Не має на світі нічого страшнішого за не людяних людей
На жаль, зараз серед людей живе твердосердя і байдужість . Погоджуються з цим далеко не всі люди , і це цілком зрозуміло. Мало хто здатний і бажає зізнатися у власній байдужості . Кожен або майже кожен вважає, що робив дуже багато добра. Але в більшості випадків це «багато» було зроблено для рідних і близьких людей, а потім вже для інших – чужих. І лише деякі несли допомогу для малознайомих, так званих «чужих». Так, це цілком нормально і закономірно, але вихід за межі власного, рідного кола в основі – неясний і туманний.
Найчастіше можна почути нарікання на адресу тієї людини, яка дієво намагається допомогти нужденним і знедоленим. Звучить все одна і та ж жорстка відповідь: «нехай самі виплутуються; сам кашу заварив; потрібно думати, що робиш; до чого мені допомагати чужим». Всюди можна помітити байдужість. Йдуть війни, відбуваються кровопролиття, вмирають, чи хворіють, голодують мільйони людей у світі. Але серед видимої грамотності людина далеко зайшла у своїй зарозумілості і нелюдяності. Побиті фрази: «моє – не моє; і без мене давно все вирішено; без мене обійдуться, а я з боку буду спостерігати».
Байдужість проявляється і в повсякденному житті суспільства: на підприємствах, в шкільних установах, в бізнесі. Буває тупа байдужість і в великих відкриттях, коли люди з острахом, зневажливо ставляться до оточуючих. Але байдужості і нелюдяності можна уникнути, якщо усвідомити сенс Життя на Землі; усвідомити – хто ми, навіщо прийшли в цей Світ; якщо усвідомити себе істотою, яка не просто живе на Землі, а Людиною. Якщо ми навчимося Любити – прийдемо до співчуття і взаємодопомоги. Кожен з нас , перебуваючи де б то не було, здатний внести крихту людяності в життя суспільства, і тоді мільйонна кількість цих крупинок створить блискучий алмаз Життя.
Хтось сказав: «я шкодував людей, що потрапили в біду», але його жалість розсіялася при першому ж страху за своє благополуччя; хтось допоміг, живучи в розкоші, але лише від надлишку; хтось поспішав на допомогу, але допомога його була лише для того, щоб вирости в очах громадськості і зуміти зайняти вчасно певні місця, керівні посади. Але як добре, що серед цього різнобарвного випромінювання енергій ми можемо спостерігати і допомогу безкорисливу, просочену співчуттям і Любов’ю до всіх живих істот Світу. Люди, що несуть таку допомогу, вносять гармонію всюди, де б вони не знаходилися.
Іноді можна почути питання: як зробити те чи інше добре діло? На що можна відповісти – з Любов’ю, доцільністю, прагненням прийти на допомогу. Там, де розквітає байдужість – немає майбутнього, але все приречене на вимирання, бо жодну добру дію не було зроблено в байдужості і відсутності Любові. Жодне високий твір мистецтва не міг бути створений в байдужості і без Любові, адже все створювалося лише на благо майбутніх поколінь; закладався найпотужніший енергетичний потенціал: будь то картина, музика, проза, вірш тощо.
Не потрібно плутати не людяність і байдужість з доцільністю, бо часто під байдужістю і нелюдяностю зароджуються хитрощі виправдання, що несуть лише шкоду. Але мудра людина зуміє відрізнити одне від іншого.
Найчастіше можна почути нарікання на адресу тієї людини, яка дієво намагається допомогти нужденним і знедоленим. Звучить все одна і та ж жорстка відповідь: «нехай самі виплутуються; сам кашу заварив; потрібно думати, що робиш; до чого мені допомагати чужим». Всюди можна помітити байдужість. Йдуть війни, відбуваються кровопролиття, вмирають, чи хворіють, голодують мільйони людей у світі. Але серед видимої грамотності людина далеко зайшла у своїй зарозумілості і нелюдяності. Побиті фрази: «моє – не моє; і без мене давно все вирішено; без мене обійдуться, а я з боку буду спостерігати».
Байдужість проявляється і в повсякденному житті суспільства: на підприємствах, в шкільних установах, в бізнесі. Буває тупа байдужість і в великих відкриттях, коли люди з острахом, зневажливо ставляться до оточуючих. Але байдужості і нелюдяності можна уникнути, якщо усвідомити сенс Життя на Землі; усвідомити – хто ми, навіщо прийшли в цей Світ; якщо усвідомити себе істотою, яка не просто живе на Землі, а Людиною. Якщо ми навчимося Любити – прийдемо до співчуття і взаємодопомоги. Кожен з нас , перебуваючи де б то не було, здатний внести крихту людяності в життя суспільства, і тоді мільйонна кількість цих крупинок створить блискучий алмаз Життя.
Хтось сказав: «я шкодував людей, що потрапили в біду», але його жалість розсіялася при першому ж страху за своє благополуччя; хтось допоміг, живучи в розкоші, але лише від надлишку; хтось поспішав на допомогу, але допомога його була лише для того, щоб вирости в очах громадськості і зуміти зайняти вчасно певні місця, керівні посади. Але як добре, що серед цього різнобарвного випромінювання енергій ми можемо спостерігати і допомогу безкорисливу, просочену співчуттям і Любов’ю до всіх живих істот Світу. Люди, що несуть таку допомогу, вносять гармонію всюди, де б вони не знаходилися.
Іноді можна почути питання: як зробити те чи інше добре діло? На що можна відповісти – з Любов’ю, доцільністю, прагненням прийти на допомогу. Там, де розквітає байдужість – немає майбутнього, але все приречене на вимирання, бо жодну добру дію не було зроблено в байдужості і відсутності Любові. Жодне високий твір мистецтва не міг бути створений в байдужості і без Любові, адже все створювалося лише на благо майбутніх поколінь; закладався найпотужніший енергетичний потенціал: будь то картина, музика, проза, вірш тощо.
Не потрібно плутати не людяність і байдужість з доцільністю, бо часто під байдужістю і нелюдяностю зароджуються хитрощі виправдання, що несуть лише шкоду. Але мудра людина зуміє відрізнити одне від іншого.
