Характеристика Павлуся з оповідання «Скарб»
З давніх-давен майже кожна людина замислювалася над тим, що ж таке щастя. Дехто вважає за щастя постійно бути учасником пригод та мандрів, хтось своє щастя бачить у добробуті та багатстві, а хтось його розуміє, як присутність друзів та щастя близьких людей. Хтось мріє стати відомим співаком, а хтось бачить себе видатним спортсменом або популярним стилістом. Більшість людей вважає, що щастя, перш за все, полягає у великих грошах та матеріальних благах. Але історія Павлуся, головного героя оповідання українського письменника О. Стороженка доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Хоч Павлусеві і таланило майже в усьому, але особисто я б такого щастя не захотіла.
В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, навіть повернутися з боку набік йому ліньки, навіть на вечорниці йти не хочеться.
Якось на свята сільські парубки забиралися піти пошукати скарб та запропонували і Павлусеві до їх приєднатися. Але той лише відмахнувся віх товаришів та сказав, що щастя не треба шукати, бо якщо Бог дасть, то кине його навіть у вікно. А хлопці так нічого і не знайшли, окрім дохлого тхору. Тоді вони жартома вкинули його у вікно Павлусевої хати. Але й тут щастя не оминуло парубка, бо з того тхору висипалося багато дукатів. На це Павлусь відреагував спокійно і сказав, що так воно і сталося, що Бог закинув йому у вікно ще більше щастя. Везло Павлусю і в подальшому житті – знайшлася гарна дівчина, вони одружилися, у них народилися гарні дітки і жили вони в злагоді і добробуті.
В своєму оповіданні О. Стороженко зобразив головного героя в гумористичному та сатиричному ключі. Для цього письменник вдало використав національний фольклор та поєднав елементи фантастики з реаліями життя українського села.
Слід сказати, що головний герой цього оповідання вийшов у письменника таким собі типовим образом лінькуватого заможного селянина, якого не цікаве нічого, крім особистого благополуччя. Павлусь – основний персонаж твору, ріс залюбленим и зніженим. Його навіть не випускали з хати, бо боялися, що восени та взимку він перегріється, а весною і влітку сонце напече йому голову. Виріс він лінькуватим парубком, який нічого не хотів робити, лише їв та спав. Усі односельці вважали Павлуся щасливим, але, на мій погляд, це не щастя було, а звичайна вдача. І якщо з Павлусевими помічниками щось би трапилося і він втратив усе своє багатство, він вряд би вижив, бо жодного дня не працював і навіть не знав, яким трудом досягається гарний добробут.
В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, навіть повернутися з боку набік йому ліньки, навіть на вечорниці йти не хочеться.
Якось на свята сільські парубки забиралися піти пошукати скарб та запропонували і Павлусеві до їх приєднатися. Але той лише відмахнувся віх товаришів та сказав, що щастя не треба шукати, бо якщо Бог дасть, то кине його навіть у вікно. А хлопці так нічого і не знайшли, окрім дохлого тхору. Тоді вони жартома вкинули його у вікно Павлусевої хати. Але й тут щастя не оминуло парубка, бо з того тхору висипалося багато дукатів. На це Павлусь відреагував спокійно і сказав, що так воно і сталося, що Бог закинув йому у вікно ще більше щастя. Везло Павлусю і в подальшому житті – знайшлася гарна дівчина, вони одружилися, у них народилися гарні дітки і жили вони в злагоді і добробуті.
В своєму оповіданні О. Стороженко зобразив головного героя в гумористичному та сатиричному ключі. Для цього письменник вдало використав національний фольклор та поєднав елементи фантастики з реаліями життя українського села.
Слід сказати, що головний герой цього оповідання вийшов у письменника таким собі типовим образом лінькуватого заможного селянина, якого не цікаве нічого, крім особистого благополуччя. Павлусь – основний персонаж твору, ріс залюбленим и зніженим. Його навіть не випускали з хати, бо боялися, що восени та взимку він перегріється, а весною і влітку сонце напече йому голову. Виріс він лінькуватим парубком, який нічого не хотів робити, лише їв та спав. Усі односельці вважали Павлуся щасливим, але, на мій погляд, це не щастя було, а звичайна вдача. І якщо з Павлусевими помічниками щось би трапилося і він втратив усе своє багатство, він вряд би вижив, бо жодного дня не працював і навіть не знав, яким трудом досягається гарний добробут.
