Заклик берегти, шанувати рідну мову в поезії „Українська мова” - варіант 3

В. Самійленка з дитинства оточувала українська атмосфера: бабуся розповідала йому казки, у хаті лунали пісні та українська мова. Великий вплив на майбутнього поета мав Шевченко. Роздуми в поезіях В. Самійленка — це переважно думка про смертність людини, про її безсилля супроти вічності, про безсмертя поезії. У своїй творчості він приділяє увагу висвітленню проблеми української мови.

Один із своїх віршів поет присвятив Великому Кобзарю. „Українська мова” — це, по суті, поетична розповідь про історію нашої мови від її занедбання до її воскресіння. Перша частина вірша має алегоричний зміст. Мова виступає в образі діаманта, що лежав в пилюці на дорозі. Але ось хтось підняв камінець, обробив його, і той „промінням ясним всіх людей здивував”. Друга частина розкриває зміст першої:

   Так в пилу на шляху наша мова була,

   І мислива рука її з пилу взяла.

   Полюбила її, обробила її,

   Положила на ню усі сили свої,

   І в народний вінець, як в оправу, ввела...

Автор закликає наслідувати Шевченка, продовжувати його шлях до возвеличення рідної мови. Мова — це найбільше багатство, що є у народа, те, що здолає будь-яких ворогів. Саме тому треба її берегти і розвивати. „Хай коштовним добром вона буде у нас...” — таке гасло висуває поет.

Своїм віршем В. Самійленко не лише закликає любити та берегти рідну мову, але й розкриває величезну роль Т. Шевченка в розвитку української мови та літератури.