Алегоричні образи в поезії „До кобзи”

Важко було письменникам творити в умовах винищування українського слова. У часи, коли кожний твір, що мав надрукуватися, підлягав гострій критиці і прискіпливому цензуруванню!

Але за допомогою різноманітних художніх засобів вдавалося митцям слова відображати у своїх творах „правду життя”, засуджувати несправедливість у будь-яких її проявах, викривати злодіяння проти трудового народу, підтримувати його в складних ситуаціях. Дуже часто вдавалися письменники до застосування алегорій. На цьому художньому прийомі побудована велика кількість творів, автори яких намагалися викрити вади і пороки як окремих людей, так і суспільства в цілому, засудити антинародну політику уряду. Алегоріями насичені байки Григорія Сковороди, широке використання знайшов цей прийом у творчості Тараса Шевченка. Звертався до алегорій і Пантелеймон Куліш.

Його поезія „До кобзи” демонструє вдале залучення алегоричних образів для передачі ідей художнього твору. Тільки завдяки алегоріям поет зміг висловити свої думки і переконання.

Алегоричний образ кобзи виступає в поезії як узагальнений „символ” поета, що своїми творами доносить правду до людей і є для них „єдиною одрадою”. Слова поета мають відкрити очі народу і сприяти усвідомленню ним своєї значущості і могутності, воно повинно „дзвеніти” і не давати „душам братерським засмучуватися”. У поезію введено алегоричний образ

„рідної сім'ї” — українського народу, а також „рідної хати” — єдиної неподільної батьківщини. Згадуються „братерські душі” і „мертві брати” — кращі сини України, що поклали своє життя на вівтар вітчизни. Ситуацію в Україні автор змальовує в темних, мінорних тонах:

   Темно надворі, зоря не зоріє,

   Вітер холодний з півночі віє,

   Квилять вовки по степах-облогах.

Північ виступає алегорією самодержавної Росії, яка „холодними вітрами” — різними указами і постановами — „заморожувала” життя в Україні. Однак автор не втрачає оптимізму, він вірить, що „із мертвих воскресне Вкраїна”, що прийдуть довгоочікувані зміни, оновиться суспільство і настане вільне, щасливе життя. Поет сподівається „живої весни” — образ весни є алегорією революційних змін, народження і розквіту нового життя.

П. Куліш звертається до кобзи, закликає дзвонити і збудити національну свідомість нашого народу; вірить в те, що здатне слово поета розбудити чиєсь „ще не спідлене серце”, і в те, що обізвуться одне до одного серця людей, як озивається „на бандурі струна до струни”.