. Та любов, якої навчила його мати.
Не диво, що стільки Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це – «Пісня про рушник». Написано її 1959 року до фільму «Літа молодії». Непомітно промайнула на екранах маловиразна кінострічка, а пісня живе й досі. Усе в ній глибоко українське: і Берегині, і сама матір, ніжна, ласкава, невсипуща, і кровний зв’язок матері й рідної землі.
У більшості пісень Малишка – роздуми над людською долею. У них – такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що, здається, самі вони принесли б поетові безсмертну славу. Саме в піснях Олесь Гончар вбачав істинність мистецького обдарування Андрія Малишка. Адже для нього не існувало «не пісенних» тем. Таку вже вдачу мав цей поет: любив людей і про них співав.
Але не тільки музичністю строф пояснюється цей феномен. Вирішальну роль в подальшій «пісенній» долі віршів Малишка відіграла, без сумніву, щира любов до людей, яку вони так щедро випромінюють. Та любов, якої навчила його мати.
Не диво, що стільки Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це – «Пісня про рушник». Написано її 1959 року до фільму «Літа молодії». Непомітно промайнула на екранах маловиразна кінострічка, а пісня живе й досі. Усе в ній глибоко українське: і Берегині, і сама матір, ніжна, ласкава, невсипуща, і кровний зв’язок матері й рідної землі.
У більшості пісень Малишка – роздуми над людською долею. У них – такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що, здається, самі вони принесли б поетові безсмертну славу. Саме в піснях Олесь Гончар вбачав істинність мистецького обдарування Андрія Малишка. Адже для нього не існувало «не пісенних» тем. Таку вже вдачу мав цей поет: любив людей і про них співав.
