Розкриття моральних якостей людини в оповіданні Олени Пчілки «Сосонка»
Багато захопливих книжок для дітей написала Олена Пчілка. Її твори навчають нас любити Україну, бути її патріотами. Добру працю Олени Пчілки можна охарактеризувати народним прислів’ям: «Родюча, як земля, а робоча — як бджола».
З давніх-давен у багатьох народів Новий рік зустрічали з вічнозеленою сосною. Кажуть, що ця лісова красуня — благословенне дерево, а тому воно вічнозелене й радісно шумить.
В оповіданні «Сосонка» Олена Пчілка відтворила світ людини і природи. Вона показала, що дерево, як і людина, може відчувати, сумувати, страждати, радіти…
На початку твору ми бачимо, як сосонка величається, красується перед своїми сусідками, березами та липками: «Стоїте деркачами?.. Ой світе мій, яка ж я гарна та велична!» Весь час вона підкреслювала свою красу і шляхетність.
Та недовго втішалася наша сосонка: спочатку її зрубали, один вечір помилувалися, викинули, а потім поставили замість віхи. Але таке трапляється не тільки з природою, а й з людьми часто буває. Учора вона була така велична, а сьогодні нікому не потрібна.
У цьому творі поєднується реальне і казкове. Людина виявила себе байдужою до природи. Я замислююсь: «А чи варто було знищувати дерево заради одного святкового вечора?» Мені шкода згаслої краси сосонки.
Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він покинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».
З давніх-давен у багатьох народів Новий рік зустрічали з вічнозеленою сосною. Кажуть, що ця лісова красуня — благословенне дерево, а тому воно вічнозелене й радісно шумить.
В оповіданні «Сосонка» Олена Пчілка відтворила світ людини і природи. Вона показала, що дерево, як і людина, може відчувати, сумувати, страждати, радіти…
На початку твору ми бачимо, як сосонка величається, красується перед своїми сусідками, березами та липками: «Стоїте деркачами?.. Ой світе мій, яка ж я гарна та велична!» Весь час вона підкреслювала свою красу і шляхетність.
Та недовго втішалася наша сосонка: спочатку її зрубали, один вечір помилувалися, викинули, а потім поставили замість віхи. Але таке трапляється не тільки з природою, а й з людьми часто буває. Учора вона була така велична, а сьогодні нікому не потрібна.
У цьому творі поєднується реальне і казкове. Людина виявила себе байдужою до природи. Я замислююсь: «А чи варто було знищувати дерево заради одного святкового вечора?» Мені шкода згаслої краси сосонки.
Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він покинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».
