Показ мужності, відваги запорожців у поемі „Гамалія” - варіант 2

Т. Шевченко присвятив усе своє життя служінню Батьківщині. Він любив природу рідного краю, його історію, фольклор, але найбільше земляків — простих людей.

Зростаючи серед селян, він з власного досвіду знав їх важке і принизливе становище. У багатьох своїх творах Кобзар закликав українців до національного відродження, нагадував про їхнє славне історичне минуле.

Величні для нашого народу часи козаччини оспівував поет у поемі „Гамалія”. Т. Шевченко захоплюється мужністю і відвагою ватажка козаків Гамалії. Ніщо не може злякати його, адже він прагне здійснити благородну мету — врятувати братів-козаків з турецької неволі. Розбурханому морю він відповідає: „Не злякає”, — і продовжує керувати своїм байдаком. Усі інші козаки хочуть того самого, що і їх ватажок:

   У туркені у кишені

   Таляри-дукати.

   Не кишені трусить,

   Їдем різать, палить,

   Братів визволяти.

Адже найгірше для козаків „пропасти на чужині”. І помста воїнів-українців була страшною: Візантія оніміла „на ножах в крові”. Запорожці билися завзято і безстрашно:

   Через базари кров тече...

   Неначе птахи чорні в гаї

   Козацтво сміливо літає.

   Ніхто на світі не втече!

   Огонь запеклих не пече.

Визволивши співвітчизників, козаки повертаються додому. І ніхто не женеться за ними, бо бояться жорстокої кари „завзятих чубатих слов'ян”. Такими мужніми і відважними лицарями змалював Т. Шевченко запорожців у своїй поемі.

Кобзареві хотілося б бачити своїх сучасників такими саме завзятими лицарями. Між минулим і сьогоденням не існує прірви: пам'ять про славні часи козаччини має надихати українців на боротьбу проти поневолювачів.