Значення картин побуту для розуміння характерів героїв повісті „Кайдашева сім'я” - варіант 3
На початку повісті „Кайдашева сім'я” І. Нечуй- Левицький подає прекрасний пейзаж, який одразу переносить читача на Київщину, в зелений яр біля Росі в другу Половину XIX століття. В біленьких хатках села Семихатки живуть і вмирають, працюють відпочивають, сваряться і любляться селяни тих далеких вже часів. Про їхнє життя і побут ми можем почути зараз тільки з народознавчих книг, а побачити хіба що на малюнках та в кіно. Саме тому ця книга цікава нам, що з неї ми дізнаємося про життя наших прадідів.
Спочатку мені здалося, що Кайдаші — це звичайна селянська родина, яка тяжко, але з душею працює. Рідні поважають один одного, особливо в пошані мусить бути батько як голова родини, а мати, добра лагідна, кориться чоловікові, який, у свою чергу, завжди спитає її ради. Сини поважають батьків за їх мудрість і терпіння. Справді, перша картина створює враження такої ідилії. Кайдаш, добрий стельмах, щось майструє, сини лагодять снопи, розмовляючи про одруження, а мати готує вечерю. Але сам оповідач майже одразу руйнує цю ідилію. Він пояснює, що, незважаючи на те, що Омелько заробляє непогані гроші, він залишає їх у шинкаря. Маруся за своєю солодкавістю ховає сварливий характер. Так панщина, вже скасована, залишила свій слід на людях.
Сини ж тим часом поки що гуляють, не звертаючи уваги на сварливість матері та пияцтво батька. Читач бачить, як залицяється парубок XIX сторіччя до вподобаної дівчини, як виряджається Мотря до церкви, сподіваючись побачити там Карпа, і як врешті- решт відбуваються оглядини. Виявилося, щоб ходити до дівчини із сусіднього села, Лаврін за парубоцьким звичаєм повинен був виставити могорич. Молоді люди до одруження збиралися на вулиці, де розмовляли, співали, веселилися, залицялися.
Але молоді літа проходять, і кожний шукає собі пару вже на все життя. У найменших подробицях передає розповідач сцену оглядин у Мотрі. Довбиші саджають Кайдашиху на покуття, тобто на місце під образами, куди, за традицією, сідали найпочесніші гості, саме тому Маруся „спустила очі, запишалась. Пили свати по черзі, при цьому щось приказуючи. Це виглядало дуже урочисто і святково. Але, звичайно, найцікавішим у творі є зображення життя двох родин разом: старшого покоління і молодшого. Обов“язковою умовою спокійного життя родини, безумовно, є колективна праця. Хто не працює, той не їсть — стверджує народна мудрість.
Але не так вважала Кайдашиха. „Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, підтопталась. Мені можна й одпочити”. Та Мотрі це не сподобалось: „А я їм, мамо, не наймичка. Я й у своєї матері не була наймичкою. Коли пішлось на колотнечу, то нам треба робить діло по половині. Поганять і в мене стало б хисту, аби було кого”.
Свекруха так і не замінила невістці матір. Мотря не тільки не хотіла слухати Марусиних порад, а й припиняла навіть працювати, коли Кайдашиха сварилася. Це був початок розладу, що охопив усю родину. Поступово до сварок долучається Карпо, який заганяє матір до ставу, погрожуючи їй дрючком. Ці сварки зачепили і Мелашку з Лавріном, і навіть малих дітей, що беручи від баби гостинець, обзивали її злодійкою.
Отже, бачимо, як недотримання моральних законів родинних правил поведінки, вироблених предками, привело до руйнації родини, до того, що син підіймає руку на матір, а та, у свою чергу, робить все,щоб помститися нелюбій невістці на дрібницях. Побут Кайдашів з їх чварами — це життя не кожної селянської родини. Назвою твору І.Нечуй-Левицький наголосив, що мова йде про абсолютно конкретну, а не будь-яку сім'ю. Але розлад в патріархальній селянсьій родині вже почався і швидко перекинувся на всю країну. І ми, представники XXI сторіччя, можемо напевне стверджувати, що, на жаль, таких Кайдашів зараз багато. Отже, ця книга є не тільки цікавою, але й повчальною: побутові сварки призводять до справжньої родинної війни, а тому слід їх оминати.
