"Гаї шумлять" аналіз
“Гаї шумлять” аналіз вірша Павла Тичини викладений в цій статті.
“Гаї шумлять” аналіз
Тема: Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи.
Ідея: Заклик до творення добра й краси.
Основна думка – Кожна людина відчуває природний світ своєрідно
Жанр – Пейзажна лірика
Художні засоби “Гаї шумлять”
- порівняння “купаючи мене, мов ластівку”, “ген неба край – як золото”, “ріка мов золото-поколото”, “ріка, як музика”
- епітети (шепіт трав голублячий, “іду зворушений”…)
- метафори – “гаї шумлять”, “хмарки біжать”, “дзвін гуде”, “думки пряде”, “шепіт трав”, “мріє гай”, “горить-тремтить ріка”
Образи | Художні засоби, приклади |
Гаї, гай | Шумлять; мріє над річкою (метафора) |
Хмарки | Біжать (метафора) |
Дзвін | Гуде, думки пряде — Над нивами (метафора) |
Ниви | Ниви-приливи (метафора) |
Трави | Тихий шепіт трав голублячий (епітети з метафорою) |
Небо | Неба край — як золото (порівняння) |
Ріка | Горить-тремтить ріка, як музика (метафора з порівнянням) |
Автор (ліричний герой) | Я йду, іду — зворушений (епітет) |
Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П.Тичини “Гаї шумлять”. Твір сповнений світла, радості, повноти життя.
Ліричний герой сприймає навколишнє середовище як подарунок природи-шум гаїв, хмарки в небі, гудіння звону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення-завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски, Ніби розколовся навпіл сонячний диск-одна частинка у небі, а друга-на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення краси й добра.
Вірш перейнятий радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, любується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби «розмовляє» з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплення яскравими барвами, гармонією вічно рухливої природи. А чи не є це пасивне замилування природою? Нічого спільного з пасивністю тут немає. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета («душі моїй так весело»), збуджує в нього найкращі почуття, викликає спражню музику в душі.