Краса кохання у повісті „Перехресні стежки” - варіант 2

З творів І. Франка перед нами постає образ соціально активного героя, який тісно пов'язаний з народними масами, їх бажаннями, прагненнями. Він прикладає багато зусиль для зросту, хоча й повільного, національної гідності, людської самосвідомості.

У соціально-психологічній повісті І. Франка „Перехресні стежки” змальовується безправне життя селян Галичини на зламі XIX і XX століть. Головний герой повісті — адвокат Євген Рафалович. Це представник нового покоління української інтелігенції, що прийшла на зміну народникам. Молодий адвокат чітко визначив мету свого життя — вчити селян „життєвій освіті”, навчити їх користуватися своїми правами. Він ніколи не зраджує своїх життєвих і професійних принципів. На одному з балів, коли ще навчався, він познайомився з панночкою, яку покохав. Він відчув, „що з такою жінкою він міг би бути щасливим”. Він загубив її, шукав, потім знову випадково зустрів: вона ходила до будинку, де він наймав квартиру, займатися музикою. Він записався туди теж, хоч вчителька швидко помітила, „що він уміє трохи чи не більше від неї самої”. Він бажав ближче познайомитися з дівчиною, в чому і зізнався їй. Євген аж сам здивувався своїй сміливості.

Юнак довго згадував ті „золоті дні”. В них не було зізнання в коханні, поцілунків, але він був окрилений цим чистим почуттям так, що „цілоденна праця була йому легкою”. Дівчину звали Регіна. Юнак мріяв по закінченні навчання „поговорити з нею про спільну їх будущину”. Але коли він склав іспити „з найкращою похвалою” і написав до неї листа, як вони домовлялись, йому відповіли, що вона вийшла заміж і виїхала з чоловіком. І ось виявляється, що вона є дружиною його колишнього „домашнього інструктора” Валеріана Стальського, з яким він зустрівся, коли прибув до місця роботи. Це страшна, жорстока, підла людина. Євгену здавалось, що коли він спілкується з Стальським, то „заглядає в пивницю, повну гнилі поганого хробацтва”.

Стальський жив з дружиною, „немовби вона існувала в світі”, принижував її, ображав. Він одружився з нею, нітрохи не кохаючи. Рафалович дуже страждає, коли дізнається, з ким одружена Регіна, тужить за ідеалом жінки, який гинув в його душі. І сам жахається себе: „Невже разом з любов'ю я стратив здатність до простого людського співчуття?” Потім вони знов зустрічаються, і Євген пропонує Регіні виїхати з ним. Але вона відмовляється від „краденого щастя”. На думку Регіни, він вкраде її від чоловіка, а вона його від його справи, а це не принесе їм щастя. Він вмовляє її, каже, що не зможе жити поруч, знаючи, що вона зносить такі приниження. Але вона йде геть. Стальський погрожує Рафаловичу, говорить дружині різні гидоти.

І вона починає розуміти, що у неї є остання можливість зробити рішучий крок і „піти до Євгена або в могилу”. Вона іде до коханого, а він пропонує їй лише допомогу з розлученням. Дуло вже пізно, в його серці полум'я згасло. Регіна повернулась додому і, не витримавши знущань чоловіка, вбила його. Потім пішла на вулицю, довго ходила там не в собі, доки психічно хворий Баран зіштовхнув її з моста у воду... Євген доведений до найкритичнішого моменту життя, знаходить сили вистояти.

Чисте кохання сильніше за все. Вони, Регіна з Євгеном, не опустилися до брехні, бруду у відношеннях. Вони не разом, але своє кохання не заплямували, не принизили, і в цьому краса їх кохання.