Трактування праці як найважливішого чинника національного відродження (за поезією „До праці”)

Усе життя Б. Грінченко був невтомним трудівником. Змолоду обравши собі долю „робітника без відпочинку”, він, за словами М. Чернявського, „більше працював, ніж жив”. Праця була для письменника синонімом життя. І це підтверджується всією його творчістю.

У вірші „До праці” автор стверджує: „Праця єдина з неволі нас вирве”. Поет закликає однодумців:

   Нумо до праці брати!

   Годі лякатись! За діло святеє

   Сміло ми будемо йти!

І незважаючи на те, що шлях до щастя і волі довгий і важкий, його можна подолати, якщо не спинятись.

Письменник впевнений, що даремно труд людський не зникне. Коли ж він принесе плоди, люди згадають трудівників з вдячністю. Не сподіваючись діждати кращих часів, Б. Грінченко мріє дати щасливу долю онукам. Він висловлює свою повагу щирим робітникам, соромить недбалих.

На мою думку, Б. Грінченко вважає, що праця необхідна для того, щоб народ здобув самостійність, пережив національне відродження. Думка поета про те, що „ми на роботу на світ народились”, надзвичайно важлива і в наш час. Її актуальність полягає в тому, що тільки працюючи ми зможемо покращити становище нашого суспільства, свій життєвий рівень, стати на один щабель з іншими європейськими країнами.

Отже, щира праця кожного члена суспільства — основна умова нашого щасливого майбутнього.