Мої враження після прочитання драми „Украдене щастя” - варіант 1

І. Франко був не тільки талановитим поетом і письменником, в чому ми переконалися, ознайомившись з його віршами і повістю „Перехресні стежки”. Він спробував себе і в драматичному жанрі, написавши п'єсу „Украдене щастя”. Ця спроба йому вдалася, бо справжній художній твір повинен збуджувати почуття людини і давати поживу для роздуму. Отже, драма І. Франка викликала у мене певні думки, які я і збираюсь викласти у своєму творі.

Після прочитання „Украденого щастя” читач задається питанням: у кого ж щастя вкрадене і хто його вкрав? Головні герої драми складають дещо незвичний любовний трикутник; незвичний тому, що зазвичай в любовному трикутнику хтось має бути нещасливим, бо є третім зайвим, але двоє інших врешті-решт єднаються у шлюбі, кохаючи один одного.

В п'єсі І. Франка Анна і Михайло любилися ще в молодості і продовжують любити один одного, хоч пройшло вже багато часу, хоч Анна вважала, що Михайло помер. Отже, третім зайвим виявляється Микола, спокійний і покірливий, який обожнює свою жінку, при цьому усвідомлюючи, що вона не може забути свого першого кохання.

В результаті всі троє нещасливі: Михайло не може бути поруч із Анною, Микола страждає не тільки через зраду Анни, але й через людський поговір, Анна мусить жити з нелюбом.

Мені найбільше від усіх жаль Миколу саме, через його покірливість, слабкий характер. Він не може покарати жінку, прогнати Михайла, відчуває, що йому нема чого далі жити і поступово спивається. Його щастя було вкрадене Михайлом. Він ні в якому разі не докоряє жінці, захищає її перед сусідами: „Адже ж ви, сусідоньки, знаєте, яка вона була добра, щира та вірна, заким його зла доля на мій дім не навернула! До рани можна було її приложити, не те що!”

Жандарм Михайло спочатку викликає обурення він не тільки спокусив Анну, осоромив її на все село, але і відправив свого колишнього друга до в'язниці. Мені здалося, що він хоче помститися, хоч і говорить Анні про кохання до неї. Але наприкінці п'єси розмовляючи з Миколою, Михайло починає перед ним виправдовуватися: „Я полюбив отсю бідолаху Анну, сироту, поштуркувану та кривджену нелюдами-братами. Ся любов була моїм одиноким, найдорожчим скарбом, вона могла би була з мене зробити доброго порядного чоловіка. А ти, Миколо, ти до спілки з тими нелюдами вкрав мені те одиноке щастя”. Забитий Миколою, жандарм перед смертю свідчить, що ні Анна, ні Микола не винні в його смерті. Отже, жандарм теж заслуговує на співчуття, він більш сильна людина у порівнянні з Миколою, отже, намагався боротися за своє щастя і в результаті занапастив і Анну і її чоловіка.

У Анни вкрали щастя її брати: „І моє вкрадено голубе мій. І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано!” Вона намагалася бути чесною жінкою і не порушити присяги, що давала чоловікові, але врешті решт підкорюється своїм почуттям і Михайлові.

Мені здається: не можна винити нікого з них, хоча винні фактично в усьому брати Анни. Але це й не так важливо — хто. І.Франко не приділяє цьому питанню великої уваги. Цей твір дав мені такий урок: вкравши чуже щастя, свого не здобудеш.