Патріотичні мотиви у творчості Лесі Українки
Поезія — цвіт і гордість нашого народу. Вона зачіпає найкращі людські почуття, спонукає до дії, до боротьби зі злом.
Поезія будить у людях потребу оберігати життя в усіх його виявах — зберегти ліси й повітря, красу трав і рідну мову.
Я закохана у вірші Лесі Українки. Хочеться гортати й гортати сторінки її творів, адже там знайдеш відповіді на найболючіші питання. І де б не була Леся Українка, в яких краях не подорожувала б, її думки, як урочиста клятва, були з Україною і людьми.
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
(«Сім струн»)
Активна життєва позиція, любов до України сприяла появі громадянської лірики Лесі Українки, чиє ім’я справедливо ставлять поряд з Т. Шевченком та І. Франком. Характерною ознаки патріотичної лірики є сильний, бадьорий її тон і непохитна віра в краще майбутнє України. Поетичний голос Лесі Українки звучав у часи зневіри. Сильні, енергійні, мужні слова захопили Івана Франка, який назвав Лесю Українку «трохи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну».
Роблячи перші кроки в поезії, Леся усвідомлювала, що її шлях українського поета буде нелегким. Але наперекір долі, тим зловісним хмарам осіннім чи лютим зимовим морозам, вона мужньо стане на боротьбу, піде «на гору круту, крем’яную» нести «важкий камінь» долі, на морозі буде сіяти квіти, поливатиме жагучими сльозами, аби вони зійшли. Отже, не смерть, а життя, не сумні думи і пісні, а активну боротьбу проти зла утверджувала Леся Українка. Вона прагне своїм словом-зброєю бути корисною народу. Таку програму дій вона ставить перед собою у вірші «Contra spem spero». Це був гімн її життю і боротьбі.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись
Буду жити! Геть думи сумні.
Віра й надія ніколи не полишали Лесю Українку. Недаремно вона зізнавалася: “Людська недоля будила не розпач у мені, а бажання кращої долі». Але чим же вона зарадить тим людям, що знесилилися в боротьбі? Яке слово — слово жалю, розпачу чи втіхи — скаже вона їм? І народжуються, спалахують у її поетичних рядках образи: «двосічний меч», «вогнисті пісні», «грім весняної бурі», «слово — криця», «слово — безжалісний меч». Леся вірить, що її слово, єдина її зброя, не може загинути, воно має служити тим, хто стане на боротьбу за волю, за людське щастя.
Поетеса сама кермує корабель серед бурхливого життєвого океану, шукаючи «дороги тим людям, що ходять в ярмі». Її не лякають безмежні «простори і дикі дороги тернисті» — вона наперекір усьому іде за своєю мрією, світить власним словом. Хоч її батьківщина нещасна, пригноблена, але для неї вона найдорожча.
Образ слова у вірші «Зоря поезії» асоціюється в Лесі Українки з образом зорі, що встала вогнем опівночі і прокладала шлях через темне, бурхливе море, даючи нову надію. Поетеса повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, дає сили до життя. Зірка таланту Лесі Українки засяяла в краї, де переплелися горе, сльози, смуток і ридання. Але письменниця впевнена, що в майбутньому будуть інші лунати пісні — вільні і горді, відважні й щасливі.
Основними мотивами громадської лірики Лесі Українки є звеличення України, уславлення людської праці, заклик до активних дій за визволення народу, ненависть до гнобителів, осуд бездіяльності й пасивності інтелігенції. Власну поетичну місію авторка бачила у служінні суспільству, громаді. У праці — щастя й призначення поета. Вона добре розуміла, що поет в Україні повинен бути не тільки речником народу, а проводирем його.
Поезія будить у людях потребу оберігати життя в усіх його виявах — зберегти ліси й повітря, красу трав і рідну мову.
Я закохана у вірші Лесі Українки. Хочеться гортати й гортати сторінки її творів, адже там знайдеш відповіді на найболючіші питання. І де б не була Леся Українка, в яких краях не подорожувала б, її думки, як урочиста клятва, були з Україною і людьми.
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
(«Сім струн»)
Активна життєва позиція, любов до України сприяла появі громадянської лірики Лесі Українки, чиє ім’я справедливо ставлять поряд з Т. Шевченком та І. Франком. Характерною ознаки патріотичної лірики є сильний, бадьорий її тон і непохитна віра в краще майбутнє України. Поетичний голос Лесі Українки звучав у часи зневіри. Сильні, енергійні, мужні слова захопили Івана Франка, який назвав Лесю Українку «трохи не одиноким мужчиною на всю соборну Україну».
Роблячи перші кроки в поезії, Леся усвідомлювала, що її шлях українського поета буде нелегким. Але наперекір долі, тим зловісним хмарам осіннім чи лютим зимовим морозам, вона мужньо стане на боротьбу, піде «на гору круту, крем’яную» нести «важкий камінь» долі, на морозі буде сіяти квіти, поливатиме жагучими сльозами, аби вони зійшли. Отже, не смерть, а життя, не сумні думи і пісні, а активну боротьбу проти зла утверджувала Леся Українка. Вона прагне своїм словом-зброєю бути корисною народу. Таку програму дій вона ставить перед собою у вірші «Contra spem spero». Це був гімн її життю і боротьбі.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись
Буду жити! Геть думи сумні.
Віра й надія ніколи не полишали Лесю Українку. Недаремно вона зізнавалася: “Людська недоля будила не розпач у мені, а бажання кращої долі». Але чим же вона зарадить тим людям, що знесилилися в боротьбі? Яке слово — слово жалю, розпачу чи втіхи — скаже вона їм? І народжуються, спалахують у її поетичних рядках образи: «двосічний меч», «вогнисті пісні», «грім весняної бурі», «слово — криця», «слово — безжалісний меч». Леся вірить, що її слово, єдина її зброя, не може загинути, воно має служити тим, хто стане на боротьбу за волю, за людське щастя.
Поетеса сама кермує корабель серед бурхливого життєвого океану, шукаючи «дороги тим людям, що ходять в ярмі». Її не лякають безмежні «простори і дикі дороги тернисті» — вона наперекір усьому іде за своєю мрією, світить власним словом. Хоч її батьківщина нещасна, пригноблена, але для неї вона найдорожча.
Образ слова у вірші «Зоря поезії» асоціюється в Лесі Українки з образом зорі, що встала вогнем опівночі і прокладала шлях через темне, бурхливе море, даючи нову надію. Поетеса повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, дає сили до життя. Зірка таланту Лесі Українки засяяла в краї, де переплелися горе, сльози, смуток і ридання. Але письменниця впевнена, що в майбутньому будуть інші лунати пісні — вільні і горді, відважні й щасливі.
Основними мотивами громадської лірики Лесі Українки є звеличення України, уславлення людської праці, заклик до активних дій за визволення народу, ненависть до гнобителів, осуд бездіяльності й пасивності інтелігенції. Власну поетичну місію авторка бачила у служінні суспільству, громаді. У праці — щастя й призначення поета. Вона добре розуміла, що поет в Україні повинен бути не тільки речником народу, а проводирем його.
