Краса і привабливість «Слова про похід Ігорів».
Поняття Руської землі, та і взагалі будь – якої Землі в значенні країни, багатогранне і суперечливе: це і держава як політичне утворення, і територія проживання певного народу, і рідна земля для кожної окремої людини.
У «Слові про похід Ігорів» Руська земля виступає не просто художнім образом, певним простором, а є центральним образом твору, хоч і як дивно це звучить. І історичні обставини, і поняття патріотизму та любові до своєї землі, і вірування простих людей, – усе це складається в один образ навколо якого відбувається дія і який є красою і привабливістю твору.
Мова йде про похід князя Ігоря проти половців у 1185 році. Автор сердечно переймається князівським протистоянням, засуджує їх і закликає об’єднатися.
У «Слові про похід Ігорів» мальовничо описана і земля в значенні природи. Саме це змалювання краси навколишнього світу і стало окрасою твору. Хоча у ХII сторіччі Русь уже була християнською державою, тут процвітало язичництво,вірування пращурів були досить сильними і складали специфічну систему релігійних поглядів. З одного боку, коли Ігор тікає з полону, Бог вказує йому дорогу. А з іншого, у творі часто згадується і Дажбог, і Велес і інші язичницькі ідоли. Навіть сама природа у творі виступає живою істотою. На початку походу відбувається затемнення сонця. Ігор і його дружина сприймають це як погану звістку, але ігнорують цей знак. Природа у творі допомагає людині і шкодить їй, має власні думки і емоції. Наприклад, дерева хиляться в тузі, хмари заступають небо, коли дружину Ігоря розбито.
Вірування в одухотвореність природи зберігалися у свідомості українського народу протягом досить тривалого часу. У певних формах вони побутують і зараз: селянин, засіваючи землю, звертається до неї, прохаючи про врожай, також звертається до сонця, до дощу та вітру. Елементи міфологічного світогляду не зникли, вони просто дещо змінилися. Мабуть через це персоніфікація природи у «Слові про похід Ігорів» сприймається сучасним читачем чимось більшим, ніж просто художній прийом – це відображення світогляду, єднання людини із зовнішнім світом.
Руська земля є для князів і їхнього війська, та і для самого автора, святою, вона – найбільша цінність. За неї воїни без вагань віддають своє життя, мрія про її добробут і безпеку обۥєднює людей. Гідне захоплення і наслідування таке ставлення пращурів до землі та природи.
Земля так само страждає і переймається поразкою Ігоря. Зранку криваві зорі віщують невдалу битву, а коли падають Ігореві знамена, «стогне Київ над горою».
У «Слові про похід Ігорів» багато дійових осіб. Читача вражають образи князів, чудовий поетичний образ князівни Ярославни, образи ворогів, мужньої князівської дружини. Але найповнішим, найбільш довершеним і живим, привабливим і могутнім є образ землі Руської. У ті давні часи саме рідна земля об’єднувала людей, будучи центральним образом не тільки цього давнього твору, а й усього життя людей. Треба вірити, що часи, коли Батьківщина є чимось насправді святим, не минулись, як не зникли з Руської землі, а тепер – землі незалежної України – люди, що здатні боротися за безпеку свого краю, і об’єднатись у цій боротьбі.
У «Слові про похід Ігорів» Руська земля виступає не просто художнім образом, певним простором, а є центральним образом твору, хоч і як дивно це звучить. І історичні обставини, і поняття патріотизму та любові до своєї землі, і вірування простих людей, – усе це складається в один образ навколо якого відбувається дія і який є красою і привабливістю твору.
Мова йде про похід князя Ігоря проти половців у 1185 році. Автор сердечно переймається князівським протистоянням, засуджує їх і закликає об’єднатися.
У «Слові про похід Ігорів» мальовничо описана і земля в значенні природи. Саме це змалювання краси навколишнього світу і стало окрасою твору. Хоча у ХII сторіччі Русь уже була християнською державою, тут процвітало язичництво,вірування пращурів були досить сильними і складали специфічну систему релігійних поглядів. З одного боку, коли Ігор тікає з полону, Бог вказує йому дорогу. А з іншого, у творі часто згадується і Дажбог, і Велес і інші язичницькі ідоли. Навіть сама природа у творі виступає живою істотою. На початку походу відбувається затемнення сонця. Ігор і його дружина сприймають це як погану звістку, але ігнорують цей знак. Природа у творі допомагає людині і шкодить їй, має власні думки і емоції. Наприклад, дерева хиляться в тузі, хмари заступають небо, коли дружину Ігоря розбито.
Вірування в одухотвореність природи зберігалися у свідомості українського народу протягом досить тривалого часу. У певних формах вони побутують і зараз: селянин, засіваючи землю, звертається до неї, прохаючи про врожай, також звертається до сонця, до дощу та вітру. Елементи міфологічного світогляду не зникли, вони просто дещо змінилися. Мабуть через це персоніфікація природи у «Слові про похід Ігорів» сприймається сучасним читачем чимось більшим, ніж просто художній прийом – це відображення світогляду, єднання людини із зовнішнім світом.
Руська земля є для князів і їхнього війська, та і для самого автора, святою, вона – найбільша цінність. За неї воїни без вагань віддають своє життя, мрія про її добробут і безпеку обۥєднює людей. Гідне захоплення і наслідування таке ставлення пращурів до землі та природи.
Земля так само страждає і переймається поразкою Ігоря. Зранку криваві зорі віщують невдалу битву, а коли падають Ігореві знамена, «стогне Київ над горою».
У «Слові про похід Ігорів» багато дійових осіб. Читача вражають образи князів, чудовий поетичний образ князівни Ярославни, образи ворогів, мужньої князівської дружини. Але найповнішим, найбільш довершеним і живим, привабливим і могутнім є образ землі Руської. У ті давні часи саме рідна земля об’єднувала людей, будучи центральним образом не тільки цього давнього твору, а й усього життя людей. Треба вірити, що часи, коли Батьківщина є чимось насправді святим, не минулись, як не зникли з Руської землі, а тепер – землі незалежної України – люди, що здатні боротися за безпеку свого краю, і об’єднатись у цій боротьбі.
