Чіпка Вареник — бунтар, борець проти соціальної неправди - варіант 5

Соціально-психологічний роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, що спочатку мав назву „Пропаща сила”, належить перу двох авторів — Панаса Мирного та Івана Білика. Цей роман є одним з найвизначніших творів української реалістичної літератури, в якому на фоні суспільно-історичних подій відтворено трагедію чутливої душі і сильної натури, що поєдналися в образі головного героя Чіпки Варениченка.

Весь життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, піднесень і падінь. Його життя — це безперервна низка трагічних подій, це морок нещасть, який іноді прорізає світлий промінь надій, але, згасаючи, робить цей морок ще чорнішим.

З самого дитинства Чіпка ріс в атмосфері ворожості і недоброзичливості. Ще не народившись, він був приречений стати „виродком”, „байстрюком”. Не дитячою допитливістю і безтурботністю світилися очі хлопця, а невимовною тугою загнаного вовченяти, бо зазнавав безжалісних знущань від своїх однолітків. Несправедливе ставлення односельців обурювало вразливу дитячу душу і сіяло в ній почуття ненависті до кривдників. Це почуття поглиблюється і закріплюється в серці героя, коли Бородай проганяє його з роботи.

Не бачивши нічого гарного в дитинстві, Чіпка зміг стати добрим господарем. Справжнім хазяїном ми зустрічаємо його на перших сторінках роману. На цьому етапі свого життя він окрилений не тільки усвідомленням власного добробуту, якого досяг працею, а й коханням до „польової царівни” — Галі. Чіпку завжди хвилювали причини людської недолі, не міг він спокійно дивитися і на вияви несправедливості. І ця несправедливість супроводжувала його все життя. Несправедливо в нього забрали його єдину надію і втіху — землю. В його душі оселяється зневіра і ненависть до всіх людей, навіть до Бога. Намагаючись знайти справедливість, він починає грабувати та вбивати, а свої вчинки виправдовує словами: „Хіба ми ріжемо? Ми тільки рівняємо бідних з багатими”.

Однак не все людське вмерло в Чіпчиній душі: прокинувся його бунтарський дух, коли побачив, як знущаються над громадою, як вдарили діда Уласа. Чіпка знову повертається до господарювання, але вночі виплескує свою ненависть до багатіїв, бореться проти неправди. Подружнє життя відвернуло героя від розбійництва. Його поважають односельці як доброго господаря, як щиру людину, що здатна допомогти в скрутний час. Але несправедливість, яка крокує поруч з ним все життя, в останній раз „втоптує його в болото”. Вже ніщо не може його зупинити в бажанні помсти. Зібравши банду злочинців і волоцюг, він поринає у прірву розбійництва і пияцтва, з якої вже не зміг піднятися.

Соціальна несправедливість зламала Чіпку, його щедру і добру душу, вбила в ньому все людське. На жаль, він не зміг знайти іншого шляху в боротьбі проти соціальної неправди, його бунтарський дух перетворився на „пропащу силу”.