Особливості французької трагедії XVII століття
Варто почати з того, що французька трагедія цього періоду має ряд особливостей, які вирізняють її з-поміж інших. Перш за все треба зазначити, що французька трагедія цього часу – це трагедія героїчної дії. Неважливо, погоджуємось ми з цим чи ні, але це дійсно так, це правда. Цей різновид трагедії якнайсуворіше усуває із своїх творів усіляку лірику та будь-які філософські роздуми чи роздуми інтимного спрямування. Герої цих трагедій – це люди, які, бажають вони цього чи ні, залучені до дії, вони перебувають в постійному русі. Усім головним героям потрібно вирішити проблему цієї героїчної дії, вони приймають рішення та здійснюють їх. Родріго повинен зробити вибір між гідністю та коханням. Андромаха, наприклад, робить тяжкий вибір між вірністю пам’яті Гектора та життям своєї дитини.
Цей театр більш зворушливий, більше спрямований на людину, в усьому сенсі цього слова, і більш земний, аніж будь-яка інша форма драматичного мистецтва. Можливо, саме з цієї причини багато видатних людей хоча й захоплюються ним, проте можуть прийняти лише за визначених умов. Їм більше подобається спостерігати за трагічним героєм у боротьбі з непереборним лихом чи злими силами – неважливо, чи буде це воля богів, як у грецькій трагедії, чи Фатум, чи всеохоплювальна влада спадковості, як у «Привидах» Ібсена, чи зіткнення величезних людських мас, що спрямовані в майбутнє, із архаїчними пережитками минулого. Тут присутнє дещо інше: герої Корнеля та Расіна борються зі своїми власними пристрастями.
Цей тип трагедії, суто земний та людський, став французькою класичною трагедією, і Корнель першим зафіксував його характерні риси. Його герої викликають захват своєю справжньою величчю, своєю енергією невіддільною від їхньої людської натури.
Цей театр більш зворушливий, більше спрямований на людину, в усьому сенсі цього слова, і більш земний, аніж будь-яка інша форма драматичного мистецтва. Можливо, саме з цієї причини багато видатних людей хоча й захоплюються ним, проте можуть прийняти лише за визначених умов. Їм більше подобається спостерігати за трагічним героєм у боротьбі з непереборним лихом чи злими силами – неважливо, чи буде це воля богів, як у грецькій трагедії, чи Фатум, чи всеохоплювальна влада спадковості, як у «Привидах» Ібсена, чи зіткнення величезних людських мас, що спрямовані в майбутнє, із архаїчними пережитками минулого. Тут присутнє дещо інше: герої Корнеля та Расіна борються зі своїми власними пристрастями.
Цей тип трагедії, суто земний та людський, став французькою класичною трагедією, і Корнель першим зафіксував його характерні риси. Його герої викликають захват своєю справжньою величчю, своєю енергією невіддільною від їхньої людської натури.
