Сатиричне змалювання панів, чиновників в „Енеїді” - варіант 2
Вже більше двохсот років користується успіхом у читачів поема „Енеїда” Івана Котляревського, що поклала початок періоду нової української літератури. На мою думку, ця поема ніколи не буде забута, бо в ній відбилися не тільки проблеми суспільства, що існували за часів письменника, а й вічні проблеми морального характеру.
Запозичивши сюжет і героїв „Енеїди” у Вергілія, Іван Котляревський надав своєму твору національного забарвлення і підкорив актуальним проблемам тогочасної дійсності, викрив вади устрою і суспільства.
В образах богів, царів і героїв автор змалював поміщиків і чиновників, що постають перед читачем хабарниками, п'яницями, жорстокими і некультурними. Маючи на меті висміяти українське панство, Іван Котляревський характеризує його грубими і просторічними словами. Іскристий гумор і насмішкувата розповідь, що домінують у творі, переростають у сарказм, коли йдеться про моральну розбещеність панівної верхівки, крутійство і легкодухість її представників. З метою розкриття пороків і аморальності олімпійців, письменник зображує їх заземлено, знижено. Зевс змальовується як людина, наділена певними слабкостями, а саме любов'ю до чарки. Він навіть „од горілки весь обдувся”. Нептун характеризується як хабарник. „Нептун іздавна був дряпічка”. При змалюванні богів автор вдається до грубих висловів, так, Юнону за її злі інтриги і витівки названо „сучою дочкою”. Просторічні елементи невід'ємні від описів панівного прошарку: „Боги... із неба виткнули носи... як жаби літом із роси”, „вельможі на йолопів були похожі”. Сатиричний аспект зображення богів і царів сприяє викриттю паразитичного образу життя панства, показу вад суспільства — продажності, хабарництва, зловживання становищем. Хабарництво у творі показується звичайною, мало не узаконеною справою. Здійснюючи свою інтригу проти Енея і троянців, Юнона просить бога вітрів Еола за хабара зчинити бурю на морі. За заведеним порядком Еней обіцяє Нептуну „півкопи грошей” — і той втихомирює море. Вільне, безцеремонне, а то й
знущальне поводження поета з богами і царями виходить з бажання висміяти і осудити найвищу верству суспільства. Сатирична характеристика духовної атмосфери життя богів знімає з них ореол святості й величності. Навіть богині, святі і непорочні у Вергілія, тут, „як перекупки горланять, одна одну безчестять, ганять і рід весь з потрухом клянуть”. Наділивши представників вищих сфер буденними рисами чиновного панства, письменник показав, як проходить їх життя: у пиятцтві, сварках, інтригах.
Жорстокою, гострою сатирою позначені в поемі ті місця, де йдеться про бездіяльне, обмежене в інтересах і життєвих заняттях, грубе, користолюбиве поміщицтво і чиновництво. Так завдяки бурлескно-травестійному стилю Іван Котляревський зумів відбити у творі правду життя, осудити панівну верству тогочасного суспільства.
