Ідея „сродної праці” у творах Григорія Сковороди - варіант 2

Г. С. Сковорода — це перший український філософ, що подорожував шляхами України у XVIII сторіччі і виразив свою мудрість у творах: піснях, байках, притчах, трактатах і діалогах. Джерелом його мудрості була Біблія і античні філософи. Там він знаходив теми для своїх міркувань, у яких дошукувався фактично відповіді на одне питання: що таке людське щастя і як його досягти? Одним із шляхів до щастя є „сродна праця”.

У байці „Зозуля та Косик” Зозуля, яка тільки те й робить, що співає, дивується, чому Дрозду, який ніби робить те саме, не нудно. Але виявляється, що спів потрібний Дрозду тільки для відпочинку і як підтримка у праці, а не є смислом усього його життя. Людина повинна працювати і тоді не буде нудитися в світі, буде щасливою. При цьому головною умовою того, щоб робота була „джерелом веселощів”, є її сродність. Людина повинна робити тільки те, для чого народилася. І тоді усі люди зможуть об'єднатися у загальній праці. „Щасливий той, хто поєднав любу собі роботу із загальною”, — говорить Сковорода у „Силі” цієї байки, тобто у заключній частині, де висловлюється основна думка.

Така ж сама ідея спорідненої праці розкривається в байці „Бджола та Шершень”. І Зозуля, і Шершень належать до тих, що тільки й знають, як їсти і спати. Зозуля підкидає своїх дітей, яких повинна доглядати, у чужі гнізда, а Шершень краде мед у бджіл. Шершень не розуміє, навіщо потрібна Бджолі ця праця, якщо нею користуються не стільки бджоли, скільки люди. Бджолу, що є „гербом мудрого чоловіка, який у спорідненій праці трудиться”, Сковорода порівнює із собакою, якому смачнішим є той заєць, якого він загнав, і з котом, що може усю ніч просидіти біля мишиної нірки. Вони не задумуються над тим, чи має це сенс, бо справжнє щастя як для людини, так і для тварини, — це жити за призначенням.

Але як зрозуміти своє призначення? Щоб відповісти на це питання, Сковорода звертається до Епікура: „Вдячність моя блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке — непотрібним”. Отже, людина сама повинна відчувати, що їй дається найлегше і що найцікавіше.

Ці думки Сковорода розвиває також у „Розмові, названій Алфавіт, або Буквар миру”. Один із учасників розмови Афанасій говорить про те, що свою природу важко пізнати. Він посилається на байку Сковороди „Орел та Черепаха”. Черепаха розповідає, як її прабаба загинула через те, що вирішила політати. „Не тому загинула премудра твоя баба, що літала, а тому, що взялася за неналежну їй справу”, — відповідає Орел. Григорій Сковорода пояснює свою байку: „Не треба, тобто не корисно, а через те й важко черепасі літати”.

Отже, у багатьох своїх творах Сковорода розвивав ідею „сродної праці”. Та і власним життям довів, що щастя не там, де багатство і слава, а там, де твоє покликання. Сковорода відмовився і від запрошення ченців Києво-Печерської лаври, і від світських посад, і врешті-решт покинув викладання у Харківському колегіумі, а відтоді 25 років свого життя подорожував по всій Україні, навчаючи своєї мудрості усіх, хто з ним розмовляв. І за це користувався великою повагою людей. І, напевне, був щасливий.