Поетичне відтворення картин природи у вірші „Сон” - варіант 1

Двадцятичотирьохрічним юнаком Павло Грабовський був засланий до Східного Сибіру за те, що у своїх творах виражав народницькі ідеї, засуджував зло і насильство, заступався за бідних і нещасних.

Умови існування в тюрмі нестерпні. Думки поета линуть на Батьківщину.

   Зелений гай, пахуче поле

   В тюрмі приснилися мені, —

скрикує душа юнака, страждаючи від туги за рідним селом. Україна постає перед ним в усій красі: широкий, наче море, луг, садок у веселу літню пору. Все, здавалося б, таке світле, лагідне. Але на фоні чарівної природи страждання людські:

   ... в хаті... там знудилась мати,

   Ізнудьгувалася сестра.

Мабуть, важка праця та постійна нужда вбили її надію на щастя, зігнули молодий ще стан. Личко дівчини поблідло, навіть очі згасли, очі, через які на світ дивиться душа людини.

Поет глибоко переживає страждання матері і сестри:

   І я заплакав опівночі

   І, гірко плачучи, проснувсь.

Павло Грабовський у тюрмі згадує рідну природу, матір, сестру. Серце поета не так болить про власні страждання, як про долю Батьківщини, а також рідних людей.