Розкриття загальнолюдських і моральних цінностей у новелах Григорія Косинки
Григорій Косинка належить до плеяди митців Розстріляного Відродження, яких спіткала найтрагічніша доля за часів сталінізму. Можна тільки дивуватися й захоплюватися мужністю письменника, який пройшов усі випробування долі з високо піднятою головою. Після арешту він пише своїй дружині: «Прости, дорога дружино, а простивши – прощай… Побажаю тобі здоров’я. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий!». Ця стійкість, людяність, чуття людської гідності не полишали Григорія Косинку до останніх днів його недовгого життя.
Максим Рильський зазначав, що оповідання Косинки «гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися», З великим людським болем і з великою художньою силою описував митець значні суспільні злами й потрясіння, що коїлись в Україні. Слушною є думка Сергія Єфремова, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу.
Ця риса творчості письменника добре виявлена в одній із його ранніх новел «На золотих богів». У ній розкрито драму народу. Який змушений боронити свою волю, потім горіти у вогні завойовників-заброд («… одступило військо золотих богів, і на місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем…»). Письменник романтизує боротьбу селян проти північних завойовників («За погорілі наші хати, за кров братів і волю нашу – вперед!…»), показує незмірність того горя, яке несли українському селу розбої білогвардійських банд.
Значна частина прози Григорія Косинки заглиблена в ситуацію, що склалася в житті українців після перемоги більшовизму. Деякі люди повірили новій владі й намагалися прищепити її в народному житті. Це герої оповідань «Темна ніч», «Десять», «Товариш Гавриш», «Політика». З іронією пише Косинка про «товариша Гавриша», який «голого до голого спинами стулює, хоче з цього кооперацію робити». Чекає таких людей гірке розчарування. «Ех, приборкали нашу волю… Тліє душа, болить… Смерть, Сашо, смерть, Сашо»,
В інших оповіданнях письменник розвінчує пристосуванство і звироднілість самої ідеї більшовизму. Цей мотив був предметом осмислення в багатьох творах 20-х років. До нього зверталися Микола Хвильовий, П. Панч, А. Головко, О. Копиленко та ін. В «Анкеті» Григорій Косинка зобразив учорашнього бандита Антона Собачку, який втерся в довір’я до нового режиму, став головою сільради й очолив у селі боротьбу з бандитизмом. Люди, правда, не зовсім переконані в тому, що Антон переродився. Дивлячись на його п’яні бешкети й садистську поведінку в сім’ї, вони говорять: «Бандит був – бандит зостався…», «в банді крутився і тут крутиться…», «Собачка – бандитський намул, ім’я якому смерть». Однак зупинити його люди не наважуються, бо, злякані, не раз пересвідчувались, що для кожного, хто не до вподоби, у нього знайдеться куля.
«Ваш батько вписує душі, як у граматику», – каже баба Оксана Антоновим дітям. Вписує – тобто розстрілює. Антон завжди ходить озброєним до зубів, при нагоді й без нагоди повторюючи свій девіз: «Плювать мені на людей». Вершини в розвінчуванні Собачки Григорій Косинка досягає в епізоді, коли Антон заповнює анкету,, яка потрібна «головному уполномоченому». На запитання про партійність Собачка відповідає: «Безпартєйний, но чесно прийшов із банди Зеленого к Совєтской власті, когда сидів чотири місяці в особому отдєлі ( і як я тільки свою шкуру спас? От обдурив, а мені тепер однаково – хоч чорту служитиму…)».
Не важко зрозуміти, що такого «чорта» Собачка знайшов, перейшовши на бік більшовиків, для яких не було нічого святого, людського.
Максим Рильський зазначав, що оповідання Косинки «гарячі й трепетні, як те життя, по свіжих слідах якого вони писалися», З великим людським болем і з великою художньою силою описував митець значні суспільні злами й потрясіння, що коїлись в Україні. Слушною є думка Сергія Єфремова, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу.
Ця риса творчості письменника добре виявлена в одній із його ранніх новел «На золотих богів». У ній розкрито драму народу. Який змушений боронити свою волю, потім горіти у вогні завойовників-заброд («… одступило військо золотих богів, і на місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем…»). Письменник романтизує боротьбу селян проти північних завойовників («За погорілі наші хати, за кров братів і волю нашу – вперед!…»), показує незмірність того горя, яке несли українському селу розбої білогвардійських банд.
Значна частина прози Григорія Косинки заглиблена в ситуацію, що склалася в житті українців після перемоги більшовизму. Деякі люди повірили новій владі й намагалися прищепити її в народному житті. Це герої оповідань «Темна ніч», «Десять», «Товариш Гавриш», «Політика». З іронією пише Косинка про «товариша Гавриша», який «голого до голого спинами стулює, хоче з цього кооперацію робити». Чекає таких людей гірке розчарування. «Ех, приборкали нашу волю… Тліє душа, болить… Смерть, Сашо, смерть, Сашо»,
В інших оповіданнях письменник розвінчує пристосуванство і звироднілість самої ідеї більшовизму. Цей мотив був предметом осмислення в багатьох творах 20-х років. До нього зверталися Микола Хвильовий, П. Панч, А. Головко, О. Копиленко та ін. В «Анкеті» Григорій Косинка зобразив учорашнього бандита Антона Собачку, який втерся в довір’я до нового режиму, став головою сільради й очолив у селі боротьбу з бандитизмом. Люди, правда, не зовсім переконані в тому, що Антон переродився. Дивлячись на його п’яні бешкети й садистську поведінку в сім’ї, вони говорять: «Бандит був – бандит зостався…», «в банді крутився і тут крутиться…», «Собачка – бандитський намул, ім’я якому смерть». Однак зупинити його люди не наважуються, бо, злякані, не раз пересвідчувались, що для кожного, хто не до вподоби, у нього знайдеться куля.
«Ваш батько вписує душі, як у граматику», – каже баба Оксана Антоновим дітям. Вписує – тобто розстрілює. Антон завжди ходить озброєним до зубів, при нагоді й без нагоди повторюючи свій девіз: «Плювать мені на людей». Вершини в розвінчуванні Собачки Григорій Косинка досягає в епізоді, коли Антон заповнює анкету,, яка потрібна «головному уполномоченому». На запитання про партійність Собачка відповідає: «Безпартєйний, но чесно прийшов із банди Зеленого к Совєтской власті, когда сидів чотири місяці в особому отдєлі ( і як я тільки свою шкуру спас? От обдурив, а мені тепер однаково – хоч чорту служитиму…)».
Не важко зрозуміти, що такого «чорта» Собачка знайшов, перейшовши на бік більшовиків, для яких не було нічого святого, людського.
