Душевна роздвоєність людини у романі-притчі Валерія Шевчука «Дім на горі»
Валерій Шевчук є одним із українських письменників, творчий старт якого відбувся в середині минулого століття, а ось його творче змужніння перепало на застійні роки, період панування в радянській літературі соціалістичного реалізму. Письменник дуже швидко зрозумів, як за абсурдних умов того часу можна було зберегти не тільки своє істинне обличчя, але й внутрішню свободу, створивши «власний сад нетанучих скульптур», який буде квітнути для майбутніх поколінь. У час, коли більшість так званих літературних діячів кинулися прислужувати пануючій ідеології і радянській владі, В. Шевчук залишався підпорядкованим єдиній владі – музі літератури. Досить довго він писав тільки для себе, але це його зовсім не пригнічувало, а тільки додавало внутрішньої душевної гордості за те, що він не піддався світу, як колись його мудрий вчитель Григорій Сковорода.
Одним із творів В. Шевчука, який побачив світ лише в епоху перебудови, став роман-притча «Дім на горі». Хлопець, головний герой роману, передає думки автора і розмірковує у творі приблизно так: «Кожен чоловік шукає в житті відповідностей та віддзеркалювання себе в інших. Часом він сам віддзеркалює, але зв’язок від того не порушується. Те, що говориться про спорідненість душ, – не марниця. Я довго над цим міркував: спорідненість душ – одна з найвідоміших форм боротьби людини з самотністю».
За цими міркуваннями перед читачем розкривається дивовижний, але в той же час реалістичний і майстерно збагачений фантастичною і фольклорною образністю літературний світ В. Шевчука, в основі якого покладено звичайне життя звичайної людини, а його душевним рушієм е любов до оточуючого світу і людей. Уся творчість цього видатного письменника наскрізь пронизана домом, Домом з великої літери. У творах В. Шевчука дім є символом міцної осілості і захищеності, чимось рідним, матеріальним, виписаним до найдрібніших деталей, а водночас дім для письменника є втіленням духовної Батьківщини.
Дім духовний – саме такий дім ми знаходимо в романі-притчі В. Шевчука «Дім на горі». До побудови цієї прозової балади письменник йшов довгий час через усі попередні свої твори. Це були і збірка «Серед тижня», і книга «Середохрестя», і роман «Набережна, 12». Це і роман «Три листка за вікном», у якому простежено історію трьох поколінь мешканців дому, у якому здебільшого народжуються дівчата, а чоловіки приходять попити води. І ті, що нап’ються з жіночих рук, назавжди залишаються в цьому домі. «Це можна сприйняти як легенду, як міф…» – скаже юна Галя, здивована розповідями старенької бабці про їхній дивний Дім на горі. Чоловіки з’являються і по-іншому, найчастіше спускаючись з неба у вигляді сірих птахів. Це чоловіки, які ніколи не просять води і не залишаються в домі, але після них народжуються дивовижні хлопчики, які з раннього віку пориваються до чогось незвичайного і здаються іншим людям диваками, тому що володіють даром упізнавати потаємний ритм у всьому – і в небі, і на землі. Це й рух планет у Всесвіті, і рух соку у деревах та рослинах, і рух крові в людях, це й рух живих і мертвих тіл.
Усе це і справді схоже на легенду, бо інакше сприймати тринадцять фантастичних оповідань В. Шевчука «Голос трави», і преамбулу до цих оповідань – «Дім на горі». Цим романом письменник прагне створити єдине уявлення про світ, як про цілісний космос, що поєднує неживу і живу природу в вічний ланцюг взаємозв’язків і глибоких нерозривних закономірностей. Для Шевчука все, що відбувається в Домі на горі, не має символічного значення, і ці події не переростають у символи і легенди, не абстрагуються, а стають реальністю, тому що обростають живою плоттю і володіють конкретним змістом. Він писав, як жив, і жив – як писав, інтуїтивно користуючись асоціативними природними законами пам’яті. Трава у нього – голос землі, голос віків, до якого він уважно й тривожно прислухається, це, зрештою, голос його крові, заповіт і поклик предків.
Та чи саме не тому він володіє магічним даром прозирати людей і світ, бачити, як народжується мед у бджолі чи молоко у кіз, як злагоджено працюють механізми автомобіля, як б’ється людське серце? Його погляд проникає крізь стіни й крізь товщу землі. Володіючи цим вмінням, Шевчук прагне залишити своєрідний заповіт нащадкам у вигляді філософських новел. У цих притчах сконцентровані і елементи давньоукраїнського фольклору, і релігійні уявлення народу, і образи та сюжети зі слов’янської етнографії, і реальні події української історії, і біблійські образи та сюжети.
У романі тісно переплетені дві сюжетні лінії. Це дім, з якого герой виходе в світ і до якого повертається, і дорога, яка постійно його вабить. Прямуючи цією дорогою, людина врешті решт знову приходить додому. Цей дім є для людини надійною основою, справжньою фортецею, де зберігається духовність. Душевна роздвоєність, що зображена в романі, пов’язана із різницею між втіленнями чоловічого та жіночого начала. Якщо жіноча доля – це чекати і терпіти, то чоловіча – це шукати свою дорогу та повертатися додому.
