Селянські звичаї, побут, традиції українців за вивченими творами Т. Шевченка та І. Франка
Великі сини України Т. Шевченко та І. Франко вийшли з народу. Своїми творами, талантом вони заслужили всенародну шану.
Переді мною Шевченків «Кобзар». Цю безсмертну книгу читали ще сучасники Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.
Справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був написаний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців — це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому стала народною піснею.
Інша пейзажна поезія «За сонцем хмаронька пливе» пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальовничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, туман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог. Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклорних творів.
Досить вдало змальовує звичаї і побут українського народу у своїх творах
І. Франко. Сам автор писав: «Я найбільше люблю свого «Лиса Микиту», тому що я його написав для своїх дітей». Казкові герої живуть з нами з дитинства, допомагають розрізняти добро і зло, смішне і страшне.
Хвалькуватість та пихатість, нечесність, хитрування — це риси цього казкового персонажа. Все це викликає у нас сміх та осуд. Ця казка подібна до народних. Тут є багато приказок:
Крутився, мов муха в окропі.
Заграло серце.
Аж око в’януло.
Мов полуда з очей спала.
Отже, твори Шевченка і Франка по-справжньому народні. Вони виховують у нас почуття гордості за свою країну, її культурну спадщину.
Переді мною Шевченків «Кобзар». Цю безсмертну книгу читали ще сучасники Шевченка, а сьогодні перечитуємо ми, діти XXI століття.
Справжнім шедевром є вірш «Садок вишневий коло хати…», який був написаний далеко від Батьківщини. Шевченко змальовує традиції українців — це дружна сім’я, де є гармонія людини і природи. Ми бачимо садок вишневий, батьківську хату, сім’ю, що вечеряє коло хати… І чуємо, як хрущі над вишнями гудуть, тьохкає соловейко, співають дівчата. Ця поезія дуже милозвучна, тому стала народною піснею.
Інша пейзажна поезія «За сонцем хмаронька пливе» пройнята смутком. Адже розлука з рідним краєм тільки посилює спогади про батьківську хату, мальовничу природу. Шевченко вживає такі епітети: синє море, хмаронька рожева, туман сивий. Метафори: серце одпочине, туман оповиє душу. Порівняння: мов мати дитину, неначе ворог. Все це надає віршові поетичності і наближує до фольклорних творів.
Досить вдало змальовує звичаї і побут українського народу у своїх творах
І. Франко. Сам автор писав: «Я найбільше люблю свого «Лиса Микиту», тому що я його написав для своїх дітей». Казкові герої живуть з нами з дитинства, допомагають розрізняти добро і зло, смішне і страшне.
Хвалькуватість та пихатість, нечесність, хитрування — це риси цього казкового персонажа. Все це викликає у нас сміх та осуд. Ця казка подібна до народних. Тут є багато приказок:
Крутився, мов муха в окропі.
Заграло серце.
Аж око в’януло.
Мов полуда з очей спала.
Отже, твори Шевченка і Франка по-справжньому народні. Вони виховують у нас почуття гордості за свою країну, її культурну спадщину.
