Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного — перший соціально-психологічний роман в українській літературі

 
Серед майстрів глибокого психологізму в українській літературі другої полонини XIX століття найпочесніше місце посідає Панас Мирний. Особливість інди­відуального стилю цього письменника — внутрішній стан героя. Він підкреслював, що для нього головне — зобразити душевне життя з усіма суперечностями і труднощами. У його щоденнику є такий запис: «Якби я зміг показати безталанную долю життя людського, високую його душу, тепле серце, як вони є у мирі — то б моя слава була і моя надія справдилася». Це було кредо письменника. Над ху­дожніми творами Панас Мирний працював натхненно, дуже вимогливо, по кілька разів переробляв, доводячи їх до високої художності та ідейності.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» — перший соціально-психологічний роман в українській літературі. За словами Івана Франка, він був «один із перлів нашої повістевої літератури». Такий багатоплановий, багатоголосий твір зобра­жує життя та боротьбу українського селянства проти соціального гноблення. У творі розкривається процес закріпачення українського села, зображується ко­зацька старшина, кріпосники, чиновництво та поліцейський апарат, земство, но­ві хазяї, що народжувалися в пореформеній дійсності. Усі ці проблеми суспіль­но значимі, соціальні, а, тому й роман цей — соціальний. Крім того, він ще глибоко психологічний, оскільки соціальні процеси зображено не самі по собі, а через психологію героїв, їх думки, прагнення, переживання. Образи героїв Панас Мирний розкриває і типізує залежно від соціальних обставин життя та кон­кретних історичних умов. Письменник чітко визначає належність своїх персо­нажів до певного табору.

Динаміка характеру, динаміка душі — ось що в центрі уваги письменника-психолога. На прикладі Чіпки, Максима, Галі, Грицька автор доводить, що як в житті все змінюється, розвивається, так і душевний стан героїв повний суперечностей. Це складний процес, пов’язаний з боротьбою настроїв, з глибокими депресіями, зі зміною одних рис характеру іншими. Малюючи зовнішність Чіпки Варениченка, автор зосереджує увагу на одній деталі погляду, яку повторює у романі кілька разів. І завдяки цьому художній образ героя закарбовується в пам’яті та сприймається як особистість. У Чіпки рано прокидається розумін­ня соціальної несправедливості. Його батька силоміць віддано в солдати, а він виростав у голоді та в холоді, у злиднях та нестатках. На вулиці діти не прийма­ли його до гурту, обзивали байстрюком, безбатченком. У добру, вразливу душу закрадається озлоблення, почуття ненависті до багатих, коли куркуль Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Ще з дитинства в хлопця закрався сумнів — чи є Бог на небі і чи допомагає Він людям. Коли бабуся Оришка втлумачує онукові, що Бог нас годує, то він питає: «А чого ж мама хліб заробляє?»

Віч-на-віч зіткнувся Чіпка із жорстокою соціальною несправедливістю, коли обманом відібрали землю. Соціальна несправедливість зламала добру, щедру ду­шу Чіпки. Озлоблений, він протестує, скочується на «слизький шлях». Він грабує, бешкетує, пиячить, а поведінку виправдовує: «Хіба ми ріжемо? Ми рівняємо бід­них з багатими». Одружившись із Галею, чоловік відцурався розбишацького товариства, став дбайливим господарем. Односельці говорили про нього: «Нема чо­ловіка добрішого, як у нас Чіпка!» Обраний до земства, він чесно хоче служити громаді. Та не зміг змиритися з махінаціями земців, тому чиновники усунули се­лянського повстанця із земства. Він енергійно бунтує, підбурює до виступу селян, його протест у цей час набирає найбільшої соціальної спрямованості. «Сказано: великий світ, та нема де дітися! Коли б можна — увесь би цей світ виполонив, а ви­ростив новий… Тоді б, може, й правда настала!» — думає головний герой. Тільки та інших соціальних умов такі люди, як Нечипір Варениченко, зможуть знайти своє місце в суспільстві і бути корисними.

Герої Панаса Мирного люблять і страждають, шукають і сумніваються, ідуть хиб­ним шляхом до щастя чи наївно вірять у силу добра. Одному й тому ж героєві притаманні і прекрасні порухи, і тонкі, ніжні духовні якості, і зриви, і падіння в безодню.

Поява соціально-психологічного роману — певна ознака зрілості літератури і культури українського народу. Цьому твору належить неабияка роль у форму­ванні ідеалів, у збагаченні духовного світу людини, в облагородженні її душі.
Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы