"Синдбад-мореплавець" скорочено

“Синдбад-мореплавець” короткий зміст ви можете прочитати в цій статті. Звісно переказ казки не донесе всіх деталей, тому казку краще читати повністю.

“Синдбад-мореплавець” скорочено

Арабська народна казка

“Синдбад-мореплавець” перша подорож скорочено

Тут ми знайомимося з багатим купцем з Багдада Синдбадом.
Одного разу йому захотілося своїми очима побачити чудеса і дивини інших країн. І ось Синдбад у дорозі. Через кілька днів найнятий ним корабель кинув якір біля порослого деревами і прекрасними квітами острова, який виявився рибою. Потривожена людьми риба опустилася на дно моря, при цьому загинуло багато купців з корабля. Синдбаду же вдалося врятуватися в кориті.
Незабаром хвилі винесли його до великого острова. Цар цього острова полюбив Синдбада, зробив його своїм наближеним, виконував всі його бажання. Багато цікавого побачив тут Синдбад, але весь час пам’ятав про свою батьківщину і постійно мріяв повернутися додому. Одного разу до пристані підійшов корабель.
Синдбад впізнав його: саме на ньому він відправився в подорож, навіть його товари виявилися неушкодженими в трюмі. Синдбад продав їх з великим прибутком, попрощався з царем острова і благополучно повернувся в Багдад.

“Синдбад-мореплавець” друга подорож скорочено

Але скоро Синдбаду наскучило сидіти на одному місці, і захотілося йому знову поплавати по морях. Знову накупив він товарів, відправився в Басру і вибрав великий міцний корабель. Два дня складали матроси в трюм товари, а на третій день капітан наказав підняти якір, і корабель вирушив у дорогу, його супроводжував попутній вітер.
Багато островів, міст і країн побачив Синдбад в цю подорож, і нарешті його корабель пристав до невідомого прекрасного острова, де текли прозорі струмки і росли густі дерева, обвішані важкими плодами.
Синдбад і його супутники, купці з Багдада, вийшли на берег погуляти і розбрелися по острову. Синдбад вибрав тінисте місце і присів відпочити під густою яблунею. Скоро йому захотілося їсти. Він вийняв з дорожнього мішка смажене курча і кілька коржів, які захопив із корабля, і закусив, а потім ліг на траву і зараз же заснув.
Коли він прокинувся, сонце стояло вже низько. Синдбад підхопився на ноги і побіг до моря, але корабля вже не було. Він поплив, і всі, хто був на ньому – і капітан, і купці, і матроси, – забули про Синдбада.
Бідний Синдбад залишився один на острові. Він гірко заплакав і сказав сам собі:
– Якщо в першу подорож я врятувався і зустрів людей, які привезли мене назад в Багдад, то тепер ніхто мене не знайде на цьому безлюдному острові.
До самої ночі стояв Синдбад на березі, дивився, чи не пливе вдалині корабель, а коли стемніло, він ліг на землю і заснув.
Вранці, зі сходом сонця, Синдбад прокинувся і пішов у глиб острова, щоб пошукати їжі та свіжої води. Час від часу він підіймався на дерева і оглядався навколо, але не бачив нічого, крім лісу, землі і води.
Йому ставало тоскно і страшно. Невже доведеться все життя прожити на цьому пустельному острові? Але потім, намагаючись підбадьорити себе, він говорив:
– Що толку сидіти і сумувати! Ніхто мене не врятує, якщо я не врятую себе сам.
Піду далі і, може бути, дійду до місця, де живуть люди.
Минуло кілька днів. І ось одного разу Синдбад вліз на дерево і побачив удалині великий білий купол, який сліпуче виблискував на сонці. Синдбад дуже зрадів і подумав: «Це, напевно, дах палацу, в якому живе цар цього острова. Я піду до нього, і він допоможе мені дістатися до Багдада ».
Синдбад швидко спустився з дерева і пішов вперед, не зводячи очей з білого купола. Підійшовши на близьку відстань, він побачив, що це не палац, а біла куля – така величезна, що верхівки її не було видно. Синдбад обійшов її кругом, але не побачив ні вікон, ні дверей. Він спробував влізти на верхівку кулі, але стінки були такі слизькі і гладкі, що Синдбаду не було за що вхопитися.
«Ось чудо! – Подумав Синдбад. – Що це за куля? »
Раптом все навколо потемніло. Синдбад глянув угору і побачив, що над ним летить величезний птах і крила його, немов хмари, затуляють сонце. Синдбад спочатку злякався, але потім згадав, що капітан його корабля розповідав, ніби на дальніх островах живе птах Рухх, яка годує своїх пташенят слонами. Синдбад відразу зрозумів, що біла куля – це яйце птиці Рухх. Він причаївся і став чекати, що буде далі. Птах Рухх, покружлявши в повітрі, опустилась на яйце, покрила його своїми крилами і заснула. Синдбада вона і не помітила.
А Синдбад лежав нерухомо біля яйця і думав: «Я знайшов спосіб вибратися звідси. Аби тільки птах не прокинулася ».
Він почекав трохи і, побачивши, що птах міцно спить, швидко зняв з голови тюрбан, розмотав його і прив’язав до ноги птиці Рухх. Вона й не ворухнулася – адже в порівнянні з нею Синдбад був не більший мурахи. Прив’язавшись, Синдбад влігся на нозі птиці і сказав собі:
«Завтра вона полетить зі мною і, може бути, перенесе мене в країну, де є люди і міста. Але якщо навіть я впаду і розіб’юся, все-таки краще померти відразу, ніж чекати смерті на цьому безлюдному острові ».
Рано вранці перед самим світанком птах Рухх прокинувся, з шумом розправив крила, голосно і протяжно скрикнув і здійнялася в повітря. Синдбад від страху заплющив очі і міцно вхопився за ногу птиці. Вона піднялася до самих хмар і довго летіла над водами і землями, а Синдбад висів, прив’язаний до її ноги, і боявся подивитися вниз. Нарешті птах Рухх став опускатися і, сівши на землю, склав крила. Тоді Синдбад швидко і обережно розв’язав тюрбан, тремтячи від страху, що Рухх помітить його і вб’є.
Але птаха так і не побачила Синдбада. Вона раптом схопила кігтями з землі щось довге і товсте і полетіла. Синдбад подивився їй услід і побачив, що Рухх відносить у пазурах величезну змію, довше і товще найбільшої пальми.
Синдбад відпочив трохи і озирнувся – і виявилося, що птах Рухх принесла його в глибоку і широку долину. Навколо стіни стояли величезні гори, такі високі, що вершини їх упиралися в хмари, і не було виходу з цієї долини.
– Я позбувся однієї біди і потрапив в іншу, ще гіршу, – сказав Синдбад, важко зітхаючи. – На острові були хоч плоди і прісна вода, а тут немає ні води, ні дерев.
Не знаючи, що йому робити, він сумно бродив по долині, опустивши голову. Тим часом над горами зійшло сонце й освітило долину. І раптом вся вона яскраво засяяла. Кожен камінь на землі блищав і переливався синіми, червоними, жовтими вогнями. Синдбад підняв один камінь і побачив, що це дорогоцінний алмаз, самий твердий камінь на світі, яким свердлять метали і ріжуть скло. Долина була сповнена алмазів, і земля в ній була алмазна.
І раптом звідусіль почулося шипіння. Величезні змії виповзали з-під каміння, щоб погрітися на сонці. Кожна з цих змій була більше найвищого дерева, і якби в долину прийшов слон, змії, напевно, проковтнули б його цілком.
Синдбад затремтів від жаху і хотів бігти, але бігти було нікуди і ніде було сховатися. Синдбад заметушився в усі сторони і раптом помітив маленьку печеру. Він забрався в неї поповзом й опинився прямо перед величезною змією, яка згорнулася клубком і грізно шипіла. Синдбад ще більше злякався. Він виповз із печери і притиснувся спиною до скелі, намагаючись не ворушитися. Він бачив, що немає йому порятунку.

І раптом прямо перед ним впав великий шматок м’яса. Синдбад підняв голову, але над ним нічого не було, крім неба і скель. Скоро зверху впав інший шматок м’яса, за ним третій. Тоді Синдбад зрозумів, де він знаходиться і що це за долина.
Давно-давно в Багдаді він чув від одного мандрівника розповідь про долину алмазів. «Ця долина, – говорив мандрівник, – знаходиться в далекій країні між гір, і ніхто не може потрапити в неї, бо туди немає дороги. Але купці, які торгують алмазами, придумали хитрість, щоб добувати каміння. Вони вбивають вівцю, ріжуть її на шматки і кидають м’ясо в долину. Алмази прилипають до м’яса, а в полудень в долину спускаються хижі птахи – орли і яструби, – хапають м’ясо і злітають з ним на гору. Тоді купці стуком і криками відганяють птахів від м’яса і віддирають прилиплі алмази; м’ясо ж вони залишають птахам і звірам ».
Синдбад згадав цю розповідь і зрадів. Він придумав, як йому врятуватися. Швидко зібрав він стільки великих алмазів, скільки міг понести з собою, а потім розпустив свій тюрбан, ліг на землю, поклав на себе великий шматок м’яса і міцно прив’язав його до себе. Не минуло й хвилини, як в долину спустився гірський орел, схопив м’ясо кігтями і піднявся на повітря. Долетівши до високої гори, він заходився клювати м’ясо, але раптом ззаду нього пролунали гучні крики і стукіт. Стривожений орел кинув свою здобич і полетів, а Синдбад розв’язав тюрбан і встав. Стук і гуркіт чулися все ближче, і скоро з-за дерев вибіг старий, товстий бородатий чоловік у одязі купця. Він бив палицею по дерев’яному щиту і кричав на весь голос, щоб відігнати орла. Не глянувши навіть на Синдбада, купець кинувся до м’яса і оглянув його з усіх боків, але не знайшов жодного алмаза. Тоді він сів на землю, схопився руками за голову і вигукнув:
– Що це за нещастя! Я вже цілого бика скинув в долину, але орли забрали всі шматки м’яса до себе в гнізда. Вони залишили тільки один шматок і, як навмисне, такий, до якого не прилипло жодного камінчика. О горе! О невдача!
Тут він побачив Синдбада, який стояв з ним поруч, весь в крові і пилу, босий і в розірваному одязі. Купець одразу перестав кричати і завмер від переляку. Потім він підняв свою палицю, закрився щитом і запитав:
– Хто ти такий і як ти сюди потрапив?
– Не бійся мене, поважний купець. Я не зроблю тобі зла, – відповів Синдбад. – Я теж був купцем, як і ти, але зазнав багато бід і страшних пригод. Допоможи мені вибратися звідси і потрапити на батьківщину, і я дам тобі стільки алмазів, скільки у тебе ніколи не було.
– А у тебе правда є алмази? – Запитав купець. – Покажи.
Синдбад показав йому свої камені і подарував найкращі з них. Купець зрадів і довго дякував Синдбада, а потім він покликав інших купців, які також добували алмази, і Синдбад розповів їм про всі свої нещастя.
Купці привітали його з порятунком, дали йому гарний одяг і взяли його з собою.
Вони довго йшли через степи, пустелі, рівнини і гори, і чимало чудес і дивин довелося побачити Синдбаду, поки він дістався до своєї батьківщини.
На одному острові він побачив звіра, якого називають каркаданн. Каркаданн схожий на велику корову, і у нього один товстий ріг посередині голови. Він такий сильний, що може носити на своєму розі великого слона. Від сонця жир слона починає танути і заливає каркаданну очі. Каркаданн сліпне і лягає на землю. Тоді до нього прилітає птиця Рухх і відносить його в пазурах разом зі слоном в своє гніздо.
Після довгої подорожі Синдбад нарешті дістався до Багдада.

Рідні з радістю зустріли його і влаштували свято з нагоди його повернення. Вони думали, що Синдбад загинув, і не сподівалися більше його побачити. Синдбад продав свої алмази і знову став торгувати, як колись.
Так закінчилося другу подорож Синдбада-мореплавця.

