«О слово рідне! Орле скутий!» аналіз вірша
Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» — пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, «коли він сам стоять не міг». Слово в поезії О. Олеся може бути мечем і сонцем. Слово — це душа народу і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!»
«О слово рідне! Орле скутий!» аналіз вірша
Рік написання «О слово рідне! Орле скутий!»: 1907
Рід літератури «О слово рідне! Орле скутий!»: патріотична лірика.
Жанр «О слово рідне! Орле скутий!»: ліричний вірш.
За жанром це – медитація, історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу.
Тема «О слово рідне! Орле скутий!»: любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Ідея «О слово рідне! Орле скутий!»: рідне слово має стати духовною зброєю народу.
Віршовий розмір «О слово рідне! Орле скутий!»: чотиристопний ямб.
Римування: кільцеве
Художні засоби виразності: алітерація; епітет; порівняння; метафора; метонімія; риторичне звертання, риторичне заперечення. У вірші багато риторичних окликів.
Мотиви: «сила слова», «національне безпам’ятство», «краса слова», «слово — зброя»; «місія митця».
Образи: людей: ліричний герой — людина-патріот, яка любить рідну мову й займає активну громадянську позицію; діти — українці, які відцуралися рідного слова; чужинці; природи: орел, дерева, зорі, Дніпро, сонце, дощі; предметів і явищ: слово; шум, музика, спів, рев, меч.
Символічні образи: скутий орел (символ великої сили й свободи, яка неприродно скута); сонце (символ нового життя); судні дощі (символ покари за гріх безпам’ятства); меч (символ сили слова).
Композиція (зміст): ліричний герой звертається до слова, називаючи його скутим орлом — говорить, що слово чужинцям кинутого на сміх безпам’ятними дітьми — показує красу слова — звертається до слова бути його мечем, сонцем, дощем судним для краю рідного.
«О слово рідне! Орле скутий!» критика
У збірці «Будь мечем моїм…» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети (співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра). Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах меча, сонця, судних дощів. Меч тут символізує войовничу грань українського слова, а отже, і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу властивості мови. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане судними дощами для її ворогів.
Турбота поета про долю рідного слова, «чужинцям кинутого на сміх», особливо гостро поставлена у поезії «О слово рідне! Орле скутий!» Як і в багатьох інших випадках, громадянський пафос вірша тут поєднано з глибокою задушевністю, ліричністю. Вже у другій строфі значення рідної мови у духовному житті людини та її велич асоціюється з розкішшю природи, яку О. Олесь завжди вмів змалювати найкращими барвами.
«О слово рідне! Орле скутий!» характеристика
Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолого – звертання ліричного героя до рідного слова. Анафоричне ” О слово рідне!” увиразнює не тільки композиції єдності, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У його серці виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’яство співвітчизників.
Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети : Ураїнське слово уподібнюється “скутому орлу”, тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як “співочий грім батьків моїх”, а тепер “дітьми безпам’ятно забутий”.
Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу.
Зображуючи поетичний образ неповторної краси укр.мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо : ” О слово! Будь мечем моїм!\ Ні, сонцем стань!\ Вгорі спинись,\Осяй мій край і розлетися\ Дощами судними над ними.”
Образ меча в Олеся пергукується з емблемою апостола Павла, в якого він символізує меч духовний:” Меч духовний є слово Боже”. Автор переосмислює цей образ, воєднуючи в ньому духоне і творче начала, слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості.
У річищі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного простору – сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), що очищають рідний край від зла і стнуть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово – символ безсмертя народу.
