«Характеристика образу воїна» за поемою А. Малишка «Прометей»
Усім добре відома легенда про Прометея, який заради того, щоб допомогти людям, викрав у богів вогонь. За це верховний Бог Зевс наказав прикувати Прометея до скелі, після цього до нього кожен день прилітав орел і дзьобав його печінку, а наступного дня вона відростала і все повторювалося знову. Цей міфологічний герой з часом став символом мужності, сміливості і самовідданості.
Легенда про Прометея багато століть надихає художників, письменників і поетів на створення все нових і нових мистецьких творів.
У різні часи легенда про титана по-різному осмислювалася, по-різному осмислювався і образ Прометея. Кожен митець інтерпретував його по-своєму, підкоряв власній ідеї.
Не залишився байдужим до вічної легенди про Прометея і відомий український поет А. Малишко. Через рік після закінчення Великої Вітчизняної війни він створив поему, у яку гармонійно ввів цей образ і назвав її ім’ям легендарного героя. У давньогрецькому міфі про титана автора привабила готовність Прометея на самопожертву і самовідданість заради щастя інших. Створюючи в поемі образ солдата-розвідника, саме ці риси прагнув підкреслити А. Малишко.
Багатогранний образ героя поеми «Прометей» постає перед нами у різних ситуаціях, герой розкривається як людина, сповнена безмежної наснаги до життя, людина, сповнена багатим внутрішнім світом. Це ніжний син, вірний товариш, досвідчений розвідник, хоробрий солдат, палкий патріот і справжній захисник рідної землі.
Про цього безіменного героя можна сказати ще дуже багато. Але найбільше уваги автор приділяв здатності воїна до самопожертви заради інших людей. Солдат не міг навіть уявити, щоб через нього постраждали люди, які врятували йому життя, які доглядали і оберігали його, як рідного. Від однієї думки про те, що рятуючи його знову, люди зазнають смертельної небезпеки, розвідникові стає не по собі.
Солдат ніяк не може допустити, щоб загинули чиїсь матері, адже в їх образах йому бачиться рідна ненька. Він ніяк не може допустити того, щоб за матерями плакали діти, сестри і брати. Саме тому юнак, не вагаючись ні хвилини, робить крок у перед і зізнається ворогові, що саме він є розвідником. У цю вирішальну хвилину життя хлопець залишається непохитним, як Прометей, як титан, що віддає людям вогонь разом зі своєю впевненістю у краще майбутнє. Без тіні розпачу і відчаю він розраховується власним життям задля життя інших, бо солдат вірить у перемогу над ворогом, вірить, що його справа не помре і дасть життя наступним поколінням:
«Живіть мене теплом своїм,
Я понесу вас в кожен дім,
Щоб знов життя людське розквітло…».
А. Малишко зовсім не випадково героя своєї поеми залишив безіменним. Він прагнув підкреслити, що під час Великої Вітчизняної війни таких людей, таких титанів, таких Прометеїв, які, не розмірковуючи, йшли на самопожертву заради свободи рідної землі і щастя своїх співвітчизників було тисячі, і, безумовно, всі вони до єдиного заслуговують на вічну пам’ять і нашу щиру подяку.
Легенда про Прометея багато століть надихає художників, письменників і поетів на створення все нових і нових мистецьких творів.
У різні часи легенда про титана по-різному осмислювалася, по-різному осмислювався і образ Прометея. Кожен митець інтерпретував його по-своєму, підкоряв власній ідеї.
Не залишився байдужим до вічної легенди про Прометея і відомий український поет А. Малишко. Через рік після закінчення Великої Вітчизняної війни він створив поему, у яку гармонійно ввів цей образ і назвав її ім’ям легендарного героя. У давньогрецькому міфі про титана автора привабила готовність Прометея на самопожертву і самовідданість заради щастя інших. Створюючи в поемі образ солдата-розвідника, саме ці риси прагнув підкреслити А. Малишко.
Багатогранний образ героя поеми «Прометей» постає перед нами у різних ситуаціях, герой розкривається як людина, сповнена безмежної наснаги до життя, людина, сповнена багатим внутрішнім світом. Це ніжний син, вірний товариш, досвідчений розвідник, хоробрий солдат, палкий патріот і справжній захисник рідної землі.
Про цього безіменного героя можна сказати ще дуже багато. Але найбільше уваги автор приділяв здатності воїна до самопожертви заради інших людей. Солдат не міг навіть уявити, щоб через нього постраждали люди, які врятували йому життя, які доглядали і оберігали його, як рідного. Від однієї думки про те, що рятуючи його знову, люди зазнають смертельної небезпеки, розвідникові стає не по собі.
Солдат ніяк не може допустити, щоб загинули чиїсь матері, адже в їх образах йому бачиться рідна ненька. Він ніяк не може допустити того, щоб за матерями плакали діти, сестри і брати. Саме тому юнак, не вагаючись ні хвилини, робить крок у перед і зізнається ворогові, що саме він є розвідником. У цю вирішальну хвилину життя хлопець залишається непохитним, як Прометей, як титан, що віддає людям вогонь разом зі своєю впевненістю у краще майбутнє. Без тіні розпачу і відчаю він розраховується власним життям задля життя інших, бо солдат вірить у перемогу над ворогом, вірить, що його справа не помре і дасть життя наступним поколінням:
«Живіть мене теплом своїм,
Я понесу вас в кожен дім,
Щоб знов життя людське розквітло…».
А. Малишко зовсім не випадково героя своєї поеми залишив безіменним. Він прагнув підкреслити, що під час Великої Вітчизняної війни таких людей, таких титанів, таких Прометеїв, які, не розмірковуючи, йшли на самопожертву заради свободи рідної землі і щастя своїх співвітчизників було тисячі, і, безумовно, всі вони до єдиного заслуговують на вічну пам’ять і нашу щиру подяку.
