„У рідному краю і бур'янець пахне” (за поемою „Євшан-зілля”) - варіант 3

Різні люди ставляться до Батьківщини по-різному. „Поганому синові батьківщина не в моду”, — кажуть у народі про людей, які зневажають Вітчизну, насміхаються з неї. Але, на щастя, живуть в Україні й такі люди, яким „у рідному краю і бур'янець пахне”. Якби таких серед нас було більше і якби вдалося байдужим розкрити очі й серця назустріч рідній державі, не знала б вона горя. Процвітала б тоді наша Україна серед інших країн...

Та були і в нашій державі „кобзарі — гудці народні, що співали-віщували заповіти благородні”. Один із них — Микола Кіндратович Вороний, висланий з України тільки за те, що любив її. Його поема „Євшан-зілля” пройнята глибоким патріотизмом. Читаєш твір і розумієш: автор — вірний син своєї Батьківщини, серце якого сповнене болю, бо багато поруч людей, „котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали”.

Невже немає надії на повернення втрачених дітей додому? Цій надії і присвячена поема. Вороний розповідає в ній про молодого половця, який розкішно жив у чужій країні, забувши свій степ. Та чарівне євшан-зілля, що виросло в широкому половецькому степу, миттєво нагадало хлопцеві, хто він такий. Вдихаючи повітря рідної землі, половець скрикує:

   Краще в ріднім краї милім

   Полягти кістьми, сконати,

   Ніж в землі чужій, ворожій

   В славі й шані пробувати!

Вороний з болем говорить, що в нас нема „тієї сили, духу, що зрива на ноги”. Та надія продовжує жити. Можливо, і нам пощастить знайти „того зілля- привороту, що на певний шлях направить”. Будемо сподіватись, що знайдемо.