“Синдбад-мореплавець” третя подорож скорочено

Минув деякий час, і Синдбад вирішив побувати на надзвичайному, багатому і прекрасному острові Серендібе. Ось найняв він міцне судно, завантажив в нього свої товари і відправився в дорогу.
Через кілька днів почалася сильна буря. Течія віднесла корабель до Країни волохатих, з якої ще ніхто ніколи не повертався живим. На острові відразу ж тисячі маленьких волохатих чоловічків накинулись на судно, руйнуючи його і вбиваючи купців, які вирішили захищатися.
Синдбад і ще кілька купців вискочили на берег і попрямували в глиб острова, де зупинилися у величезному будинку. Господарем його виявився велетень-людожер. Він тут же засмажив і з’їв одного з мандрівників. Синдбад запропонував убити людожера, побудувати пліт і втекти з острова. Так і зробили, тільки чудовисько вдалося лише засліпити. Розлютившись, воно почало кидати камені в відпливаючий пліт, втопивши таким чином втікачів. І знову Синдбаду вдалося врятуватися разом з двома друзями. Море винесло їх до острова, де жив величезний змій, який одного за іншим з’їв обох купців. Завдяки своїй винахідливості (із залишків корабля Синдбад спорудив ящик, з якого змій не зміг його дістати), він вижив і в цій ситуації. На щастя, повз Острів пропливало судно, яке підібрало Синдбада і благополучно доставило додому.

“Синдбад-мореплавець” четверта подорож скорочено

Знову потягнуло Синдбада в чужі краї, найняв він хороший корабель і поплив у бік Індії. Після кількох днів плавання налетіла буря розбила судно, і лише Синдбаду і ще декільком купцям вдалося врятуватися на уламку дошки. Незабаром їх прибило до острова, царем якого був людожер, він відгодовував всіх чужинців як свиней, а потім їх з’їдав. Але Синдбаду пощастило втекти з цієї країни.
Він довго поневірявся і, нарешті, потрапив у володіння царя Тайгамуса, який дуже полюбив Синдбада, надавав йому різні милості, а одного разу запропонував йому одружитися з дочкою свого візира, для того, щоб залишитися на острові назавжди. Синдбад одружився, але лише через багато часу дізнався про місцевий звичай: з померлим чоловіком чи жінкою ховати живого. Минув деякий час, і дружина Синдбада померла, і, як він не просив, його поховали разом з нею в високій горі, де вже було безліч мерців. Здавалося, Синдбаду залишилося жити лише кілька днів, але удача знову посміхнулася йому: він побачив у темряві могили промінь сонця і пішов на нього. Це був великий отвір з виходом на море. У печері він набрав безліч коштовностей з мерців і став чекати якого-небудь корабля, який і показався через кілька днів. Його підібрали, і через місяць Синдбад благополучно прибув додому.

“Синдбад-мореплавець” пята подорож скорочено

І на цей раз найняв Синдбад міцне судно, завантажив в нього свої товари і відправився в дорогу. Через кілька днів корабель наблизився до скелястого острова, посеред якого височів величезний білосніжний купол. Купці кинулися до купола і, незважаючи на вмовляння Синдбада, розбили його. Там виявилося пташеня птиці Рухх, якого тут же засмажили і з’їли. Птаха Рухх помстилась людям: кинула в корабель величезний шматок скелі. Всі загинули, лише Синдбаду вдалося врятуватися на уламках корабля. Хвилі принесли його до острова, де Синдбад через своє добре серце виявився рабом злобного дідка. Кмітливість знову допомогла Синдбаду уникнути злої долі, і він опинився у великому торговому місті, де зустрів земляка Мансура, який врятував його від неминучої смерті і вказав вірний спосіб заробити величезні статки. Розбагатівши, друзі найняли великий корабель, наповнили його золотом і коштовностями, і з тим повернулися додому в Багдад.

