"Виклик" Старицький аналіз вірша

“Виклик” Старицький аналіз вірша

Рід: лірика.

Жанр: інтимна лірика.

Мотив: любов, вірність, щирість почуттів.

Ідея: оспівування високого почуття кохання.

Тема: зображення гармонійного поєднання картин розкішної природи з почуттєвою тональністю – станом душі ліричного героя.

“Виклик” Старицький художні засоби

епітети: «ніч – місячна, зоряна»; «кохана – працею зморена»; «гай – чарівний»; « осичина – струнка», «небо – незміряне, всипане зорями»,«перли – ясні», «роса – краплиста», «роса – срібна», «пригорну – щиро», «розмова – тиха»

порівняння: «ясно, хоч голки збирай…», «гай – ніби променем всипаний», «гріє, як жар»

гіпербола : «і над панами я пан!», «хвиля кохання»

метафори: «гай…чи загадався, чи спить», «листя жагою тремтить», «небо… всипане зорями», «роса грає», «…злоба підслухала», «нічка приспала всіх, соном окутала»

художній паралелізм: «що то за Божа краса!»;

зменшувано-пестливі форми: «моя рибонько», « ніженьки», «до хатинньки»; «лебедонько», «до серденька», «нічка»

метафоричні епітети: «вороги – знуджені працею», «нам – окраденим долею…».

“Виклик” Старицький ідейно-художній аналіз

Поезія ( або вірш) « Виклик» належить до інтимно-пейзажного виду лірики, оскільки М. Старицький гармонійно поєднав картини розкішної природи (опис краси й загадковості української ночі) з почуттєвою тональністю – станом душі ліричного героя, закоханого і щирого.

Головна ідея твору поєднує оспівування високого почуття кохання і захоплення мальовничою нічною природою із соціально-громадянськими проблемами того часу, коли був написаний цей вірш.

Поезія має назву «Виклик» тому, що ліричний герой кличе свою кохану на побачення, запевняючи її в щирому коханні до неї, він кличе її, щоб побути з коханою наодинці і вдвох помилуватися красою нічної природи: «Вийди, коханая, працею зморена…».

Вірш пронизаний почуттями чистого кохання. «Коханая», «моя рибонько», «вірная», «лебедонько» – ці піднесено-ліричні звертання показують глибину любовних переживань, переповненість щастям. Стан особливої схвильованості передається емоційним вигуком «Господи!», широким вживанням зменшувально-пестливих суфіксів: «рибонько», «хвилиночку»,«ніженьки», «серденько».
Внутрішню і зовнішню красу закоханих підкреслено «Божою красою» природи: «небо незміряне всипане зорями…», «гай чарівний, ніби променем всипаний…».

Ліричний герой цієї поезії – закоханий юнак, ніжний, турботливий, відкритий. Краса, вірність, любов коханої – це найвища цінність у житті. І хоч закохані бідні, «працею зморені», «окривджені долею», проте ліричний герой має те, що не здобудеш ні за які гроші: кохання і щирість. І тому він почувається «паном над панами».
Пейзаж, описаний у творі, не лише показує, що відбувається в душі ліричного героя, а й поглиблює, уточнює найтонші нюанси почуттів.

Жагою кохання сповнений ліричний герой: «…на стрункій і та високій осичині листя жагою тремтить».

Історія написання “Виклик”

Вірш був написаний тоді, коли М.Старицькому виповнилося 30 років і він одружився з Софією Лисенко.

Поезія майже відразу полюбилася читачеві, бо вона близька до високоморальної, рідної, української пісні. Митець зумів поєднати і красу української ночі, і глибокі почуття закоханих. Пейзаж перегукується із настроєм ліричного героя. Лише місяць та ясні зорі – свідки чистого, потаємного кохання. Такої досконалості вдалося досягти за допомогою художньої досконалості слова. Поезія стала піснею. Музику написав М.Лисенко.