Зображення козацької звитяги (за поемою „Гамалія”)

Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися збагнути багато дослідників. Козаків називали в народі „святими лицарями”, їх оспівували в народних піснях, думах, легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі авторських літературних і мистецьких творів. Великий Кобзар — Тарас Григорович Шевченко — вельми пишався своєю приналежністю до козацтва. Саме тому він так натхненно оспівував славне лицарство запорозьке у своїх творах, а образ козака став майже основним у поетичному доробку Великого Кобзаря.

Усі пам'ятають поему Тараса Шевченка „Гамалія”. У зображенні Кобзаря козакам притаманні сміливість, відвага та схильність до вільного безжурного життя. Особливого значення набуває узагальнений образ козацького ватажка. Він завжди із своїми запорожцями, він завжди там, де найбільш потрібний. Наприклад, пливучи до Туреччини, Гамалія „попереду байдаком керує”. Під час бою ватажок завжди в самому пеклі. Гамалія ніколи не ховається за спини товаришів, він є справжнім прикладом для наслідування. Картини бою в турецькій столиці свідчать про козацьку відвагу та військову доблесть:

   Скутар, мов пекло те, палає,

   Через базари кров тече,

   Босфор широкий доливає.

   Неначе птахи чорні в гаї,

   Козацтво сміливо літає,

   Ніхто на світі не втече!