Поетичне змалювання образу вічного революціонера в поезії „Гімн” - варіант 1

Мандрівним філософом звикли називати Григорія Сковороду, Великим Кобзарем і духовним світочем Тараса Шевченка, співачкою „досвітніх огнів”, дочкою Прометея ввійшла в українську літературу Леся Українка, Вічним революціонером „зарекомендував” себе Іван Франко.

У творчості Івана Франко образ вічного революціонера є наскрізним. Вже його друга поетична книга „З вершин і низин” засвідчила, що в літературу прийшов поет-громадянин, життя якого пройде під знаком любові до рідного народу, який своєю творчістю вів до щастя поет-пророк.

Образ вічного революціонера з'являється у вірші„Гімн”. Вже назва поезії говорить про ідею твору, адже гімн за походженням є релігійною піснею, що мала возвеличувати волю, братерство, гуманізм; пізніше гімн став атрибутом держави. Отже, і відбиває вірш визвольні настрої поневоленого народу. В образі вічного революціонера втілено ідею волелюбності, цей образ символізує непримиренного борця за щастя народу.

Твір починається емоційним вибухом, що розкриває всю сутність цього образу, його ідейне навантаження.

   Вічний революціонер —

   Дух, що тіло рве до бою,

   Рве за поступ, щастя й волю.

Цей дух сильний і стрімкий, його ніщо не може зупинити: „ні попівськії тортури, ні тюремні царські муки, ані війська муштровані, ні гармати лаштовані”, ніщо не може перебороти народне прагнення, жадання волі і рівності, бажання ствердження на землі правди і справедливості. Пригноблений, скривджений народ не хоче миритися з неволею, і, чуючи „сильне” слово вічного революціонера, радо йде за ним. Слово духа знаходить відгук, де мучиться народ, де мріють про волю і кращу долю. Тому і розходиться голос Духа скрізь:

   По курних хатах мужицьких,

   По верстатах ремісницьких,

   По місцях недолі й сліз.

Слово вічного революціонера має надзвичайну силу, бо де тільки воно „роздасться, щезнуть сльози, сум, нещастя”. Голос духа дає людям наснагу, породжує в них силу й завзяття, готовність вступити в боротьбу з гнобителями, щоб добути „хоч синам, як не собі, кращу долю”. Образ вічного революціонера несе в собі ідею великих перетворень, після яких будуть панувати „дух, наука, думка, воля”. Вічністю революціонер протистоїть пітьмі, він бореться з нею, поспішаючи „туди, де дніє”. В поезії втілено ідею перемоги добра над злом, правди над неправдою. Правда сильніша, тому і „розвалилась зла руїна”, тому і не зможе ніщо зупинити вічного революціонера, побороти його дух, згасити „розвидняющийся день”—символ нового щасливого життя.

Перемогу добра і справедливості пророкує в своїй поезії Іван Франко, зауважуючи, що прийти в нове життя народ зможе тільки тоді, коли піде за праведним словом вічного революціонера.