«Лист до Сави Федорчука» за повістю О. Кобилянської «Земля»
У творі відомої української письменниці О. Кобилянської «Земля» розповідається про життя та трагічну долю родини заможного селянина Івоніки Федорчука. В основі конфлікту членів цієї родини лежить земля – для селян того часу найголовніше у житті багатство. Івоніка – трудолюбивий селянин, який дуже цінував і любив землю, любов де неї він прищеплював і своїм синам – Михайлові та Саві. Старший син Михайло хоч і не копіював батька, він чемно ставився до найціннішого у житті селянина – до землі. Він прагнув примножити свій добробут, покращити та полегшити життя своєї родини. А ось Сава виріс зовсім іншим. Він був впертий у стосунках з батьками і злий по відношенню до інших. Він був здатний навіть на матір підняти руку та весь час переймався тим, що у спадщину він не отримає землі.
Якщо б я мала змогу написати листа до Сави Федорчука, я б поставила до нього багато питань, тому що я так і не зрозуміла, чому він виріс таким злим і неповажним у такій гарній працьовитій родині. Я б написала приблизно так:
«Добрий день, Саво! Пише тобі зовсім незнайома людина, яку ти не знаєш, але яка добре знає усе твоє життя та риси твого характеру. Я в ніякому разі не виправдовую твою поведінку, але мені дуже цікаво, чим визвано таке твоє ставлення до оточуючих, чому ти так погано відносишся до інших, причому не тільки до людей, але й до тварин і птахів, яких ти вбиваєш без усякої потреби.
Я гадаю, що ти, Саво, лише прикидався, коли ридав біля тіла мертвого брата, якого сам і заслав на смерть. І я вважаю, що дуже справедливо поставилося до тебе життя, яке змусило тебе мучитися, яке змусило відчути тобі прокляття братської крові і прокляття землі. Душа твоя після смерті брата залишилася без внутрішньої сили і внутрішнього життя. Та я не впевнена, бо може твоя душа була такою з самого дитинства?
Чи був ти, Саво щасливим з Рахірою, яка витягнула з твоєї душі усе благородство та доброту? У будь-якому випадку твоєму вчинкові немає виправдання, бо братовбивство – це не тільки злочин, це й страшний гріх. І гріх цей обов’язково накличе на тебе покарання. Твоє щастя, добуте таким чином, виллється у докори сумління, у нещастя твоїх близьких, у відсутність у тебе душевного спокою та добробуту у родині. Мені дуже жаль, що ти, Саво, людина, яка народилася у такій гарний і працьовитій сім’ї, приніс своїм найближчим людям стільки горя та нещастя. Особисто я ніколи не знайду виправданням ні твоїй поведінці, ні твоїм вчинкам, ні твоєму злочину.
Я не сподіваюсь на відповідний лист, так що кажу не «До побачення», а заявляю: «Прощавай, Саво!»
Якщо б я мала змогу написати листа до Сави Федорчука, я б поставила до нього багато питань, тому що я так і не зрозуміла, чому він виріс таким злим і неповажним у такій гарній працьовитій родині. Я б написала приблизно так:
«Добрий день, Саво! Пише тобі зовсім незнайома людина, яку ти не знаєш, але яка добре знає усе твоє життя та риси твого характеру. Я в ніякому разі не виправдовую твою поведінку, але мені дуже цікаво, чим визвано таке твоє ставлення до оточуючих, чому ти так погано відносишся до інших, причому не тільки до людей, але й до тварин і птахів, яких ти вбиваєш без усякої потреби.
Я гадаю, що ти, Саво, лише прикидався, коли ридав біля тіла мертвого брата, якого сам і заслав на смерть. І я вважаю, що дуже справедливо поставилося до тебе життя, яке змусило тебе мучитися, яке змусило відчути тобі прокляття братської крові і прокляття землі. Душа твоя після смерті брата залишилася без внутрішньої сили і внутрішнього життя. Та я не впевнена, бо може твоя душа була такою з самого дитинства?
Чи був ти, Саво щасливим з Рахірою, яка витягнула з твоєї душі усе благородство та доброту? У будь-якому випадку твоєму вчинкові немає виправдання, бо братовбивство – це не тільки злочин, це й страшний гріх. І гріх цей обов’язково накличе на тебе покарання. Твоє щастя, добуте таким чином, виллється у докори сумління, у нещастя твоїх близьких, у відсутність у тебе душевного спокою та добробуту у родині. Мені дуже жаль, що ти, Саво, людина, яка народилася у такій гарний і працьовитій сім’ї, приніс своїм найближчим людям стільки горя та нещастя. Особисто я ніколи не знайду виправданням ні твоїй поведінці, ні твоїм вчинкам, ні твоєму злочину.
Я не сподіваюсь на відповідний лист, так що кажу не «До побачення», а заявляю: «Прощавай, Саво!»
