Яка з балад мені найбільше запам’яталась
Власне кажучи, це не зовсім традиційна балада за формою. Тут немає звичного сюжету — розповіді про якусь історичну подію, про славетного героя. Мабуть, її можна було б назвати піснею, особливо — кинувши оком на сторінки: куплет — приспів, навіть ритміка різна, навіть повтори і однаковий початок окремих рядків.
Спробуємо прочитати цей твір ще раз, а краще — уявити його на сцені.
Гітара, різкуватий голос автора, карбовані рядки героїко-романтичного тексту. І його особистість — а це дійсно неординарна людина: поет, співак, актор Володимир Висоцький — висвітлює сюжет.
Це не розповідь про якийсь історичний факт, подію — це розповідь про свій шлях до книжок, до літератури. Ні, мабуть, просто про літературу у своєму — нашому — моєму житті.
Це дуже співзвучно моєму серцю:
Жили книжные дети, не знавшие битв,
Задыхались от мелких своих катастроф.
<…> Мы же книги глотали,
Пьянея от строк.
Липли волосы нам на вспотевшие лбы,
И сосало под ложечкой сладко от фраз,
И пьянил наши головы запах борьбы,
Со страниц пожелтевших слетая на нас.
Так було у мене й у тебе: живеш рядками книг, входиш у коло їхніх героїв, приміряєш на себе їхні вчинки, випробування. Це дійсно пережив кожен з, нас, стоячи пліч-о-пліч з мушкетерами, захищаючи до останньої краплини крові фортецю, ідучи в розвідку, відкриваючи таємницю, мандруючи у невідоме… Але настає мить, коли ти стаєш не пасивним читачем, спостерігачем здалеку. Вогник літературного полум’я загоряється в тобі самому. Ти стаєш справжнім героєм справжніх подій — тобто стаєш людиною:
Разберись, кто ты — трус
Иль избранник судьбы,
И попробуй на вкус
Настоящей борьбы.
И когда рядом рухнет израненный друг,
И когда ты без кожи останешся вдруг
Оттого, что убили его — не тебя, —
Ты поймешь, что узнал,
Отличил, отыскал…
Велику роль у цьому ставленні, формуванні твого “я” відіграє саме література. Той вогник, що освітлює твою душу, зігріває й загартовує, світить дороговказною зіркою:
Если, путь прорубая отцовским мечом,
Ты соленые слезы на ус намотал,
Если в жарком бою испытал, что почем, —
Значит, нужные книги ты в детстве читал!
Зустрічі з головними книгами життя, місцю Літератури в житті Людини присвячено “Баладу про боротьбу” Володимира Висоцького.
Спробуємо прочитати цей твір ще раз, а краще — уявити його на сцені.
Гітара, різкуватий голос автора, карбовані рядки героїко-романтичного тексту. І його особистість — а це дійсно неординарна людина: поет, співак, актор Володимир Висоцький — висвітлює сюжет.
Це не розповідь про якийсь історичний факт, подію — це розповідь про свій шлях до книжок, до літератури. Ні, мабуть, просто про літературу у своєму — нашому — моєму житті.
Це дуже співзвучно моєму серцю:
Жили книжные дети, не знавшие битв,
Задыхались от мелких своих катастроф.
<…> Мы же книги глотали,
Пьянея от строк.
Липли волосы нам на вспотевшие лбы,
И сосало под ложечкой сладко от фраз,
И пьянил наши головы запах борьбы,
Со страниц пожелтевших слетая на нас.
Так було у мене й у тебе: живеш рядками книг, входиш у коло їхніх героїв, приміряєш на себе їхні вчинки, випробування. Це дійсно пережив кожен з, нас, стоячи пліч-о-пліч з мушкетерами, захищаючи до останньої краплини крові фортецю, ідучи в розвідку, відкриваючи таємницю, мандруючи у невідоме… Але настає мить, коли ти стаєш не пасивним читачем, спостерігачем здалеку. Вогник літературного полум’я загоряється в тобі самому. Ти стаєш справжнім героєм справжніх подій — тобто стаєш людиною:
Разберись, кто ты — трус
Иль избранник судьбы,
И попробуй на вкус
Настоящей борьбы.
И когда рядом рухнет израненный друг,
И когда ты без кожи останешся вдруг
Оттого, что убили его — не тебя, —
Ты поймешь, что узнал,
Отличил, отыскал…
Велику роль у цьому ставленні, формуванні твого “я” відіграє саме література. Той вогник, що освітлює твою душу, зігріває й загартовує, світить дороговказною зіркою:
Если, путь прорубая отцовским мечом,
Ты соленые слезы на ус намотал,
Если в жарком бою испытал, что почем, —
Значит, нужные книги ты в детстве читал!
Зустрічі з головними книгами життя, місцю Літератури в житті Людини присвячено “Баладу про боротьбу” Володимира Висоцького.
