Високий пафос вірша „Гріє сонечко”

Співчуваючи селянам, розуміючи їхнє нужденне становище, І. Франко завжди намагався полегшити їх життя. Своїми творами він боровся за утвердження нового справедливого суспільного ладу. Показовим у цьому плані є вірш „Гріє сонечко”.

Натхненно і захоплено оспівує І. Франко весняне пробудження природи:

   Гріє сонечко!

   Усміхається

   Небо ясне,

   Дзвонить пісеньку

   Жайвороночок...

Вісник весни закликає селянина до праці:

   Встань, орачу, встань!

   Сій в щасливий час

   Золоте зерно!

І. Франко проводить паралель між пробудженням природи і революційною ситуацією в Україні. Він порівнює з селянами-орачами прогресивних діячів суспільства, закликає їх сіяти свої корисні для людей думки „на живу ріллю”:

   Сійте в головах

   Думи вольнії,

   В серцях жадобу

   Братолюбія,

   В грудях сміливість

   До великого

   Бою за добро,

   Щастя й волю всіх!

Надзвичайна пафосність вірша сповнює читачів радістю та впевненістю, що настане світле, вільне життя на українських землях, коли зійдуть сходи, засіяні просвітителями в душах людей.