Щастя кохання… Чи дарується воно волею долі, чи залежить воно виключно від людей, нас оточуючих? Відповіді на ці складні запитання кожний шукає і знаходить сам, а інколи їх нам підкидує саме життя. А ось у героїв п’єси І. Франка «Украдене щастя» і щастя і почуття кохання вкрали. Але хто є це міг зробити?
Драма починається пізньою зимовою порою. Молода жінка на ім’я Анна у занепокоєнні чекає свого чоловіка Миколу. Та чи тільки довга відсутність Миколи викликає переживання та занепокоєння в душі жінки? Звичайно ж, не тільки це. Бо Анна дізнається, що в їхнє село повернувся Михайло Гурман, земляк Анни, якого вона сильно кохала у свої дівочі роки. З парубком Анну розлучили її брати, навіть сказали дівчині, що її коханий загинув у далеких краях. А потім вони видали Анну заміж за набагато старшого, нелюбого, але покірного братам наймита Миколу.
Та буквально через декілька годин після одруження Анна знову зустрічається з Михайлом, і їхнє кохання загоряється з новою силою. Воно стає настільки сильним, що змушує Анну забути про все навколо. Та чисту душу молодої прекрасної жінки воно обпале пекельним вогнем. В ім’я кохання Анна пожертвує усім, що у неї було: «Та чи ж не віддала я йому честь жіночу, душу свою, добру свою славу. Присягу для нього зламала. Ну i що ж? Мені байдуже! Він для мене все: i світ, i люди, i честь, i присяга». Та страждає чоловік Анни Микола, гине від його руки Михайло, і знову Анна залишається зовсім одна, без щастя та любові.
Не менш, ніж над Анною, доля насміялася і над Миколою. Адже одружився він на Анні, вважаючи, що Михайло дійсно загинув, потім багато і тяжко працював, а тут ще був і жандармом обмовлений та через це потрапив у тюрму. Судді визнали його невинним, та радість від цього затьмарилася у Миколи тим, що він побачив, коли повернувся додому. Там Анна знову була з Михайлом.
«Цісарський слуга» Михайло украв його щастя і кохання, зруйнував сімю, зневажив його честь. Для чого ж тепер Миколі жити? Адже Анну Микола любив «як свою душу i нічого для неї не пожалкував би, щоб лише вона була щасливою».
А Михайло, навпаки, вважає, що саме він, Микола, вкрав їхнє з Анною щастя і кохання. Саме Микола, «обдертий з честі, супокою i поваги, зруйнований, зарізаний без ножа», виявився злодієм!
Захмелілий від випитої горілки, вкрай обурений, Микола кидає сокиру і влучає прямо в груди Михайлові. Що ж таке діється з людьми? Адже у минулому Михайло був «чесний парубок, може трохи гарячий, запалкий, але кривди не любив, неправди не міг знести». Саме таким знала його у юності Анна, саме таким його і покохала. Відповідав на почуття Анни і Михайло, для нього вона була єдиним і найдорожчим скарбом. Та повернувся Михайло до Анни вже зовсім іншим, бо солдатська цісарська служба вистудила і виснажила його серце. Михайло лише гоїть своє серце миттєвими задоволеннями, при цьому зовсім не думає про Анну, та й до оточуючих людей ставиться з презирством. Та все ж таки в душі він залишається все тім же парубком і все так же у його серці живе непоборна сила кохання. Перед смертю він каже, що знявши усю вину з Миколи, сам собі вкоротив кохання.
Отже, у драмі І. Франка тема украденого щастя та кохання постає у своєрідному художньому образі, який є провідним і наскрізним. Адже кожний з героїв драми так і залишається нещасним, кожний з них прагне повернути собі щастя і кохання, кожний робить це по-своєму. Михайло відкрито кохається з Анною і зневажає Миколу, Анна віддає своєму коханцеві і жіночу честь і своє серце, намагаючись надолужити втрачений з нелюбим чоловіком час, а Микола врешті-решт вбиває Михайла. Та так ніхто із них і не становиться щасливим, ніхто із них не повертає свого щастя і кохання.
