І. Карпенко-Карий – драматург, «якому рівного не має наша література»

Іван Карпенко-Карий — найвизначніша постать в українській драматургії. «Чим він був для України, для розвою її громадянського та духовного життя, — Я писав І. Франко про Карпенка-Карого, — се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література…»
Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру.
Карпенко-Карий ще замолоду був обізнаний з кращими творами української драматургії XIX століття. З роками зростало розуміння таємниць творчого процесу, необхідність дотримання драматургом законів сцени. Тому вже власні перші кроки на ниві драматургії були успішними: на його навіть ранніх п’єсах не помітно слідів учнівства.
Драматургічна спадщина І. Тобілевича складається з вісімнадцяти оригінальних п’єс, в яких він устами знедолених селян, безталанних жінок-страдниць, бездомних бурлак-наймитів зворушливо розповів про гнів і страждання народу. У своїх драмах та комедіях («Бурлака», «Безталанна», «Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта» та інших) письменник викрив «темне царство» експлуатації, наживи, моральної розбещеності, що були закономірним наслідком суспільних відносин в українському селі, показав, як експлуататорська верхівка жорстоко визискувала селянську бідноту, як на нужді та сльозах трудівників виростали розкіш і багатство великих землевласників.
Захоплювало письменника й героїчне минуле рідного народу, особливо благородні лицарі — вірні сини й захисники народної правди, борці проти чужих і своїх гнобителів. Широко відомі його історичні драми «Бондарівна» і «Сава Чалий». Писав драматург і п’єси про життя української інтелігенції («Суєта», «Житейське море»).
«Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя», — писав про Карпенка-Карого І. Франко.
«Я взяв життя», — говорив про свої п’єси драматург і цим визначив реалістичний принцип своєї творчості. У драмах та комедіях Карпенка-Карого глядач бачить:
І «Наймички» лихую долю, І «Безталанну» з її горем… Страждання… муки… регіт… гам… Та витівки життя людського, — На лихо наше, більше злого, Ніж доброго, — і ті надії, Що ними люди серце гріють.
У цих зворушливих рядках Панаса Мирного правдиво розкрито найважливіші риси творчості Карпенка-Карого: вірність життєвій правді, висока художня майстерність. Відзначаючи заслуги Карпенка-Карого у розвитку українського театру, Максим Рильський підкреслював, що відгуки його драматургії ми чуємо, наприклад, у комедіях та драмах Кочерги, «в усьому кращому, що маємо ми. нині в українському театрі».