Близькість поеми „Гамалія” до народних дум та історичних пісень

Українські думи — один із найпопулярніших видів усної народної творчості. Тому не дивно, що Т. Шевченко, який надзвичайно високо оцінював художні якості вітчизняного фольклору, використав мотиви народних дум, невільницьких плачів, а також історичних пісень у поемі „Гамалія”.

Поема Т. Шевченка не має зовнішньої правдоподібності: історичних фактів про морські походи отамана Гамалії немає.

Кобзар прагнув народнопоетичними засобами змалювати історично правдиву картину морського визвольного походу. Ідучи за народною традицією. Т. Шевченко персоніфікує природу: Хортиця розмовляє з Лугом, „реве гарматами Скутара”, скрегоче зубами, „реве, лютує Візантія”,

   ... Босфор клекотить,

   Неначе скажений, то стогне, то виє:

   Йому Візантію хочеться збудить.

   „Не буди, Босфоре: буде тобі горе,

   Твої білі ребра піском занесу,

   У мул поховаю!..” — Реве синє море...

У поемі має місце і властива усній народній творчості ідеалізація козаків-запорожців і їх ватажків. Велетнем здається нам Гамалія, який „сам хурдигу розбиває, кайдани ламає”.

Козаки порівнюються з соколятами, орлятами, вони сміливо літають, „неначе птахи чорні в гаї”.

Як і в народних творах, Т. Шевченко вживає в поемі рядки-рефрени для підсилення емоційного сприйняття:

   Слава тобі, Гамаліє,

   На ввесь світ великий,

   На ввесь світ великий,

   На всю Україну...

Поема також має нерівноскладові рядки і переважно дієслівне римування, що характерне для народних дум.

У поемі „Гамалія” Т. Шевченка, витриманій у дусі народних дум, усі засоби художнього зображення цілком народні. Однак це не робить твір наслідуванням. Адже „Гамалія” — цілком оригінальна поема, народжена українським генієм — Кобзарем.