Людська доля у творчості Андрія Малишка
Олесь Гончар писав: «Для Малишка не існувало «не поетичних» тем, і в цьому, мабуть, найбільше й виявляє себе істинність мистецького обдарування». Справді, Андрій Малишко – поет-лірик, як кажуть, від Бога. Голос його – то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то сповнений пристрасті вибухової сили. Але в центрі зображення завжди Україна й українці. Промовляє поет до серця українця рідними йому образами: Дніпро-Славутич, Київ, Шевченко, кручі, колискова «Люлі-люлі, дитино», зоря, сіножать… Небо й трава, людина й птах – усе під його пером набувало поетичності, просилося в пісню.
Всенародну любов здобула його «Пісня про рушник», у центрі якої образ українського рушника як символу материнського благословіння й любові. Щедре синівське почуття, велика дяка матері проймають пісню.
Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Чи не найсильніший з усіх його творів, присвячених батьківщині, цикл «Україно моя»:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Василь Стус у листі до Андрія Малишка писав, що «вихований рідним духовним хлібом – «Жагою» Максима Рильського, Вашим віршем «Батьківщино моя».
Малишка завжди хвилювала проблема історичної пам’яті народу. Гостро, болісно відчуває поет обов’язок перед далекими пращурами, котрих непокоїть, якими ми стали.
Тривога за людину, долю батьківщини відчутно чи невідчутно присутня в кожному рядку поезій Андрія Малишка. Поет свідомий свого мистецького обов’язку.
Всенародну любов здобула його «Пісня про рушник», у центрі якої образ українського рушника як символу материнського благословіння й любові. Щедре синівське почуття, велика дяка матері проймають пісню.
Образ матері в поезії Малишка асоціюється з Україною. Чи не найсильніший з усіх його творів, присвячених батьківщині, цикл «Україно моя»:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Василь Стус у листі до Андрія Малишка писав, що «вихований рідним духовним хлібом – «Жагою» Максима Рильського, Вашим віршем «Батьківщино моя».
Малишка завжди хвилювала проблема історичної пам’яті народу. Гостро, болісно відчуває поет обов’язок перед далекими пращурами, котрих непокоїть, якими ми стали.
Тривога за людину, долю батьківщини відчутно чи невідчутно присутня в кожному рядку поезій Андрія Малишка. Поет свідомий свого мистецького обов’язку.