«Дім на горі» В. Шевчука – це яскравий приклад магічного реалізму, який дає читачам розуміння динамічного внутрішнього життя людини та такого ж динамічного зовнішнього життя. Через творче проникнення у фольклорні образи, через алегоричну багатошаровість письменнику вдалося скласти великий літопис філософського діалогу добра і зла.
Одним із творів В. Шевчука, який побачив світ лише в епоху перебудови, став роман-притча «Дім на горі». Хлопець, головний герой роману, передає думки автора і розмірковує у творі приблизно так: «Кожен чоловік шукає в житті відповідностей та віддзеркалювання себе в інших. Часом він сам віддзеркалює, але зв’язок від того не порушується. Те, що говориться про спорідненість душ, – не марниця. Я довго над цим міркував: спорідненість душ – одна з найвідоміших форм боротьби людини з самотністю».
За цими міркуваннями перед читачем розкривається дивовижний, але в той же час реалістичний і майстерно збагачений фантастичною і фольклорною образністю літературний світ В. Шевчука, в основі якого покладено звичайне життя звичайної людини, а його душевним рушієм е любов до оточуючого світу і людей. Уся творчість цього видатного письменника наскрізь пронизана домом, Домом з великої літери. У творах В. Шевчука дім є символом міцної осілості і захищеності, чимось рідним, матеріальним, виписаним до найдрібніших деталей, а водночас дім для письменника є втіленням духовної Батьківщини.
Дім духовний – саме такий дім ми знаходимо в романі-притчі В. Шевчука «Дім на горі». До побудови цієї прозової балади письменник йшов довгий час через усі попередні свої твори. Це були і збірка «Серед тижня», і книга «Середохрестя», і роман «Набережна, 12». Це і роман «Три листка за вікном», у якому простежено історію трьох поколінь мешканців дому, у якому здебільшого народжуються дівчата, а чоловіки приходять попити води. І ті, що нап’ються з жіночих рук, назавжди залишаються в цьому домі. «Це можна сприйняти як легенду, як міф…» – скаже юна Галя, здивована розповідями старенької бабці про їхній дивний Дім на горі. Чоловіки з’являються і по-іншому, найчастіше спускаючись з неба у вигляді сірих птахів. Це чоловіки, які ніколи не просять води і не залишаються в домі, але після них народжуються дивовижні хлопчики, які з раннього віку пориваються до чогось незвичайного і здаються іншим людям диваками, тому що володіють даром упізнавати потаємний ритм у всьому – і в небі, і на землі. Це й рух планет у Всесвіті, і рух соку у деревах та рослинах, і рух крові в людях, це й рух живих і мертвих тіл.
Усе це і справді схоже на легенду, бо інакше сприймати тринадцять фантастичних оповідань В. Шевчука «Голос трави», і преамбулу до цих оповідань – «Дім на горі». Цим романом письменник прагне створити єдине уявлення про світ, як про цілісний космос, що поєднує неживу і живу природу в вічний ланцюг взаємозв’язків і глибоких нерозривних закономірностей. Для Шевчука все, що відбувається в Домі на горі, не має символічного значення, і ці події не переростають у символи і легенди, не абстрагуються, а стають реальністю, тому що обростають живою плоттю і володіють конкретним змістом. Він писав, як жив, і жив – як писав, інтуїтивно користуючись асоціативними природними законами пам’яті. Трава у нього – голос землі, голос віків, до якого він уважно й тривожно прислухається, це, зрештою, голос його крові, заповіт і поклик предків.
Та чи саме не тому він володіє магічним даром прозирати людей і світ, бачити, як народжується мед у бджолі чи молоко у кіз, як злагоджено працюють механізми автомобіля, як б’ється людське серце? Його погляд проникає крізь стіни й крізь товщу землі. Володіючи цим вмінням, Шевчук прагне залишити своєрідний заповіт нащадкам у вигляді філософських новел. У цих притчах сконцентровані і елементи давньоукраїнського фольклору, і релігійні уявлення народу, і образи та сюжети зі слов’янської етнографії, і реальні події української історії, і біблійські образи та сюжети.
У романі тісно переплетені дві сюжетні лінії. Це дім, з якого герой виходе в світ і до якого повертається, і дорога, яка постійно його вабить. Прямуючи цією дорогою, людина врешті решт знову приходить додому. Цей дім є для людини надійною основою, справжньою фортецею, де зберігається духовність. Душевна роздвоєність, що зображена в романі, пов’язана із різницею між втіленнями чоловічого та жіночого начала. Якщо жіноча доля – це чекати і терпіти, то чоловіча – це шукати свою дорогу та повертатися додому.
«Дім на горі» В. Шевчука – це яскравий приклад магічного реалізму, який дає читачам розуміння динамічного внутрішнього життя людини та такого ж динамічного зовнішнього життя. Через творче проникнення у фольклорні образи, через алегоричну багатошаровість письменнику вдалося скласти великий літопис філософського діалогу добра і зла.