“Синдбад-мореплавець” шоста подорож скорочено

Але пройшло трохи часу, і Синдбаду знову захотілося поїхати в чужі країни. Швидко зібрався Синдбад і поїхав в Басру. Знову вибрав він собі хороший корабель, набрав команду матросів і пустився в дорогу.
Двадцять днів і двадцять ночей плив його корабель, його супроводжував попутній вітер. А на двадцять перший день піднялася буря, і пішов сильний дощ, від якого промокли в’юки з товарами, складені на палубі. Корабель почало кидати з боку в бік, як пір’їнка. Синдбад і його супутники дуже злякалися. Вони підійшли до капітана і запитали його:
– О, капітан, скажи нам, де ми знаходимося і чи далеко земля?
Капітан корабля затягнув пояс тугіше, вліз на щоглу і подивився на всі боки. І раптом він швидко спустився з щогли, зірвав з себе тюрбан і почав голосно кричати і плакати.
– О, капітан, в чому справа? – Запитав його Синдбад.
– Знай, – відповів капітан, – що прийшла наша остання година. Вітер відігнав наш корабель і закинув його в невідоме море. До всякого кораблю, який досягає цього моря, виходить з води риба і ковтає його з усім, що на ньому є.
Не встиг він ще договорити ці слова, як корабель Синдбада почав підніматися на хвилях і опускатися, і подорожні почули страшний рев. І раптом до корабля підпливла риба, подібна високій горі, а за нею інша, ще більше першої, і третя – така величезна, що дві інші здавалися перед нею крихітними, і Синдбад перестав розуміти, що відбувається, і приготувався померти.
І третя риба роззявила пащу, щоб проковтнути корабель і всіх, хто був на ньому, але раптом піднявся сильний вітер, корабель підняло хвилею, і він понісся вперед. Довго мчав корабель, гнаний вітром, і, нарешті, налетів на скелястий берег і розбився. Всі матроси і купці потрапляли в воду і потонули. Тільки Синдбаду вдалося зачепитися за скелю, що стирчала з води біля самого берега, і вибратися на сушу.
Він озирнувся і побачив, що знаходиться на острові, де було багато дерев, птахів і квітів. Довго блукав Синдбад по острову в пошуках прісної води і, нарешті, побачив невеликий потічок, який тік по галявинці, зарослій густою травою. Синдбад напився води з струмка і поїв коріння. Відпочивши трохи, він пішов за течією струмка, і струмок привів його до великої ріки, швидкої і бурхливі. На берегах річки росли високі, розлогі дерева – тек, алое і сандал.
Синдбад приліг під деревом і заснув. Прокинувшись, він трохи підкріпився плодами і корінням, потім підійшов до річки і став на березі, дивлячись на її швидку течію.
«У цієї річки, – сказав він собі, – має бути початок і кінець. Якщо я зроблю маленький пліт і попливу на ньому по річці, вода, може бути, принесе мене до якогось міста ».
Він набрав під деревами товстих сучків і гілок і зв’язав їх, а зверху поклав кілька дощок – уламків кораблів, які розбилися у берега. Таким чином вийшов чудовий пліт. Синдбад зіштовхнув пліт в річку, став на нього і поплив. Течія швидко несла пліт, і незабаром Синдбад побачив перед собою високу гору, в якій вода пробила вузький прохід. Синдбад хотів зупинити пліт або повернути його назад, але вода була сильнішою його і втягнула пліт під гору. Спочатку під горою було ще світло, але чим далі течія несла пліт, тим ставало темніше. Нарешті настала глибока темрява. Раптом Синдбад боляче вдарився головою об камінь. Прохід робився все нижче і тісніше, і пліт терся боками об стіни гори. Скоро Синдбаду довелося стати на коліна, потім на карачки: пліт ледве-ледве рухався вперед.
«А раптом він зупиниться? – Подумав Синдбад. – Що я тоді робитиму під цією темною горою? »
