"Дажбог" легенда аналіз

«Дажбог» легенда – зображує сина великого Сварога славетного Дажбога-Сонця, який володарював «над богами, над людьми і над усім світом»

“Дажбог” легенда аналіз

Тема: зображення сина великого Сварога славетного Дажбога-Сонця, який володарював «над богами, над людьми і над усім світом».

Ідея: уславлення величі, мужності Дажбога, який був богом даючим і караючим.

Основна думка: українці гордо іменували себе «Дажбожими внуками», надзвичайно пишаючись цим.

Дажбог – це бог сонця

Дажбог (Даждьбог, Сонце-бог) — за найдавніших часів бог сонця, світла й добра. На думку академіка Б. О. Рибакова, культ Дажбога сформувався за скіфських часів у VI—ІV ст. до н. е. На початку н. е. стає богом лісів, гаїв, байраків, садів тощо. Один з найголовніших персонажів української міфології.

У Києві ще за часів Трипільської культури (IV—II тисячоліття до н. е.) було велике капище Дажбога — на Дажбоговій горі (нині Хоревиця). За однією з легенд, Дажбог народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якого люди й нагодувалися. Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а батько його Сварог викував першого плуга. Коли Дажбог і Сварог почули про голод у країні росів, то повезли хліб голодуючим. Але по дорозі Чорнобогове військо знищило валку з хлібом, а Дажбога і Сварога посікли. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе, зробили богами.

Зображували Дажбога у вигляді антропоморфного Сонця. З давніх-давен сонцевський образ Дажбога малювали на вітрилах кораблів, що виходили із Санбатоса — Київської гавані на почайні. Таке зображення є першогербом Києва.