Хто ж украв їхнє кохання і щастя? Головні винуватці названі самим автором. Це брати Анни з їхніми дрібними власницькими інтересами і підлими душами, а головне – це, як писав І. Франко, нещасливе уладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв’язок, котре насилує любов i серце жінки».
Драма починається пізньою зимовою порою. Молода жінка на ім’я Анна у занепокоєнні чекає свого чоловіка Миколу. Та чи тільки довга відсутність Миколи викликає переживання та занепокоєння в душі жінки? Звичайно ж, не тільки це. Бо Анна дізнається, що в їхнє село повернувся Михайло Гурман, земляк Анни, якого вона сильно кохала у свої дівочі роки. З парубком Анну розлучили її брати, навіть сказали дівчині, що її коханий загинув у далеких краях. А потім вони видали Анну заміж за набагато старшого, нелюбого, але покірного братам наймита Миколу.
Та буквально через декілька годин після одруження Анна знову зустрічається з Михайлом, і їхнє кохання загоряється з новою силою. Воно стає настільки сильним, що змушує Анну забути про все навколо. Та чисту душу молодої прекрасної жінки воно обпале пекельним вогнем. В ім’я кохання Анна пожертвує усім, що у неї було: «Та чи ж не віддала я йому честь жіночу, душу свою, добру свою славу. Присягу для нього зламала. Ну i що ж? Мені байдуже! Він для мене все: i світ, i люди, i честь, i присяга». Та страждає чоловік Анни Микола, гине від його руки Михайло, і знову Анна залишається зовсім одна, без щастя та любові.
Не менш, ніж над Анною, доля насміялася і над Миколою. Адже одружився він на Анні, вважаючи, що Михайло дійсно загинув, потім багато і тяжко працював, а тут ще був і жандармом обмовлений та через це потрапив у тюрму. Судді визнали його невинним, та радість від цього затьмарилася у Миколи тим, що він побачив, коли повернувся додому. Там Анна знову була з Михайлом.
«Цісарський слуга» Михайло украв його щастя і кохання, зруйнував сімю, зневажив його честь. Для чого ж тепер Миколі жити? Адже Анну Микола любив «як свою душу i нічого для неї не пожалкував би, щоб лише вона була щасливою».
А Михайло, навпаки, вважає, що саме він, Микола, вкрав їхнє з Анною щастя і кохання. Саме Микола, «обдертий з честі, супокою i поваги, зруйнований, зарізаний без ножа», виявився злодієм!
Захмелілий від випитої горілки, вкрай обурений, Микола кидає сокиру і влучає прямо в груди Михайлові. Що ж таке діється з людьми? Адже у минулому Михайло був «чесний парубок, може трохи гарячий, запалкий, але кривди не любив, неправди не міг знести». Саме таким знала його у юності Анна, саме таким його і покохала. Відповідав на почуття Анни і Михайло, для нього вона була єдиним і найдорожчим скарбом. Та повернувся Михайло до Анни вже зовсім іншим, бо солдатська цісарська служба вистудила і виснажила його серце. Михайло лише гоїть своє серце миттєвими задоволеннями, при цьому зовсім не думає про Анну, та й до оточуючих людей ставиться з презирством. Та все ж таки в душі він залишається все тім же парубком і все так же у його серці живе непоборна сила кохання. Перед смертю він каже, що знявши усю вину з Миколи, сам собі вкоротив кохання.
Отже, у драмі І. Франка тема украденого щастя та кохання постає у своєрідному художньому образі, який є провідним і наскрізним. Адже кожний з героїв драми так і залишається нещасним, кожний з них прагне повернути собі щастя і кохання, кожний робить це по-своєму. Михайло відкрито кохається з Анною і зневажає Миколу, Анна віддає своєму коханцеві і жіночу честь і своє серце, намагаючись надолужити втрачений з нелюбим чоловіком час, а Микола врешті-решт вбиває Михайла. Та так ніхто із них і не становиться щасливим, ніхто із них не повертає свого щастя і кохання.
Хто ж украв їхнє кохання і щастя? Головні винуватці названі самим автором. Це брати Анни з їхніми дрібними власницькими інтересами і підлими душами, а головне – це, як писав І. Франко, нещасливе уладження наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв’язок, котре насилує любов i серце жінки».
