Мотиви туги і страждань у збірці „Зів'яле листя” - варіант 1

Більшість творів І. Франка — це громадянська лірика. В них він закликає до активних дій, викриває злочини Російської імперії та її служителів. Тому збірка „Зів'яле листя” ніби контрастує з іншими збірками поета. У ній зображене неподільне кохання і страждання, викликані ним.

Цікавою є назва збірки — „Зів'яле листя”. Прочитавши її, читач подумає, що перед ним зараз постануть пейзажні твори з описом пізньої осені. Щось схоже ми зустрічали у його творчості раніше. До попередньої збірки „З низин і глибин” І. Франко включив цикл „Веснянки”, що ніби оспівує пробудження природи після зимового сну. Але змальовуючи картини природи, поет має на увазі близькі зміни у суспільному житті, пробудження активних сил, що будуть боротися проти соціальної і національної несправедливості. Отже, назву збірки „Веснянки” треба сприймати як метафору. Те саме можна сказати і про „Зів'яле листя”.

Значення цього образу ліричний герой розкриває у вірші „Епілог”:

   В зів'ялих листочках хто може вгадати

   Красу всю зеленого гаю?

   Хто взнає, який я чуття скарб багатий

   В ті вбогії вірші вкладаю?

Отже, зів'яле листя — це ті сумні вірші, які вириваються з душі героя, мов „тихе зітхання”. Ці вірші викликані „незгоєними ранами, невтишеними жалями, завмерлим в серці коханням”. Всі вони сповнені стражданням і песимізмом, бо ніщо не може привернути увагу коханої. Ліричний герой і не сподівається на це. Він не вимагає нічого від дівчини, не хоче турбувати її своїми почуттями. Він не схожий на ліричного героя громадянської лірики І. Франка, на відміну від якого, є абсолютно пасивним, не здатним до активних дій, що могли би привернути увагу коханої. Тому йому залишається тільки тихо страждати під її вікнами:

   Як почуєш вночі край свойого вікна,

   Що щось плаче і хлипає важко,

   Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

   Не дивися в той бік, моя пташко!

Ліричний герой звинувачує кохану в тому, що її „серденько— колюче терня” і „слово остре, як бритва”. З одного боку, вона приносить йому безліч страждань, але з другого—дарує велике щастя кохати. Тому ліричний герой і зізнається: „Ти мої радощі, ти моє горе!” І з цього можна зробити висновок, що навіть неподілене кохання дарує людині велике щастя. Про це свідчить і наступний вірш цієї збірки — „Чого являєшся мені у сні?”

Дівчина дуже жорстоко обійшлася із ліричним героєм, вона, знаючи про його почуття, згордувала ним, ніколи не посміхнеться й не озветься до нього. І навіть уві сні продовжує мучити його. Ліричний герой зізнається, що він вже багато років „свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлює на дні”.

Але замість того, щоб проганяти це видіння, він закликає: „О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні бо кохання, яким би мучительним воно не було, — це все одно дар, це щастя.

Отже, бачимо, що зводити збірку „Зів'яле листя” тільки до виразу туги, безнадії і страждання не можна, бо є в ній оптимістичні ноти, якими намагається ліричний герой заглушити сумні мотиви, які, взагалі, не властиві І. Франкові. Та і саме почуття кохання передбачає і радість, і страждання.