Спогади, туга, любов (за віршем „Видиш, брате мій...”)

Твори Богдана Лепкого, які повернулися в Україну, читаються з великою цікавістю. Літературний спадок поета — це втілення української культури, історії з прадавніх часів до середини XX століття.

Богдану Лепкому довелося мешкати в Кракові. Там поет спостерігав драматичні картини життя українців, які саме через це місто рушали у незнані світи на пошуки кращої долі. Ці спостереження згодом вилилися в поезії „Видиш, брате мій...”, яка справедливо вважається одним із шедеврів української лірики.

Не раз поет бачив у надвечірньому небі журавлів, які сумно курличуть, залишаючи рідний край. Ці птахи нагадали йому земляків-українців, які змушені від'їжджати з країни своїх батьків. Рядки поезії сповнені меланхолічним настроєм:

   Чути: кру! кру! кру!

   В чужині умру,

   Заки море перелечу,

   Крилонька зітру...

Ламаються стрункі журавлині ключі. Знесилені птахи падають. Вітер б'є в очі. Так складають голівоньки в чужих краях і співвітчизники. У серці поета народжувалися зворушливі рядки про українських емігрантів „Збридло серце, збридла любов, отруєне тіло, і крила вже поламані”. У цій безнадії, навздогін журавлям поет каже, що слід журавлиного клину губиться в синіх хмарах, і їхній шлях безкінечний.

У кожному рядку вірша „Видиш, брате мій...” звучить безмежна трагедія людини, яка раз і назавжди втрачає Батьківщину. Чи отримає ця людина своє щастя? Чи просто зробиться ще однією жертвою ностальгії?

Брат поета поклав цей вірш на музику, і пісня скоро облетіла весь український світ. Коли почалася весна, у бій за волю пішов легіон січових стрільців і поніс цю пісню на Україну. За кривавих років Першої світової війни віршу „Видиш, брате мій...” судилося стати народною піснею. Популярність її поширювалася. Слухачі та виконавці відчували, що це — реквієм тим, хто поліг на полі слави.

Понад вісімдесят років вірш Богдана Лепкого “Видиш, брате мій...” нагадує нам про трагічну долю українців, що змушені були їхати в невідомість, аби тільки не померти з голоду, а навздогін їм гіркими слізьми плакала рідна земля. Понад вісімдесят років цей вірш побутує як народна пісня, бентежачи душу кожного українця, в якому куточку планети він би мешкав.