Любов до рідної землі у творчості Андрія Малишка
Поет мріяв бути «на все життя з лугами, з берегами, із травами, із зорями в воді», бо хороше й легко йому тільки «між в труді людей живих». Народна мораль прищеплена була йому піснею й казкою, небом і вітром дніпровим, батьківською наукою й маминою ласкою.
Поет виступає від імені природи, ніби розчиняється в ній.
«Я волошка, споконвік волошка,
Я земну енергію несу».
Філософське споглядання природи, її невблаганних і мудрих законів приводить поета до потреби творення новітніх заповідей любові : «Збирайтеся, мудрі, Та порадимось, Бо світ росте на однім стеблі. Наче зерно в горісі».
Спальвав поет власне серце, бо почував свій борг перед минулим і майбутнім, перед усім на світі – чорним хлібом і низенькою батьківською хатою, ручаєм і сосною, щастям закоханих.
Поспішає Андрій Малишко сплатити якнайшвидше цей борг.
Ліричний герой не підводить підсумки життя й навіть не озирається на перейдене. Він весь – порив у майбутнє, у творчість, у працю.
Поетичну працю Малишко ототожнює з працею середньовічного скульптора, у чиєму розпорядженні були молот і дві руки, якими мусить й він втілити в камені свій творчий задум. І мертвий камінь піддається людській волі, як піддаються волі поета звичайні слова, з яких проростає поезія.
Поет виступає від імені природи, ніби розчиняється в ній.
«Я волошка, споконвік волошка,
Я земну енергію несу».
Філософське споглядання природи, її невблаганних і мудрих законів приводить поета до потреби творення новітніх заповідей любові : «Збирайтеся, мудрі, Та порадимось, Бо світ росте на однім стеблі. Наче зерно в горісі».
Спальвав поет власне серце, бо почував свій борг перед минулим і майбутнім, перед усім на світі – чорним хлібом і низенькою батьківською хатою, ручаєм і сосною, щастям закоханих.
Поспішає Андрій Малишко сплатити якнайшвидше цей борг.
Ліричний герой не підводить підсумки життя й навіть не озирається на перейдене. Він весь – порив у майбутнє, у творчість, у працю.
Поетичну працю Малишко ототожнює з працею середньовічного скульптора, у чиєму розпорядженні були молот і дві руки, якими мусить й він втілити в камені свій творчий задум. І мертвий камінь піддається людській волі, як піддаються волі поета звичайні слова, з яких проростає поезія.
