Сковорода Григорій (1722 — 1794) Біографія письменника української літератури

3 грудня 1722 року — народження Григорія Саввича Сковороди в селі Чорнухи Лубянської округи Київського намісництва.

1738 р. —вступає до Києво-Могилянської Академії.

1742 р. — Григорій Сковорода прийнятий півчим до придворної капели.

1744 р. — з валкою Єлізавєти Петрівни повертається до Києва й продовжує навчання в Академії.

1750 р. — подорож до Венгрії і далі по країнах Західної Європи.

1753 р. — повернення із-за кордону.

1 липня 1753 року написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.

1753 — 1754 — час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».

1754 р. — усунення Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Григорій наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика Степана Томари.

1755 р. — подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергіївій лаврі.

1755 — 1758 — Сковорода знову живе в селі Каврай в Степана Томари.

1759 р. — Григорія Сковороду запрошено на посаду вчителя поезії до Харківського колегіуму.

Влітку 1760 року після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода йде з колегіуму.

1760 — 1761 — перебування в селі Стариця.

Влітку 1761 року — повернення до Харківського колегіуму.

1761 — 1764 — Сковорода — вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі.

1764 р. — подорож до Києва.

1766 р. — складено лекцію «Начальная дверь ко христианскому добронравию». Цього ж року Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс».

1767 р. — написано діалог «Асхань».

1768 — 1769 — Сковорода викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі.

1769 р. — початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди.

1770 р. — останні відвідини Києва. Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря.

1772 р. — написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни».

1774 р. — з початку цього року Сковорода живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує «Басни Харьковския» і дописує діалог «Кольцо».

1775 р. — Григорій Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу — діалог «Алфавит, или букварь мира».

1776 р. — написано трактат «Икона Алкивиадская».

1781 р. — подорож до Таганрогу.

1783 р. — в Бабаях Сковорода закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».

1783 — 1785 — в цей період написані три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою».

1785 — 1790 — Сковорода живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук.

1787 р. — він присвячує Федору Диському діалог «Убогий жайворонок», цього ж року пише свій другий педагогічний діалог «Благодарный Еродий».

1790 р. — дарує Я. М. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка.

1791 р. — присвячує Михайлу Коваленському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років.

1792 р. — весь цей рік Григорій Саввич знову живе у Гусинці.

1794 р. — навесні цього року в Івановці художник Лук’янов пише портрет Г. С. Сковороди;

— влітку Сковорода відвідує Коваленського в його орловському маєтку — селі Хотетові.

29 жовтня 1794 року Г. С. Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Мир ловил меня, но не поймал».

Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 року у родині малоземельного козака Сави Сковороди. Пізніше Сковорода любив називати себе Григорієм Вар - Савою, тобто Сином Спокою.

"Григорий на седьмом году от рождения отличался наклонностью к набожности, талантом к музыке, охотою к наукам, твердостью духа. В церкви он добровольно ходил на крилос и пел чудесно, приятно".

За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії.

Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні. Її засновник - Петро Могила в 1631 році об'єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Киево-Могилянский Колегіум, що з 1694 року набув статус Академії. Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів.

Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу. Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах - Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.

В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму. Ті учні, які успішно перейшли в п'ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали пиитику, риторику, займалися філософією, богослів'ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов'язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську. Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.

Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років. Час від часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславском Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater.

У листі до свого учня Михайла Ковалинскького він писав: "Пусть также всегда живут в твоей душе и такие слова Плиния — потеряно то время, которое ты не употребил для учебы."

Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна згадати його вчителювання в маєтку Томаров, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському Колегіумі. До Харківського періоду його життя належать " Байки харьковские", курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги.

Саме тут Сковорода познайомився зі своїм майбутнім учнем - Михайлом Ковалінським. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.

Лише чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі. Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість. Лише коли Ковалінський "пришел во видения и откровения Господня", ця дружба піднялася на вершини містичної дійсності.

Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії як практичнй моралі, писав листи, сповнені участю.

Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження. Дружба, писав Сковорода - "мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше. чем пирамиды, мавзолеи и другие царские памятники". Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя – найбільш обдаравоного учня.