Синдбад не відчував, що течія все-таки штовхала пліт вперед.
Він ліг на дошки обличчям вниз і закрив очі – йому здавалося, що стіни гори ось-ось розчавлять його разом з його плотом.
Довго пролежав він так, кожну хвилину чекаючи смерті, і, нарешті, заснув, ослабшавши від хвилювання і втоми.
Коли він прокинувся, було світло, і пліт стояв нерухомо. Він був прив’язаний до довгої палиці, уткнутої в дно річки біля самого берега. А на березі стояла юрба людей. Вони вказували на Синдбада пальцями і голосно розмовляли між собою на якійсь незрозумілій мові.
Побачивши, що Синдбад прокинувся, люди на березі розступилися, і з натовпу вийшов високий старий з довгою сивою бородою, одягнений у дорогий халат. Він привітно сказав щось Синдбаду, простягаючи йому руку, але Синдбад кілька разів похитав головою на знак того, що не розуміє, і сказав:
– Що ви за люди, і як називається ваша країна?
Тут все на березі закричали: «Араб, араб!», І другий старий, одягнений ще нарядніше першого, підійшов до самої води і сказав Синдбаду на чистій арабській мові:
– Мир тобі, чужинець! Хто ти будеш, і звідки ти прийшов? З якої причини ти прибув до нас і як знайшов дорогу?
– А ви самі хто такі, і що це за земля?
– О, брат мій, – відповів старий, – ми мирні землероби. Ми прийшли за водою, щоб полити наші посіви, і побачили, що ти спиш на плоту, і тоді ми зловили твій пліт і прив’язали його у нашого берега. Скажи мені, звідки ти, і навіщо ти до нас приплив?
– О, пане, – відповів Синдбад, – прошу тебе, дай мені поїсти і напої мене, а потім питай про що хочеш.
– Ходімо зі мною в мій будинок, – сказав старий.
Він відвів Синдбада до себе додому, нагодував його, і Синдбад прожив у нього кілька днів. І от якось вранці старий сказав йому:
– О брате мій, чи не хочеш ти піти зі мною на берег річки і продати свій товар?
«А який у мене товар?» – Подумав Синдбад, але все-таки вирішив піти зі старим на річку.
– Ми знесемо твій товар на ринок, – продовжував старий, – і якщо тобі дадуть за нього гарну ціну, ти його продаси, а якщо ні – залишиш собі.
– Гаразд, – сказав Синдбад і пішов за старим. Прийшовши на берег річки, він глянув на те місце, де був прив’язаний його пліт, і побачив, що плоту немає.
– Де мій пліт, на якому я приплив до вас? – Запитав він старого.
– Ось, – відповів старий і вказав пальцем на купу палиць, звалених на березі. – Це і є твій товар, і дорожче його немає нічого в наших країнах. Знай, що твій пліт був зв’язаний зі шматків дорогоцінного дерева.
– А як же я повернуся звідси на батьківщину в Багдад, якщо у мене не буде плота? – Сказав Синдбад. – Ні, я не продам його.
– О, друже мій, – сказав старий, – забудь про Багдад і про свою батьківщину. Ми не можемо відпустити тебе. Якщо ти повернешся в свою країну, ти розкажеш людям про нашу землю, і вони прийдуть і підкорять нас. Не думай же про те, щоб виїхати. Живи у нас і будь нашим гостем, поки не помреш, а твій пліт ми з тобою продамо на ринку, і за нього дадуть стільки їжі, що тобі вистачить на все життя.
І бідний Синдбад виявився на острові бранцем. Він продав на ринку сучки, з яких був пов’язаний його пліт, і отримав за них багато дорогоцінних товарів. Але це не радувало Синдбада. Він тільки й думав про те, як би повернутися на батьківщину.
Багато днів прожив він у місті на острові у старого; немало друзів завелося у нього серед жителів острова. І ось одного разу Синдбад вийшов з дому погуляти і побачив, що вулиці міста спорожніли. Він не зустрів жодного чоловіка – тільки діти і жінки траплялися йому на дорозі.

