"Говорюща риба" проблематика

“Говорюща риба” Емма Андієвська проблематика

Емма Андрієвська у своїй притчі порушує низку важливих проблем.

Проблема індивідуальності. Е. Андієвська порушує у творі питання про те, якою є доля унікуму в суспільстві, яке не готове до його сприйняття, і хто винен у тому, що інакшість приречена на вигнання й загибель. За законом природи, риби мусять мовчати, проте сталося так, що «серед табунів мовчазної риби… народи­лася балакуща риба». Та, за звичаєм, сіра маса такого іншого має за божевільного, не визнаючи його унікальності чи геніальності. «Говорющих риб», як правило, жахаються і соромляться; ви­ нятковість заважає і дратує посередностей: «ба­ лакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб’ячу».

Проблема сили слова. Чи не виступає «гово­рюща» риба поетом, коли розмірковує над тим, «яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду», і чи не є це слово першим серед риб? Пророк часто буває не визнаним за життя. Водночас мудрість завжди цурається марного базікання. Зрештою, на бульбашки можна дивитися по-різному: як на кольорові (естетичний аспект) і як на порожні (марнославство).

Проблема вимушеної еміграції. Молода й недосвідчена рибина не здатна збагнути, чим загрожує їй спроба порушувати традиції, не могла усвідомити того, чого побоювалися старі та му­дрі мешканці водойми. Так чи інакше вона стає ворогом, доля якого тепер одна – еміграція. По суті рибу, яка, як відомо, без води не жилець, за­ лишають напризволяще, примусово виселяючи з водойми; тож вона змушена пристосовуватися до нових умов і пізнавати світ по-новому

Проблема дружби. Незвичайна риба, яка до цього часу розмовляла з тими, хто того зовсім не хотів, і дивакуватий чоловік, який мовчить із тими, з ким треба говорити, подружилися. Вигнана з води рибина допомагає людині ловити своїх; рибалка не має порозуміння ні з жінкою, ні з колегами по ремеслу і знаходить спільну мову лише з рибою. Вона тепер для нього важливіша за родину. Проте чоловік усе-таки не уважний до свого друга: зумівши почути голос риби, він не помітив, що риба не така, як люди, і потребує особливого представлення. Так само рибина не здатна була усвідомити, що в людських очах вона може видатися звичайним уловом. Рибалка і риба, будучи різними, так і не змогли до кінця зрозуміти ані одне одного, ані того, що риби і люди – не одне й те саме. Врешті, незвичайна дружба закінчується для риби смертю, а для її товариша – божевіллям. Один вигнанець поми­рає, другий – народжується. Тепер він шукає риб’ячого товариства, але ж чоловік – не риба.

Проблема взаєморозуміння в сім’ї. Шакал слушно зауважує: «…він [чоловік] ніколи не гуто­ рив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключено, що жінка його просто ніколи не слухала». З одного боку, можна осуджувати дружину, яка є настільки приземленою, що не здатна помітити нічого, окрім хатніх клопотів, і весь час дорікає чоловікові за його недолугість. А з іншого – хто ще, як не чоловік, винен у тому, що його жінці ніколи і вгору глянути, не те що думати про високе.

Проблема поділу на «свій» / «чужий». Говорюща риба сяк-так приживається на березі. Єдине, чого їй не вистачає, – когось, із ким мож­на було б поговорити, тому рибка намагається знайти товариша серед рибалок. Віднині вона ототожнює себе з рибалками, причому за таки­ми ознаками, як мова і ноги, чим, звісно, не во­лодіють звичайні риби. Чому ж тоді їй так важ­ко зійтися з гуртом рибалок, коли ті так до неї подібні? Може, справа тут не в «балакущості»? Оповідь каже, що розмовляти рибина вміла від народження, але нічого не згадує ані про плавники, ані про ноги. Про останні йшлося лише тоді, коли вигнанця викинули на берег і «поставили на ноги». Можливо, вихід на сушу означає, що настав час обирати: риба ти чи не риба. Віднині рибина уже не плаває під водою, а «ходить по бе­ резі», навіть знайомитися з рибалкою вона, «зірвавшись на ноги, підійшла». Та про те, що говорюща риба, позбавившись риб’ячої суті, не стала людиною, свідчить і гурт рибалок, і жінка, яка, зрештою, засмажила свого невпізнаного гостя. Виходить, той, хто чужий серед своїх, серед чу­ жих своїм не стане. Особливо якщо цей чужак, цілком можливо, зрадник, адже «риба допома­гала рибалці вибирати добрі місця для ловитви, розповідала, що діється на воді й під водою». А святкова пляшка, за якою друзі так любили «по­гуторити», діставалась їм тільки тоді, коли був гарний улов, тобто пригощалася рибка коштом від продажу своїх родичів. Лише змусивши за­мовкнути навіки, рибину певним чином іденти­фікували: «вона стала такою, як і решта її бра­тів і сестер», от тільки від голосу її залишилась порожня булька. А якщо мова – основна ознака людини, то, не відбувшись у слові, риба за життя і як рибу себе втратила, і людиною не стала.

Короткий зміст твору та аналіз казки “Говорюща риба” допоможуть підготуватися до уроку та зрозуміти, які проблеми Емма Андрієвська хотіла розкрити.