Кайдашеві звички в сучасному житті (за повістю І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»)
Віра в Бога та дотримання Божих заповідей споконвіку лежали в основі виховання українців. Повага до старших, любов і злагода в родині, піклування про менших братів і сестричок, виконання справ по господарству — всього навчала українська сім’я. Впевнена, що саме так жила більшість українців. Не хочу навіть вірити в інші стосунки в родинах, як от у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». «Люби ближнього, як самого себе», — повчає християнська мораль. Навчає цього і великий письменник, хоча прямо про це не сказано.
Вічною вважають проблему батьків і дітей. В усі часи існував певний бар’єр між молодим і старшим поколінням. Історія стара, як світ: немає щастя і злагоди, бо немає грошей. І хоча Кайдаші — люди заможніші, наприклад, від тих же Балашів, але зароблені вправним Стельмахом гроші не можуть втриматися в руках господаря — тікають до шинку. Простора українська хата з новими образами, великими вікнами стає малою з появою першої ж невістки. Саме з приходом Мотрі виникають сварки та бійки: за мотовило та різний дріб’язок. Здається, що ніколи не припиняться такі війни. Під впливом Мотрі навіть Мелашка перетворюється на лайливу і злу жінку. Вона починає розмовляти тією ж мовою, яка зрозуміла і доступна Мотрі, — лайкою.
У наш час багато сімей, де стосунки невістки і свекрухи схожі на ті, котрі описує письменник. Але ніколи не треба забувати, що краще поступитись чимось заради злагоди в родині, ніж постійно сваритись та битися. Зараз теж кожен намагається влаштувати тільки своє життя, захищає тільки свою власність. А коли люди все поділяють на «моє» і «твоє», вони стають егоїстичними, грубими, черствими.
Підростаюче покоління іноді зневажливо ставиться до своїх батьків, як Карпо чи Лаврін. А все тому, що не можна затівати сварки в присутності дітей, принижувати чоловіка чи дружину. Лаврін і Карпо глузують з батька, не знаходячи пояснення його вчинкам: ходить до церкви, вірить у святу п’ятницю — і постійно заглядає до корчми. Карпо поводиться з батьком жахливо: кидається на нього, штовхає кулаками. Не краще ставлення сина й до матері: женеться за матір’ю з дрючком через усе село. Навіть така вродлива, поетична, приваблива, ніжна людина, як Лаврін, розгублює свої чудові риси характеру, коли справа доходить до сутичок за «моє» і «твоє».
А чи мало зараз таких, як Мотря, котрі можуть кричати на рідну матір, підняти руку на свекруху? Якщо на таких прикладах росте підростаюче покоління, то як воно буде ставитися з повагою до бабусі? А коли виростуть діти, то де впевненість, що не дозволятимуть собі тих вчинків, які роблять мати з батьком зараз.
Нинішнє покоління пішло далі, і вже не здивуєш суспільство багатьма прикладами, про які й згадувати не хочеться.
Звичайно, в кожній сім’ї має бути людина, яка змогла б вчасно зупинити сварку, допомогти вирішити проблему. Це мала б бути мати сімейства — Кайдашиха. Вона ж працьовита і дбайлива господиня, любляча мати, але дуже деспотична, сварлива. Через ворожнечу з усіма вона не може зупинити жодного конфлікту, а ще більше розпалює вогонь неприязні. І тому стає посміховиськом для всього села.
Люди, основними інтересами яких є тільки те, хто в кого і скільки забрав, уже не здатні любити, прощати, сподіватися й вірити. Це, звичайно, егоїсти. Слід пам’ятати, що мірилом цінності людини є її порядність, культура, вихованість, працелюбність. Дуже часто ми не можемо поділити спадок, що дістався нам уже давно. Лишень погляньмо на себе, люди. Наші сварки і бійки смішні, бо ніщо не коштує так дорого, як мир і спокій у родині, у державі. Тож давайте будемо поважати старших, прислухатися до їх думки. Добре слово і розуміння може і робити набагато більше, ніж лайка, крик і бійка.
Вічною вважають проблему батьків і дітей. В усі часи існував певний бар’єр між молодим і старшим поколінням. Історія стара, як світ: немає щастя і злагоди, бо немає грошей. І хоча Кайдаші — люди заможніші, наприклад, від тих же Балашів, але зароблені вправним Стельмахом гроші не можуть втриматися в руках господаря — тікають до шинку. Простора українська хата з новими образами, великими вікнами стає малою з появою першої ж невістки. Саме з приходом Мотрі виникають сварки та бійки: за мотовило та різний дріб’язок. Здається, що ніколи не припиняться такі війни. Під впливом Мотрі навіть Мелашка перетворюється на лайливу і злу жінку. Вона починає розмовляти тією ж мовою, яка зрозуміла і доступна Мотрі, — лайкою.
У наш час багато сімей, де стосунки невістки і свекрухи схожі на ті, котрі описує письменник. Але ніколи не треба забувати, що краще поступитись чимось заради злагоди в родині, ніж постійно сваритись та битися. Зараз теж кожен намагається влаштувати тільки своє життя, захищає тільки свою власність. А коли люди все поділяють на «моє» і «твоє», вони стають егоїстичними, грубими, черствими.
Підростаюче покоління іноді зневажливо ставиться до своїх батьків, як Карпо чи Лаврін. А все тому, що не можна затівати сварки в присутності дітей, принижувати чоловіка чи дружину. Лаврін і Карпо глузують з батька, не знаходячи пояснення його вчинкам: ходить до церкви, вірить у святу п’ятницю — і постійно заглядає до корчми. Карпо поводиться з батьком жахливо: кидається на нього, штовхає кулаками. Не краще ставлення сина й до матері: женеться за матір’ю з дрючком через усе село. Навіть така вродлива, поетична, приваблива, ніжна людина, як Лаврін, розгублює свої чудові риси характеру, коли справа доходить до сутичок за «моє» і «твоє».
А чи мало зараз таких, як Мотря, котрі можуть кричати на рідну матір, підняти руку на свекруху? Якщо на таких прикладах росте підростаюче покоління, то як воно буде ставитися з повагою до бабусі? А коли виростуть діти, то де впевненість, що не дозволятимуть собі тих вчинків, які роблять мати з батьком зараз.
Нинішнє покоління пішло далі, і вже не здивуєш суспільство багатьма прикладами, про які й згадувати не хочеться.
Звичайно, в кожній сім’ї має бути людина, яка змогла б вчасно зупинити сварку, допомогти вирішити проблему. Це мала б бути мати сімейства — Кайдашиха. Вона ж працьовита і дбайлива господиня, любляча мати, але дуже деспотична, сварлива. Через ворожнечу з усіма вона не може зупинити жодного конфлікту, а ще більше розпалює вогонь неприязні. І тому стає посміховиськом для всього села.
Люди, основними інтересами яких є тільки те, хто в кого і скільки забрав, уже не здатні любити, прощати, сподіватися й вірити. Це, звичайно, егоїсти. Слід пам’ятати, що мірилом цінності людини є її порядність, культура, вихованість, працелюбність. Дуже часто ми не можемо поділити спадок, що дістався нам уже давно. Лишень погляньмо на себе, люди. Наші сварки і бійки смішні, бо ніщо не коштує так дорого, як мир і спокій у родині, у державі. Тож давайте будемо поважати старших, прислухатися до їх думки. Добре слово і розуміння може і робити набагато більше, ніж лайка, крик і бійка.