Щодо містики в житті філософа, не можна не згадати описаний Ковалінським зі спогадів Сковороди факт містичного переживання, що трапився з ним на 48 році життя. Це був 1770 рік. Сковорода вже третій місяць перебуває в Китаєвській пустелі у свого родича Іустина:

"Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Видя нерасположение Иустина к отпуску его, пошел он в Киев к приятелям попросить, чтобы отправили его в Украину. Те удерживают: он отговаривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Киева. Между сим пошел он на Подол, нижний Город в Киеве, пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города и он отправился в путь на другой же день. Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже".

Коли Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало відбиток на подальше життя філософа. "Сердце его дотоле почитавшее Бога аки раб, оттоле возлюбило его аки друг".

"Світ ловив мене, але не впіймав"

Увесь це час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар'єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.

"Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.

Ах, преподобные! — возразил он пылко, — Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем."

На питання харківського губернатора Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру.

"Я долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен."

Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом.

Викладання в Харкові було останньою спробою йти звичайною дорогою, і в той же час - поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.

У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус свідського життя. Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником – перелітним птахом.

Посох мандруючого - це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі і далі. Сіра свита, чоботи про всяк випадоок і кілька підшивок робіт - ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу.

Бути мандрівником, відчувати себе в цьому світі мандрівника і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий - значить залишатися байдужим до усього, що трапляється на шляху, розуміти, що усе це як з'явилося на мить, так через мить все і зникне, переконатися, що немає у світі нічого вічного і постійного, що усе тече і зникає. Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам'ятаючи про останню мету, про рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!

Він не знає ніяких пристрастей, для нього немає нічого тут, а все існує там, по ту сторону, у майбутньому. Мандруючи фізично, Сковорода метафізично входить у себе, повертається в дім свій і знаходить свою внутрішню сутність.

Поза тілом, вище тіла хотів би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнітить вага минаючих речей не може бути вільним і духовним.

Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.

Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Иванівка в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: "Світ ловив мене, але не піймав", що і було виконано.

Філософ з "крепкою душою и мирным сердцем". Якими ж були його філософія, його внутрішній світ, його шлях пошуку істини?

Його філософське вчення виникало під впливом багатьох джерел і тому має досить складний характер. Найчастіше Сковорода звертається у своїх міркуваннях до висловлень представників таких шкіл, як піфагорійці, кініки, кіренаїки, стоїки, скептики. В поглядах на проблеми моралі й етики авторитетами для Сковороди є Піфагор, Діоген, Сократ, а сама його філософська система сформувалася під впливом Платона і неоплатоніків. Широко використовував Сковорода також ідеї вітчизняних просвітителів С.Полоцкого, Ф.Прокоповича, П.Могили, Д.Туптала та народну творчість: міфи, казки, прислів'я.

У своїх працях Григорій Сковорода вчив, що існують три світи: один великий і два малих. Великий світ - Всесвіт - Макрокосмос, що складається з безлічі світів. Другий - Мікрокосмос - мирок чи людина. І третій - світ символів - чи Біблія. Ідеї, запозичені Сковородою з Біблії, проглядються у всій його філософській системі.

Сковорода визнає, що "Библия есть наисовершеннеший и наимудрейший орган", "она — аптека, наполненная божьей премудростью для лечения душевного мира, не исцеленного никакими земными лекарствами". У символічному світі Біблії зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, що ведуть людську думку до поняття вічного.

Кожний з цих трьох світів має дві натури: матеріальну - видиму - розрізнену, минаючу - і невидиму - вічну, єдину, духовну. "Эта невидимая натура или Бог, все живое пронизывает и поддерживает, везде всегда есть, был и будет." Первинною є невидима, духовна натура, видима ж натура є тільки вічною тінню Бога.

Властиві всім людям пошуки щастя привели Сковороду до розуміння, що дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе, знаходженні божественної мудрості й у срідній праці. Саме праця до душі гармонізує відносини людини з Всесвітом "Нет горшей муки, чем болеть мыслями, а болеют мысли, лишаясь врожденного дела".