Роль пісні в п’єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка»

Пісня, українська пісня… Ти завжди хвилювала мене своєю чарівною мелодійністю, неповторною красою, своєю любов’ю до усього живого. Тому, мені здається, й І. Котляревський вводить пісню у свою п’єсу «Наталка Полтавка». Адже що ще може так точно передати настрій, почуття, розсмішити чи навіяти смуток, як не вона? Завдяки пісні я краще розумію почуття Наталки та Петра, завдяки пісні виявляється «філософія» возного; взагалі пісня справляє зовсім інше враження, ніж звичайний монолог.

Так, п’єсу «Наталка Полтавка» неможливо уявити без пісні. Це ніби її душа, яка рветься назовні, щоб розповісти усьому світові про страждання, про кохання, про знущання та прагнення. Згадаємо славнозвісну пісню «Віють вітри, віють буйні…» або «Чого вода каламутна?..». Слова цих пісень промовляють до нас сумом, тугою дівчини, розлученої з коханим. Наталка страждає, і пісня ніби «страждає» разом з нею, вливаючи і в наше серце часточку великого смутку:

* Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
* Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку.
* Спіши, милий, спаси мене од лютой напасті
* За нелюбом коли буду, то мушу пропасти.

Але не тільки біль розлуки передає ця пісня. Вона розповідає і про велику, безмежну вірність коханому, зрадити якого значить зрадити саму себе. Коханий Наталки Петро співає козацьку пісню. Так, він і є козак, який довго мандрував, бо був «в полі», тобто на волі, хоч не мав долі. Саме так і було. Адже Петра за те. шо він. бідний, покохав тоді ще багату Наталку, було викинуто з хати. І тепер він без грошей, зате вільний. Сам письменник часто любив вживати прислів’я: «Коли козак в полі, тоді він на волі». І не випадково в уста бурлаки-наймита Петра він вкладає народну пісню «Та йшов козак з Дону, та з Дону додому», закінчення якої створив за своїм уподобанням:

* Не спасибі долі, коли козак в полі.
* Бо коли він в полі, тоді він на волі.
* Ой, коли б ти. доле, вийшла ко мні в поле.
* Тоді б ти згадала, кого обижала.

Таким чином, цією піснею влучно передаються волелюбні погляди Петра.

Піснею «Чи я тобі, дочко, не добра желаю» передаються глибокі, схвильовані почуття люблячої матері, її переживання і вболівання за долю дочки, бажання ощасливити Наталку, прагнення «люб’язного зятя дістати». Це мрії кожної з матерів, але нішо їх не може передати краще, ніж пісня. У п’єсі «Наталка Полтавка» є сатиричні пісні. Наприклад, «Всякому городу нрав і права». Це перероблений вірш Г. СКОВОРОДИ, В якому возний виправдовує такі потворні явиша суспільного життя, як шахрайство, брехня, хижацтво. У пісні виславляються Еасильство «вищого» над «нижчим», хабарництво і підлабузництво. Стверджується, що все це цілком природно у навколишньому житті:

* Всякий, хто вище, то нижчого гне,
* Дужий безсилого давить і жме,
* Бідний багатого певний слуга,
* Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

У пісні влучно перефразовано народні прислів’я: «суха ложка рот дере», «немазаний віз дуже скрипить» — і використано їх для виправдання суспільного зла — обдурювання й хабарництва:

* Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
* Хто не лукавить, то ззаду сидить…

У п’єсі «Наталка Полтавка» є пісні, цілком самостійно написані І. Котляревським:   «Віють вітри, віють буйні»,  «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой я дівчина Полтавка» та інші. Ясна річ, що й ці оригінальні пісні мало відрізняються від народних своїм світовідчуванням, ліризмом, стилістичними засобами. Тому всі пісні ліричного жанру в п’єсі, незалежно від їх походження, являють собою певну спільність, цілісність. Вони усі були або стали народними. Неможливо спокійно читати п’єсу І. Котляревського «Наталка Полтавка»! Дарує вона і кохання, і радість та смуток, чарує своїми неповторними піснями, і заходиться серце від напливу почуттів. Багато води утекло в море забуття, багато забулося п’єс, а «Наталка» живе і лунає зі сцени, прикрашаючи наше життя, і буде лунати ще довго, довго…