Запорозький козак Тарас Бульба — головний герой однойменної повісті М. В. Гоголя
«Тарас Бульба» — це повість, присвячена найяскравішим сторінкам історії українського народу. Головний її герой, Тарас Бульба, став утіленням кращих рис характеру людини тієї епохи.
Кремезна постать, мужнє обличчя, відкритий сміливий погляд, козацькі вуса та люлька, з якою він ніколи не розлучався. Таким постає перед нами зі сторінок повісті курінний полковник Тарас Бульба. Він любить просте козацьке життя. Тому й проводить своє життя в Запорозькій Січі, бо він — захисник рідної землі, православ’я та предківських законів.
Такими хоче бачити і своїх синів. Пишається він синами, спостерігаючи, як крушать вони ворога у першій битві. Сам Тарас провів усе своє життя у битвах з поляками, турками, татарами. «Немає з козаків нікого, хто був рівним йому в доблесті».
Це мудрий, з великим життєвим досвідом козак. Тому саме його обирають запорожці своїм отаманом. Він завжди в центрі битви. Підбадьорює козаків, дає їм поради.
Однак приголомшений був Тарас, коли побачив, як його рідний син Андрій убиває козаків-запорожців. Він відчуває свою величезну провину перед ними, батьківщиною. І ніяка сила батьківської любові не стане на перешкоді страшному присуду: «Я тебе породив, я тебе й уб’ю». Помертвіла батьківська душа від подвійного удару: загибелі двох синів. Тарас, життєлюб, веселий, дотепний козак, стає жорстоким месником.
Незабутніми, трагічними є останні сторінки повісті. Горить, палає над річкою дерево, до якого прикутий поляками Тарас Бульба, та душа його з козаками, до них звернені його останні слова. Загинув Тарас Бульба, та незламними залишились його воля, любов до товаришів і рідної України.
Кремезна постать, мужнє обличчя, відкритий сміливий погляд, козацькі вуса та люлька, з якою він ніколи не розлучався. Таким постає перед нами зі сторінок повісті курінний полковник Тарас Бульба. Він любить просте козацьке життя. Тому й проводить своє життя в Запорозькій Січі, бо він — захисник рідної землі, православ’я та предківських законів.
Такими хоче бачити і своїх синів. Пишається він синами, спостерігаючи, як крушать вони ворога у першій битві. Сам Тарас провів усе своє життя у битвах з поляками, турками, татарами. «Немає з козаків нікого, хто був рівним йому в доблесті».
Це мудрий, з великим життєвим досвідом козак. Тому саме його обирають запорожці своїм отаманом. Він завжди в центрі битви. Підбадьорює козаків, дає їм поради.
Однак приголомшений був Тарас, коли побачив, як його рідний син Андрій убиває козаків-запорожців. Він відчуває свою величезну провину перед ними, батьківщиною. І ніяка сила батьківської любові не стане на перешкоді страшному присуду: «Я тебе породив, я тебе й уб’ю». Помертвіла батьківська душа від подвійного удару: загибелі двох синів. Тарас, життєлюб, веселий, дотепний козак, стає жорстоким месником.
Незабутніми, трагічними є останні сторінки повісті. Горить, палає над річкою дерево, до якого прикутий поляками Тарас Бульба, та душа його з козаками, до них звернені його останні слова. Загинув Тарас Бульба, та незламними залишились його воля, любов до товаришів і рідної України.