Синдбад зупинив одного хлопчика і запитав його:
– Куди пропали всі чоловіки, які живуть в місті? Або у вас війна?
– Ні, – відповів хлопчик, – у нас не війна. Хіба ти не знаєш того, що у всіх великих чоловіків на нашому острові щороку виростають крила і вони відлітають з острова? А через шість днів вони повертаються, і крила у них відпадають.
І правда, через шість днів всі чоловіки знову повернулися, і життя в місті пішло як і раніше.
Синдбаду теж дуже захотілося політати по повітрю. Коли минуло ще одинадцять місяців, Синдбад вирішив попросити кого-небудь зі своїх приятелів взяти його з собою. Але скільки він не просив, ніхто не погоджувався. Тільки його кращий друг, медник з головного міського ринку, нарешті, вирішив виконати прохання Синдбада і сказав йому:
– Наприкінці цього місяця приходь до гори близько міських воріт. Я буду чекати тебе біля цієї гори і візьму тебе з собою.
У призначений день Синдбад рано зранку прийшов на гору. Медник вже чекав його там. Замість рук у нього були широкі крила з блискучих білих пір’їн.
Він велів Синдбаду сісти до нього на спину і сказав:
– Зараз я полечу з тобою над землями, горами і морями. Але пам’ятай умову, яку я тобі скажу: поки ми будемо летіти – мовчи і не вимовляй жодного слова. Якщо ти розкриєш рот, ми обидва загинемо.
– Добре, – сказав Синдбад. – Я буду мовчати.
Він виліз міднику на плечі, і той розгорнув крила і злетів високо в повітря. Довго летів він, піднімаючись все вище і вище, і земля внизу здавалася Синдбаду не більш чашки, кинутої в море.
І Синдбад не міг втриматися і вигукнув:
– Ось чудо!
Не встиг він вимовити ці слова, як крила людини-птаха безсило повисли і він почав поволі падати вниз.
На щастя Синдбада, вони в цей час якраз пролітали над якоюсь великою рікою. Тому Синдбад не розбився, а тільки забився о воду. Зате міднику, його приятелеві, довелося погано. Пір’я на його крилах намокло, і він каменем пішов на дно.
Синдбаду вдалося допливти до берега і вийти на сушу. Він зняв з себе мокрий одяг, вичавив його і озирнувся, не знаючи, в якому місці землі він знаходиться. І раптом з-за каменя, що лежав на дорозі, виповзла змія, що тримала в пащі людину з довгою сивою бородою. Цей чоловік махнув руками і голосно кричав:
– Врятуйте! Тому, хто врятує мене, я віддам половину мого багатства!
Недовго думаючи Синдбад підняв з землі важкий камінь і кинув його в змію. Камінь перешиб змію навпіл, і вона випустила з пащі свою жертву. Чоловік підбіг до Синдбада і вигукнув, плачучи від радості:
– Хто ти, о, добрий чужинець? Скажи мені, як твоє ім’я, щоб мої діти знали, хто врятував їх батька.
– Моє ім’я – Синдбад-Мореплавець, – відповів Синдбад. – А ти? Як тебе звуть і в якій землі ми перебуваємо?
– Мене звуть Хасан-ювелір, – відповів чоловік. – Ми перебуваємо в єгипетській землі, недалеко від славного міста Каїра, а ця річка – Ніл. Підемо до мене в будинок, я хочу нагородити тебе за твою добру справу. Я подарую тобі половину моїх товарів і грошей, а це немало, так як я вже п’ятдесят років торгую на головному ринку і давно перебуваю старшиною каїрських купців.
Хасан-ювелір дотримав слово і віддав Синдбаду половину своїх грошей і товарів. Інші ювеліри теж хотіли нагородити Синдбада за те, що він врятував їх старшину, і у Синдбада виявилося стільки грошей і коштовностей, скільки у нього ніколи ще не бувало. Він купив найкращих єгипетських товарів, навантажив усі свої багатства на верблюдів і вийшов з Каїра в Багдад.
Після довгого шляху він повернувся в своє рідне місто, де його вже не сподівалися побачити живим.
Дружина і приятелі Синдбада підрахували, скільки років він подорожував, і виявилося – двадцять сім років.
– Досить тобі їздити по чужих країнах, – сказала Синдбаду його дружина. – Залишайся з нами і не їдь більше.
Всі так вмовляли Синдбада, що він, нарешті, погодився і дав клятву більше не подорожувати. Довго ще ходили до нього багдадські купці слухати розповіді про його дивовижні пригоди, і він жив щасливо, поки не прийшла до нього смерть.
Ось все, що дійшло до нас про подорожі Синдбада-мореплавця.